Ухвала суду № 57492851, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2016 р. м. Київ К/800/44895/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «Талко»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2015 року

у справі № 808/9115/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «Талко»

до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «Талко» звернулось до суду з адміністративним позовом до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ «Таврійська ливарна компанія «Талко» з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Алкіона» за період січень-лютий 2013 року та ТОВ «Спецторг-Інвест» за період березень 2014 року, відповідачем складено акт від 31.07.2014 року № 234/08-17-15/31433316, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 950 148, 00 грн., у т.ч. січень-лютий 2013 року у сумі 815 984, 00 грн., березень 2014 року в сумі 134 167, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22.08.2014 року № 0276081715, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 425 222, 00 грн., у т.ч. за основним платежем - 950 148, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 475 074, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наявні у матеріалах справи копії первинних бухгалтерських документів не свідчать про факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна сума податкового кредиту сформована позивачем на підставі господарських правовідносин, що виникли на підставі договорів поставки товару (алюмінієвого сплаву) з ТОВ «Спецторг-Інвест» та договору купівлі-продажу (алюмінієвого сплаву) з ПП «Алкіона».

Відхиляючи в якості доказів реального виконання відповідних операцій наявні у матеріалах справи договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, приймально-передавальні акти на закупівлю металів і сплавів, банківські виписки, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з відсутності у товарно-транспортних накладних повної адреси пункту навантаження та у видаткових накладних даних, що дозволяють ідентифікувати особу, яка від позивача була відповідальною за господарську операцію і здійснювала прийняття товару.

При цьому суди послалися на те, що допитаний в суді першої інстанції водій, який згідно товарно-транспортних накладних здійснював перевезення товару, пояснити де саме здійснювалось завантаження товару пояснити не зміг, зазначив, що він не знав та не знає точної адреси звідки необхідно було забирати товар, його зустрічали представники продавця та везли на склад, де товар відвантажувався, яка саме компанія здійснювала продаж та чиї працівники його супроводжували - водію відомо не було, а допитаний в якості свідка працівник позивача ОСОБА_4, який підтвердив, що ним здійснювався прийом товарів та саме його підпис міститься на видаткових накладних, не є матеріально-відповідальною особою.

З приводу незазначення у видаткових накладних посад та даних осіб, які вчинили підписи, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Отже, досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, судами безпідставно не прийнято до уваги надані на підтвердження використання позивачем товару, придбаного у вищевказаних контрагентів, у межах господарської діяльності. Разом з цим, необґрунтовано відхилено покази свідків в якості доказів, оскільки виконання самої операцій вказаними особами не заперечується.

Крім того, позивачем надано договори оренди та купівлі продажу транспортних засобів, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, штатний розклад підприємства, водійські посвідчення, трудові книжки водіїв, накази на прийняття на роботу, журнали на реєстрацію довіреностей, подорожні листи, на підтвердження походження і якості товару технічний паспорт на виробничий комплекс, свідоцтво про атестацію вимірювальної лабораторії, журнали вхідного контролю, картки складського обліку матеріалів, довідки про рух алюмінію за період січень - лютий 2013 року, березень 2014 року, інформацію про вагу готової продукції за період січень - лютий 2013 року, березень 2014 року.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «Талко» задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2015 року у справі № 808/9115/14 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г. Пилипчук