Ухвала суду № 57493208, 20.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" квітня 2016 р. м. Київ К/800/41047/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013

у справі № 826/4947/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Еліт-Ландшафт»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Еліт-Ландшафт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 05.03.2013 № 0002452209, № 0002442209 та № 0002432209.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.03.2013 № 0002452209, № 0002442209 та № 0002432209.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечень проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивачу розміру від'ємного значення суми ПДВ, збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.02.2013 № 154/22-9/34478669.

Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено валові витрати на загальну суму 1066960,00 грн. у податковому обліку за 1-й квартал 2011 року та податковий кредит у податковому обліку за лютий, березень 2011 року за нікчемним правочином з поставки від ТОВ «Різано Трейд» послуг (висадка дерев, чистка дерев, підготовка ґрунту тощо); завищено податковий кредит у податковому обліку за грудень 2011 року на 113365,00 грн. за нікчемним правочином з поставки від ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва» послуг (валка та чистка дерев, виїмка ґрунту та зворотна засипка тощо). Висновок ДПІ щодо нікчемності правочину позивача з ТОВ «Різано Трейд» обґрунтовано посиланням на відсутність у вказаного постачальника основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а також порушенням кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва цього товариства; а правочину з ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва» - неможливістю здійснити зустрічну звірку цього постачальника з огляду на його відсутність за місцезнаходженням, ознаки фіктивності у його постачальника у ланцюзі поставки (ТОВ «ВІП СОЮЗ»). У результаті вказаних порушень позивачем занижено податок на прибуток на 266740,00 грн. у податковому обліку за 1-й квартал 2011 року та ПДВ у податковому обліку за лютий, березень, грудень 2011 року на загальну суму 316245,00 грн.; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за березень 2011 року на 10512,00 грн. та від'ємне значення різниці поточного звітного періоду, який зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за березень 2011 року на 10512,00 грн.

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013: № 0002452209 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 266740,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0002442209 - про зменшення від'ємного значення суми ПДВ у податковому обліку за березень 2011 року на 10512,00 грн.; № 0002432209 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 316245,00 грн. за основним платежем та 56684,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку від ТОВ «Різано Трейд» послуг (висадка дерев, валка дерев, чистка дерев, території, вивезення сміття тощо) та від ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва» послуг (валка та чистка дерев, виїмка та зворотна засипка ґрунту, влаштування накриття для захисту туй тощо) та товарів (захисна сітка, арматура, фарба) між цими суб'єктами господарювання як виконавцями та позивачем як замовником підписані акти виконаних робіт; від імені цих постачальників на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та з ПДВ за вищевказані звітні періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті (у редакції до внесення змін Законом України від 4 липня 2013 року № 408-VII) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.

Разом із тим, факт поставки позивачу ТОВ «Різано Трейд» послуг та від ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва» послуг і товарів не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що операції з поставки позивачу від ТОВ «Різано Трейд» послуг та від ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва» послуг і товарів мали місце. Обґрунтовуючи цей висновок, суд, як на докази товарності операцій, послався на акти виконаних робіт, податкові накладні, виписки з банківського рахунку позивача, в тому числі й ті, які опосередковують господарські відносини між позивачем і суб'єктами підприємницької діяльності, для яких фактично були виконані вище перелічені роботи, у зв'язку з придбанням послуг та товарів на виконання яких позивач збільшив суми витрат та податкового кредиту. Суд визнав недоведеним у судовому процесі з боку контролюючого органу, правочини між позивачем та ТОВ «Різано Трейд», ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва» нікчемні, послався на факт державної реєстрації цих постачальників, наявність у них статусу платника ПДВ на дати вчинення господарських операцій, а також на відсутність вироку, який тільки й може бути допустимим доказом фіктивності підприємницької діяльності з боку ТОВ «Різано Трейд».

У той же час, заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які об'єктивно ставлять під сумнів реальність господарських операцій з поставки позивачу послуг і товарів від ТОВ «Різано Трейд» та ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва». Так, контролюючий орган у судовому процесі вказував на обставини щодо відсутності у ТОВ «Різано Трейд» матеріально-технічних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема поставки послуг з виконання вище вказаних робіт; порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва з використанням цього товариства; неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва», який відсутній за місцезнаходженням, декларує податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами, які мають ознаки фіктивності, не виконують податковий обов'язок.

Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки послуг із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів не отримали оцінки судом, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок послуг в операціях з ТОВ «Різано Трейд», так і юридичної сили первинних документів (актів виконаних робіт, податкових накладних) як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві, зокрема шляхом перевірки обставин щодо стану розслідування кримінальної справи, допиту осіб, підписи яких стоять на документах, підписаних від імені юридичної особи - постачальника.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У постанові від 20.01.2016 у справі за позовом приватного акціонерного товариства «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників (правонаступник - Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби України - Центральний офіс з обслуговування великих платників) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Не перевірили суди також і доводи ДПІ щодо безтоварності операцій поставки послуг позивачу від ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва». Одна лише неможливість проведення зустрічної звірки цього постачальника, відсутність у його контрагента матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, дійсно, не можуть бути підставою для висновку про безтоварність поставки позивачу товарів та послуг від цього постачальника, однак із врахуванням відсутності у позивача доказів доставки поставлених цим постачальником товарів, відсутності в актах приймання-передачі об'єктів, на яких були виконані роботи, висновок суду про реальний характер поставки не може вважатися таким, що відповідає правильно встановленим обставинам справи.

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Різано Трейд» та від ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва» послуг і товарів суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за документами, які виписані від імені цієї юридичної особи.

За підтвердження в кримінальному процесі обставин, зокрема щодо не відповідності особи, вказаної в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Різано Трейд», особі, уповноваженій на здійснення операцій з поставки від імені цього товариства, такі податкові накладні, а також інші документи, виписані з таким порушенням, з врахуванням обставин, які свідчать про фіктивне підприємництво з боку цього товариства, втрачають значення первинних документів та не можуть бути доказом правомірності формування податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності)

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, згідно з частиною 4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до частини 5 цієї статті суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі (частина 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Різано Трейд» та від ПП «Оранта БВ» Громадської організації «Товариство інвалідів м. Києва» послуг і товарів,у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев