Ухвала суду № 57493097, 21.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 року м. Київ К/800/38937/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради (далі - КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької ОР) про визнання протиправним висновку та його скасування,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати висновок лікарсько-консультативної комісії від 14 січня 2014 року в частині заборони працювати безпосередньо з пацієнтами. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 09 грудня 2013 року по 14 січня 2014 року перебував на стаціонарному лікуванні з приводу психічного розладу, після чого відповідач видав йому довідку комісії від 14 січня 2014 року № 107 з висновком про те, що позивач не може виконувати роботу, пов'язану з обслуговуванням хворих і не може працювати лікарем ультразвукової діагностики. Посилаючись на те, що йому неправильно встановили діагноз, внаслідок чого такий висновок є необ'єктивним, просив суд задовольнити позов.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону України від 22 лютого 2000 року № 1489-III «Про психіатричну допомогу» ( далі - Закон № 1489-III) та постанови Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1465 «Про затвердження Порядку проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих». Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та безпідставно відмовили в позові.

КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької ОР у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що відповідач є психіатричним закладом, який не здійснює владних управлінських функцій, а оскаржувана довідка носить рекомендаційний характер і не є рішенням суб'єкта владних повноважень.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працює лікарем-ендоскопістом та лікарем ультразвукової діагностики і відноситься до категорії «медичні працівникі закладів охорони здоров'я, які здійснюють безпосереднє обслуговування хворих».

З 09 грудня 2013 року по 14 січня 2014 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Запорізькій обласній клінічній психіатричній лікарні з приводу психічного розладу, у зв'язку з чим йому встановлено відповідний діагноз.

Після лікування ОСОБА_4 видано довідку про те, що за своїм психічним станом він може перебувати у загальносоматичному стаціонарі та довідку лікарсько-консультативної комісії від 14 січня 2014 року № 107, в якій зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2012 року № 924 позивач не може виконувати роботу, пов'язану з обслуговуванням хворих. Лікарем ультразвукової діагностики працювати не може, може виконувати роботу лікаря, не пов'язану з безпосереднім обслуговуванням хворих.

Згідно з частиною 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, під актом державного чи іншого органу, яке може бути оскаржене до суду, слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який безпосередньо породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до статті 9 Закону № 1489-III особа може бути визнана тимчасово (на строк до п'яти років) або постійно непридатною внаслідок психічного розладу до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для неї або оточуючих.

З метою встановлення придатності особи до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами до стану її психічного здоров'я вона підлягає обов'язковому попередньому (перед початком діяльності) та періодичним (у процесі діяльності) психіатричним оглядам. Порядок проведення попередніх і періодичних психіатричних оглядів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Рішення про визнання особи внаслідок психічного розладу тимчасово або постійно непридатною до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для неї або оточуючих, приймається відповідною лікарською комісією за участю лікаря-психіатра на підставі оцінки стану психічного здоров'я особи відповідно до переліку медичних психіатричних протипоказань і може бути оскаржено до суду.

Перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи або оточуючих, затверджується Кабінетом Міністрів України і підлягає періодичному (не рідше одного разу на п'ять років) перегляду.

Із змісту наведеної норми видно, що у разі виникнення обставин, за яких особа може бути визнана тимчасово (або постійно) непридатною для виконання окремих видів робіт, проводиться обов'язковий психіатричний огляд такої особи відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. За результатами цього огляду приймається рішення щодо придатності працівника до виконання окремих видів діяльності відповідно до переліку медичних психіатричних протипоказань і таке рішення може бути оскаржено до суду.

На виконання положень статті 9 Закону № 1489-III, 27 вересня 2000 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1465, якою затверджено Порядок проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих (далі - Порядок) та Перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих (далі - Перелік).

10 жовтня 2012 року постановою Кабінету Міністрів України № 924 до цього Переліку внесено зміни, згідно з якими, до таких працівників відносяться медичні працівники закладів охорони здоров'я, які здійснюють безпосереднє обслуговування хворих.

Проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів здійснюється у відповідності до Інструкції про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я від 17 січня 2002 року № 12 (далі - Інструкція), відповідно до пункту 12 якої, після додаткового психіатричного обстеження особи амбулаторно або в умовах стаціонару рішення про наявність або відсутність психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності приймає ЛКК психоневрологічного закладу з відповідним письмовим висновком у медичній документації та подальшим заповненням Протоколу.

Після проведення обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, а при потребі - додаткового амбулаторного чи стаціонарного обстежень та огляду ЛКК, особі видається медична довідка про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів (далі - довідка) (додаток 3), засвідчена круглою печаткою психоневрологічного закладу, в якій зазначається наявність чи відсутність у неї психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), згідно з переліком протипоказань (пункт 13 Інструкції).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що за приписами частини 3 статті 9 Закону № 1489-III до суду може бути оскаржено рішення лікарської комісії, прийняте під час обов'язкового попереднього (перед початком діяльності) та періодичного (у процесі діяльності) психіатричного огляду, проведеного у відповідності до Порядку та Інструкції № 12.

Як встановлено судами, видана відповідачем довідка № 107 є документом, який підтверджує перебування позивача на лікуванні і є носієм доказової інформації про стан його психічного здоров'я у разі виникнення питань щодо придатності ОСОБА_4 до роботи, безпосередньо пов'язаної з обслуговуванням пацієнтів.

У цьому випадку довідка № 107, в якій відображені узагальнені відомості, не відповідає формі, затвердженій у додатку 3 Інструкції, має рекомендаційний характер, не є правовим документом, який зумовлює наслідки у вигляді заборони позивачу займати певну посаду або виконувати професійні функції та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС України.

За наведених обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскаржувана довідка не є рішенням суб'єкта владних повноважень, що змінює, породжує або припиняє права та законні інтереси позивача, а тому правильно відмовили в позові.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак