Ухвала суду № 57500837, 12.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1014/16 Справа № 199/3946/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Макарова М.О.,

суддів Посунся Н.Є., Прозорової М.Л.,

при секретарі Самокиші О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ліквідатора банкрута фізичної особипідприємця ОСОБА_2 арбітражного керуючого ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року по справі за позовом ліквідатора банкрута фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 арбітражного керуючого ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5, треті особи : Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання договору купівліпродажу квартири недійсним із застосуванням наслідків недійсності та витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до ліквідатора банкрута фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, арбітражного керуючого ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_6, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, визнання добросовісним набувачем квартири та визнання права власності на квартиру,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року арбітражний керуючий ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору купівліпродажу квартири недійсним із застосуванням наслідків недійсності та витребування майна з чужого незаконного володіння, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № 92 по вул. Білостоцького, б. 36, в м. Дніпропетровську, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстр № 3025 від 04 листопада 2011 року, із застосуванням наслідків недійсності та витребувати з чужого незаконного володіння вказану квартиру від відповідачів, посилаючись на те, що постановою Господарського суду Харківської області від 26 квітня 2009 року ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_8 Надалі ухвалою Господарського суду від 19 вересня 2012 року арбітражного керуючого ОСОБА_8 звільнено від виконання обовязків ліквідатора ФОП ОСОБА_2

На день визнання банкрутом ФОП ОСОБА_2, остання мала у власності квартиру № 92, по вул. Білостоцького, буд. 36, у м. Дніпропетровськ, яка є предметом застави згідно іпотечного договору № 360 від 27 квітня 2006 року, укладеного з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») на забезпечення зобовязань за Договором кредиту № 09.2/181-6 від 27 квітня 2006 року та за Договором кредиту № 40/560-4 від 09 жовтня 2004 року. Зазначена квартира була включена ліквідатором ОСОБА_8 до ліквідаційної маси банкрута та 09 серпня 2011 року товарною біржею «Правопорядок» було проведено аукціон з продажу нерухомого майна банкрута зазначеної квартири, за результатами якого було складено протокол аукціону №1 від 09 серпня 2011 року, згідно якого майно було продано за стартовою (початковою) ціною, яка складала 253000 грн.

В подальшому, після проведення аукціону 06 вересня 2011 року між ліквідатором ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а надалі ця квартира була реалізована ОСОБА_6 шляхом укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 04 листопада 2011 року.

У звязку з тим, що договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 06 вересня 2011 року між ліквідатором банкрута ФОП ОСОБА_2 арбітражним керуючим ОСОБА_8 та ОСОБА_6 з порушенням приписів діючого законодавства щодо порядку проведення аукціону при процедурі банкротства, пріоритетного забезпечення вимоги заставодержателя - AT «Укрсоцбанк» за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна банкрута, чим завдано значних збитків, позивач просив позов задовольнити.

У серпні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з зустрічним позовом до ліквідатора банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, арбітражного керуючого ОСОБА_3, в якому просили: визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири від 04 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і ОСОБА_4; визнати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 добросовісними набувачами квартири № 92, що розташована в будинку № 36 по вул. Білостоцького м. Дніпропетровськ та визнати за ними право власності на вказану квартиру, оскільки позивачі на момент укладання договору не знали і не могли знати що продавець ОСОБА_9 має будь-які зобовязання за попереднім договором купівлі-продажу даного майна. Вказану квартиру було придбано на законних підставах, майно не було загублене попередніми власниками, не було викрадене у попередніх власників, не вибуло з володіння у попередніх власників не з їхньої волі іншим шляхом, майно було придбано Позивачами за відплатним договором, обовязки за яким відповідачами виконано в повному обсязі, про наявність обтяжень щодо квартири та наявність прав третіх осіб на це житло відповідачам ані продавцем ОСОБА_9, ані іншими особами не повідомлялося, претензій третіх осіб не заявлялося, а тому відповідачі є добросовісними набувачами спірного майна. Крім того, у придбаній квартирі окрім відповідачів зареєстровані та проживають їх неповнолітні діти ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року у задоволені позову ліквідатора банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 арбітражного керуючого ОСОБА_3 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 і ОСОБА_4 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ліквідатор банкрута фізичної особипідприємця ОСОБА_2 арбітражний керуючий ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким первісний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючисть на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зазначене рішення ухвалено з додержанням вказаних вимог закону.

Судом встановлено, що постановою господарського суду Харківської області від 26 квітня 2010 року фізичну особу підприємця ОСОБА_2 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_8, а також припинено стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, скасовано арешти боржника та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника у тому числі податкові зазстави.

Крім того, у вказаній постанові зобовязано ліквідатора банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_8, відповідно до вимог ст.ст. 25-30, 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виконати ліквідаційну процедуру банкрута, у тому числі подати оголошення до офіційних друкованих органів у десятиденний строк, відкрити депозитний рахунок в нотаріальній конторі для проведення розрахунків з кредиторами, зобовязано зазначеного ліквідатора здійснити продаж всього майна ФОП ОСОБА_2 (а.с. 4 Т.1)

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 вересня 2012 року звільнено арбітражного керуючого ОСОБА_8 від виконання обовязків ліквідатора банкрута і призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_12, а ухвалою цього ж суду від 24 березня 2014 року арбітражного керуючого ОСОБА_12 звільнено від виконання обовязків ліквідатора ФОП ОСОБА_2 та ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3, зобовязавши його виконати ліквідаційну процедуру в повному обсязі докази надати суду.

Крім того, ухвалою господарського суду Харківської області від 20 серпня 2014 року заяву ліквідатора банкрута-арбітражного керуючого ОСОБА_13 та ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним аукціону та договору купівлі-продажу майна банкрута ФОП ОСОБА_2 задоволено чатково та ухвалено визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № 92, по вул. Білостоцького, буд. 36, у м. Дніпропетровськ від 06 вересня 2011 року, укладений між ліквідатором банкрута ФОП ОСОБА_2-арбітражним керуючим ОСОБА_8 та ОСОБА_14, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстрований в реєстрі за №1793., а в задоволенні вимог про визнання протоколу аукціону з продажу цієї квартри. (а.с. 13-16 Т.1).

Також встановлено, що під час виконання ОСОБА_8 своїх обовязків в якості ліквідатора банкрута, майно банкрута чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 360 від 27 квітня 2004 року укладеного боржником із Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») на забезпечення зобовязань за договором кредиту № 09.2/181-6 від 27 квітня 2006 року та договором кредиту № 40/560-4 від 09 жовтня 2014 року була включена до ліквідаційної маси.

09 серпня 2011 року Товарною біржею «Правопорядок» було проведено аукціон з продажу вищевказаного майна банкрута, за результатами якого було складено протокол аукціону № 1 від 09 серпня 2011 року, згідно якого майно продане за стартовою (початковою) ціною, яка складала 253000 грн., переможцем аукціону стала ОСОБА_6

Після проведення аукціону 06 вересня 2011 року між ліквідатором банкрута фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 арбітражним керуючим ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на підставі протоколу № 1 проведення аукціону на ТБ «Правопорядок» від 09 серпня 2011 року було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири. Договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_15 та зареєстрований у реєстрі за № 1793.

Відчужена квартира належала ОСОБА_2 як фізичній особі на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11 квітня 2006 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, що підтверджується Інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 21-26 Т.1).

Згідно копії договору купівлі-продажу квартири, укладеного 04 листопада 2011 року та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7В, за реєстром № 3025, ОСОБА_6 зазначену квартиру продала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 105-106 Т.1)

Як вбачається з матеріалів справи, з копії витягу про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 своє право спільної часткової власності на квартиру зареєстрували 10 листопада 2011 року (а.с. 108 Т.1), а відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 225-226 Т.1), копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 227-233 Т.1) відповідачі залишаються зареєстрованими власниками спірної квартири.

З довідки про склад сімї відповідачів вбачається, що на час розгляду справи в суді в зазначеній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 а також їх неповнолітні діти: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 224 Т.1).

Статтею 657 ЦК України було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації, а згідно ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 13, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Про застосування вказаних правових норм викладено у правовому висновку Верховного суду України у постанові № 6-95цс13 від 18 вересня 2013 року

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, сторонами оспорюваного правочину є ОСОБА_6 як продавець іОСОБА_4 та ОСОБА_5 як покупці, розом з цим позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині предявляються лише до покупців ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а до продавця ОСОБА_6, яка приймає участь у розгляді справи в якості третьої особи, не предявляються.

А відповідно до розяснень, викладених у п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

У звязку з чим норма ч.1 ст. 216 ЦК України в даному випадку не може застосовуватися.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 своєї постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини пятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Зі змісту договору купівлі-продажу квартири вбачається, що під час підписання договору купівлі-продажу квартири, продавець ОСОБА_9 гарантувала, що квартира, яка є предметом договору, на момент укладання та підписання договору нікому іншому не продана, не подарована, як внесок до статутного фонду не передана, не використовується як юридична адреса, не суперечить правам та інтересам неповнолітніх, малолітніх та непрацездатних дітей, не відчужена іншим способом, не заставлена, у податковій заставі не перебуває..., а також прав щодо неї у третіх осіб (в числі за договорами найму чи шлюбними контрактами) як в межах, так і за межами України немає. На момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_6 мала зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на квартиру, яка не знаходилася під арештом або в заставі,що було підтверджено нотаріусом під час посвідчення договору купівлі-продажу квартири шляхом отримання відповідного витягу з електронного реєстру обтяжень.

Суду не надавалися докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 знали, чи могли знати про те, що ОСОБА_6 не мала права відчужувати квартиру, а тому суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є добросовісним набувачами спірної квартири.

Також судом встановлено, що позивач арбітражний керуючий ОСОБА_3 є ліквідатором ФОП ОСОБА_2 на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 24 березня 2014 року, як вже було вище зазначено та до суду він звернувся саме в такому статусі, обґрунтувавши його положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Так, відповідно ч. 1 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час подання позову до суду та на час розгляду справи в суді), ліквідатором є фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку, а частиною другою цієї статті передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює, в тому числі, такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута (ч. 3)

Таким чином, позивач не є в суді процесуальним представником первісного власника квартири ОСОБА_2 як фізичної особи, а не фізичної особи - підприємця, і лише здійснює повноваження, визначені ч. 2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в тому числі з управління та розпорядження майном банкрута, продажу майна банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Такі ж повноваження ліквідатора банкрута були передбачені ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на час першого відчуження квартири. Сам по собі факт реалізації майна банкрута його ліквідатором не є свідченням того, що майно вибуло з володіння власника не з його волі, оскільки ліквідатор боржника за вищенаведених обставин є особою, повноважною здійснювати відчуження такого майна. суд враховує, що первісний договір купівлі-продажу квартири було визнано господарським судом недійсним з підстав, передбачених спеціальної нормою ч. 11 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на відповідний період), за якою угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо … угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки. Господарським судом в обґрунтування недійсності договору купівлі-продажу не було встановлено, що квартира була відчужена за відсутності волевиявлення ліквідатора банкрута.

Оскільки квартира була відчужена саме ліквідатором банкрута, який мав відповідні повноваження на розпорядження майном банкрута, і таке відчуження відповідало волі останнього, новий ліквідатор не може посилатися на відсутність відповідного волевиявлення в обґрунтування своїх вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ліквідатора банкрута фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 арбітражного керуючого ОСОБА_3

Доводи апеляційнохї скарги ОСОБА_3 про незаконність рішення з тих підстав, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 не розрахувалася за придбану квартиру з аукціону, а тому вважають, що є всі підстави для задоволення їх вимог, колегія суддів вважає необгрутованими, оскільки позовних вимог саме до ОСОБА_6 про стягнення коштів за придбану квартиру з аукціону до суду не предявлялися.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що перший договір купівлі-продажу господарським судом було визнано недійсним, а тому інші договори також є недійсними та відповідно майно підлягає витребуванню з незаконного володіння, колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки цим доводам суд першої інстанції дав належну оцінку, а ці доводи зводяться фактично до переоцінки доказів та особистим тлумачення норм матеріального права на свою користь і незгоди з висновками суду.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що при розгляді справи, судом першої інстанції були виконані всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірено обставини, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального права. Рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними. Отже апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Що стосується рішення суду про відмову в задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів, відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, його не переглядає, оскільки в апеляційному порядку в цій частині рішення суду не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ліквідатора банкрута фізичної особипідприємця ОСОБА_2 арбітражного керуючого ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: