Ухвала суду № 57493145, 21.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 року м. Київ К/800/38885/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Катющенко І.О.,

представника відповідача Чарковська Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Менеджмент Груп» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Офіс Менеджмент Груп» (далі - позивач, ТОВ «Офіс Менеджмент Груп») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ) № 0000912204 від 09.02.2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 квітня 2015 року, залишеною без змін Київського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентом, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Офіс Менеджмент Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року по взаємовідносинам з ТОВ «Прод-Ресурс».

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 12.01.2015 року № 12/26-54-22-04-07/39096973. В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 810584,00 грн. за вересень 2014 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000912204 від 09.02.2015 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1215876 грн., в тому числі за основним платежем 810584 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 405292 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Прод - Ресурс».

29.08.2014 року між позивачем та ТОВ «Прод-Ресурс», укладено договір комплексного технічного обслуговування будівель, інженерних систем та комунікацій № 90, згідно якого контрагент зобов'язується якісно та своєчасно надати послуги (виконати роботи) з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах, визначених в Договорі. Обсяг, перелік та вартість робіт (послуг) визначаються сторонами в кошторисах, що складаються сторонами на кожний календарний місяць надання послуг/виконання робіт Виконавцем, які є невід'ємними частинами договору. Приймання-передача виконаних робіт (наданих послуг) оформлюється сторонами Актами приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Також, 30.04.2014 року між позивачем та ТОВ «Прод-Рерурс», укладено договір комплексного рекламно-маркетингового обслуговування № 3, відповідно до умов якого контрагент зобов'язується виконати роботи із виготовлення зовнішньої реклами та відповідних їй рекламних засобів, а також із розміщення реклами, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи. Перелік та вартість робіт визначається в окремих додатках до договору, а оплата здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів в національній валюті на поточний рахунок виконавця.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договорам позивачем надано до суду копії: договір від 29.08.2014 року № 90 з додатком № 1 від 29.08.2014 року, яким визначений кошторис вартості робіт, що надаються у вересні 2014 року; договір оренди № Д559 від 01.05.2014 року (про оренду нерухомого майна загальною площею 29 570,20 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, пр. Московський, 9) та договір оренди № ОТ 1068 від 01.05.2014 року (про оренду нерухомого майна загальною площею 14876,20 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червонопрапорна, 34); акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2014 року №№ ПР-000144 - ПР-000146, №№ ПР-000706 - ПР-00721; податкові накладні від 30.09.2014 року №№ 144-146, №№ 706-721, які містять усі обов'язкові реквізити, передбачені ст. 201 ПК України; платіжне доручення № 506 від 15.10.2014 року, про сплату вартості наданих ТОВ «Прод - Ресурс» послуг на суму 522397,23 грн. (з ПДВ), з відміткою банківської установи про проведення відповідних розрахункових операцій; договір № 3 від 30.04.2014 року з додатком № 5 від 28.08.2014 року «Перелік та вартість робіт з комплексного рекламно-маркетингового обслуговування на вересень 2014р.»; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.07.2014 року, №№ ПР-000128 - ПР - 000143; податкові накладні від 30.09.2014 року №№ 128 - 143, які містять усі обов'язкові реквізити, передбачені 201 ПК України; платіжні доручення про сплату вартості наданих ТОВ «Прод-Рерурс» послуг (з ПДВ) про проведення відповідних розрахункових операцій.

Крім того, позивачем були долучені до матеріалів справи макети зображень для розміщення на засобах реклами та фотокопії розміщення рекламних засобів з зображенням згідно макетів реклами позивача (біг борди, сіті лайти, розтяжки), відеоролик.

Позивач здійснював оплату за отриманий товар шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Прод-Рерурс» було включено до Єдиного державного реєстру і перебували на обліку платника податків.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Прод-Рерурс».

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Прод-Рерурс», оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеним договором, підтверджується первинними документами. Первинні документи у своїй сукупності в повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні і кількісні показники.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року у справі № 826/2549/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 26.04.2016 року.