Ухвала суду № 57492971, 21.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 року м. Київ К/800/31653/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року

у справі № 826/18312/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Фермерське господарство «Антар»,

Фермерське господарство «Амфіра»,

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» (далі - ТОВ «АДМ Україна»; позивач) звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - МГУ Міндоходів - ЦО з ОВП; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000233720 від 13 серпня 2013 року та № 0000243720 від 13 серпня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ «АДМ Україна» 4 129,20 грн. судового збору на користь Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ТОВ «АДМ Україна», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АДМ Україна» з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, а також бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2013 року, за результатами якої складено акт № 885/40-50/2320/33546533 від 26 липня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки МГУ Міндоходів - ЦО з ОВП прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000233720 від 13 серпня 2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 16 914,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000243720 від 13 серпня 2013 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 843 738,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 421 869,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного в Фермерського господарства «Антар» та Фермерського господарства «Амфіра» насіння соняшника, власного виробництва, за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган наголошував на відсутності в контрагентів позивача достатньої площі землі для вирощування продукції в задекларованих обсягах та відповідних технічних можливостей (трудових ресурсів, транспортних засобів, сільськогосподарської техніки тощо); документальному непідтвердженні наявності в ФГ «Антар» та ФГ «Амфіра» виробничого процесу та відповідних виробничих витрат, пов'язаних з вирощуванням сільськогосподарської продукції; неперебуванні названих суб'єктів господарювання за податковою адресою; неподанні ними статистичної звітності за формою № 29-сх «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду станом на 01 грудня 2012 року», а також інформації до управління агропромислового розвитку про засіяні площі та види культур в розрізі підприємств.

Крім того, відповідач посилався на листи відділу Держземагентства у Бериславському районі Херсонської області № 01-42/13-669 від 25 лютого 2013 року та Веселівської сільської ради № 06/55-0228/13 від 30 січня 2013 року, відповідно до яких на території Веселівської сільської ради ФГ «Амфіра» та ФГ «Антар» сільськогосподарські культури не вирощували.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність (спростовувати реальність) господарських операцій як підстави для прийняття відповідних актів індивідуальної дії.

У розглядуваному випадку судові інстанції, за встановлених обставин, дійшли цілком обґрунтованого висновку про те, що подані відповідачем докази спростовують факт реального руху активу (насіння соняшника) від ФГ «Антар» та ФГ «Амфіра» до позивача, а підтверджують створення штучного документообігу з купівлі-продажу спірного товару з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди, що, відповідно, виключає правомірність відображення таких операцій у податковому обліку ТОВ «АДМ Україна».

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.