Ухвала суду № 57499458, 27.04.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4447/16-ц

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Гаврилової О.В.,

при секретарі Неділько Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1, заінтересовані особи: державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Васильченко М.М., ОСОБА_3, на рішення та дії державного виконавця, -

встановив:

ОСОБА_1 09.03.2016 року звернулась до суду зі скаргою, в якій просить: визнати неправомірними рішення та дії державного виконавця Васильченка М.М. Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві щодо відмови у закінченні ВП №49912964 по виконавчому листу 25.11.2015 року №2604/1232/12 у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду; зобов'язати державного виконавця Васильченка М.М. Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновити порушені права, свободи заявника.

Заявник мотивує свої вимоги тим, що 11.02.2016р. вона отримала постанову про відкриття виконавчого провадження про стягненню з неї, як боржника, боргу в сумі 148609,42грн. за виконавчим листом, виданим Дніпровським районним судом м. Києва від 25.11.2015р. №2604/1232/12. Даний виконавчий лист було видано на виконання рішення від 06.07.2015р., яке 30.10.2015р. було добровільно виконане заявником ОСОБА_1 в порядку зарахування зустрічних однорідних вимог (ст..601 ЦК України). У зв'язку з цим заявник 12.02.2016 року звернулася до державного виконавця з відповідною заявою, до якої долучила копії доказів зарахування зустрічних однорідних вимог. Проте, державний виконавець відмовився визнавати боргові зобов'язання припиненими, про що надав формальну відмову, що є підставою для звернення до суду з даною скаргою, оскільки ОСОБА_1 добровільно виконала рішення суду.

Представники заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні вимоги поданої скарги підтримав в повному обсязі, з підстав, що містить зміст скарги та додатково пояснили, що державний виконавець, з урахуванням наданих документів про зарахування зустрічних однорідних вимог, що є фактичним виконанням рішення суду, повинен був закінчити та закрити виконавче провадження та скасувати всі постанови про забезпечення виконавчого провадження.

Представник Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував та пояснив, що ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав закінчення виконавчого провадження. Доказів підтвердження фактичного виконання рішення суду ОСОБА_1 не подала, заміна сторін виконавчого провадження не проводилась, а зарахування зустрічних вимог в межах виконавчого провадження не передбачено законом, виконавчий збір також не сплачено.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала та зазначила, що 11.11.2015р. закінчено виконавче провадження за яким ОСОБА_3 є боржником, заміна сторін виконавчого провадження по ВП, за якими останній є в одному - стягувачем, в іншому - боржником, не відбувалась. Стаття 49 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає можливості закінчення виконавчого провадження з підстав наявності угод про відступлення права вимоги.

Вислухавши пояснення представників заявника та представників заінтересованих осіб, дослідивши матеріали даної справи, вивчивши матеріали цивільної справи №2604/1232/2012, матеріали виконавчого провадження №49912964, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку покладено на державну виконавчу службу.

Так, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу», державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Згідно ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України, законами України.

Крім того, виконання судових рішень це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період із надходження до суду позовної заяви, який закінчується виконанням рішення суду.

Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Згідно положення ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі статтею 13 Закону України «Про державну виконавчу службу», частиною третьою статті 6, частиною першою статті 12, статтею 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

В статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено коло учасників виконавчого провадження, які мають право звернутися до суду із скаргою, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, право на звернення до суду є строковим. Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (частина перша статті 385 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно положення ч. 2 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження", державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Так, судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06.07.2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.10.2015 року залишено без змін, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію за ? частку вартості автомобіля у розмірі 25559,32грн., за ? частку вартості гаражного боксу в розмірі 56283,50грн., грошову компенсацію за автомобіль у розмірі 65295,22грн. та судовий збір в сумі 1471,38грн., а всього суму 148609,42грн. (а.с.4-7, 10-11).

22.01.2016 року постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 25.11.2015 року Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 148609,42грн. (а.с.53)

Також, як убачається з матеріалів справи, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2013р., яке набрало законної сили 23.12.2013 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість в розмірі 6000 Євро, що згідно курсу НБУ станом на 31.01.2013р. становить 64020,00грн. та судові витрати в розмірі 649,20грн. (а.с.12-13). За цим рішенням видано виконавчий лист (а.с.14-15), на підставі якого постановою державного виконавця ВДВС Фастівського МУЮ від 10.07.2015р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 04.11.2013 року Фастівським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суми 64669,20грн. (а.с.48). Постановою державного виконавця ВДВС Фастівського МУЮ від 11.11.2015р. зазначене виконавче провадження закінчено на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження (а.с.50).

01.07.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено Угоду про відступлення права вимоги, за умовами якої первісний кредитор передала, а новий кредитор прийняла право вимоги до ОСОБА_3 щодо грошової суми 6000 Євро, яка походить з боргової розписки від 18.08.2008 року та рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2013р. (а.с.18)

12.02.2016р. ОСОБА_1 подала до державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Васильченка М.М. заяву про закінчення виконавчого провадження №49912964 у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду, з посиланням на те, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06.07.2015 року було добровільно виконане ОСОБА_1 30.10.2015р. в порядку зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі зазначеної вище Угоди та отримання ОСОБА_3 відповідної письмової заяви (а.с.8).

На заяву скаржника ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Васильченком М.М. направлена відповідь про те, що згідно ст.49, 50 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для закінчення виконавчого провадження немає (а.с.9).

Згідно положення статті 6 Закону України „Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України „Про виконавче провадження", державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України „Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Спосіб виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06.07.2015 року чітко викладений в резолютивній частині даного рішення, на підставі якого видано виконавчий документ - стягнення в порядку поділу спільного майна подружжя грошової компенсації - визначеної цим рішенням суми коштів.

Таким чином примусове виконання даного рішення повинно здійснюватися шляхом стягнення визначеної судом суми коштів, а добровільне виконання рішення суду - сплатою цих коштів.

Згідно ч.1, 5 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Судом встановлено, що у зазначених вище виконавчих провадженнях, відкритих на підставі виконавчих листів, виданих Дніпровським районним судом м. Києва та Фастівським міськрайонним судом Київської області, заміна сторін виконавчого провадження в порядку, передбаченому ст.378 ЦПК України не здійснювалася.

Згідно діючого законодавства, державний виконавець не наділений повноваженнями зарахування зустрічних вимог, у тому числі й з підстав, передбачених ст.512-516, 601 ЦК України, а згідно п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України „Про виконавче провадження", підставою закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Аналізуючи зміст поданої скарги, надавши оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання неправомірними рішення та дій державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Васильченка М.М. щодо відмови у закінченні ВП №49912964 по виконавчому листу 25.11.2015 року №2604/1232/12 у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду та зобов'язання державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновити порушені права, свободи заявника, - оскільки державний виконавець повідомляючи скаржника ОСОБА_1 про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження з викладених у її заяві підстав, діяв в межах наданих йому законом повноважень та у відповідності до вимог законодавства України, яке регулює діяльність державної виконавчої служби.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1, заінтересовані особи: державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Васильченко М.М., ОСОБА_3, на рішення та дії державного виконавця є необґрунтованою, та залишається судом без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, 124 Конституції України, Законом України „Про виконавче провадження", ст. 208-210, 383-388 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив:

Скаргу ОСОБА_1, заінтересовані особи: державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Васильченко М.М., ОСОБА_3, на рішення та дії державного виконавця - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом п'яти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення ухвали суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

С у д д я :