Ухвала суду № 57492988, 21.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" квітня 2016 р. м. Київ К/800/23287/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року

у справі № 826/15919/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобудмережа»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобудмережа» (далі - ТОВ «Екобудмережа»; позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0008242208 від 11 червня 2013 року та № 0008252208 від 11 червня 2013 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Екобудмережа» 2 294,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Екобудмережа» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Палаццо» за період з 01 березня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 515/22.8/34047447 від 28 травня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008252208 від 11 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 551 519,00 грн. (441 215,00 грн. - основний платіж, 110 304,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0008242208 від 11 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 525 255,00 грн. (420 204,00 грн. - основний платіж, 105 051,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названі акти індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні підрядних будівельно-монтажних робіт у ТОВ «БК «Палаццо» за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган посилався, зокрема, на пояснення ОСОБА_3 (директора контрагента позивача) щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного товариства.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагент позивача на час здійснення відповідних операцій перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав статус платника податку на додану вартість; придбані в ТОВ «БК «Палаццо» роботи передано ТОВ «Екобудмережа» третім особам на виконання договірних зобов'язань; відповідачем на підтвердження викладених в акті перевірки доводів не подано відповідного вироку або судового рішення про визнання укладених між названими особами договорів недійсними.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування витрат та податкового кредиту за відсутності факту придбання робіт (послуг).

За правилами частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на пояснення посадової особи контрагента, яка заперечувала свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів.

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, судові інстанції не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційної особи контрагента не було постановлено вироку, не може спростовувати достовірність його пояснень стосовно характеру укладених угод і фактичного здійснення за такими угодами операцій. Ці обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на витрати та податковий кредит за розглядуваними поставками.

При цьому судами попередніх інстанцій не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між товариством та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, не допитано посадову особу контрагента, задіяну в такому процесі, як свідка з метою з'ясування достовірності його пояснень, наданих у рамках кримінального провадження.

Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість ТОВ «БК «Палаццо» виконати спірні поставки робіт з урахуванням його фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати).

Не перевірено судами також, якими силами та засобами виконувались обумовлені договорами роботи, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об'єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт тощо.

Адже, без встановлення вказаних обставин факт подальшої передачі товариством будівельно-монтажних робіт третім особам також не може підтверджувати реальність виконання операцій між ним та ТОВ «БК «Палаццо», позаяк може свідчити про виконання робіт самим ТОВ «Екобудмережа», у тому числі шляхом залучення фізичних осіб без укладення договірних відносин з проведенням неофіційних виплат.

З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.