Ухвала суду № 57492446, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Київ К/800/47354/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника позивача ТОВ „ТД Протеїн-Продакшн" - Мельник Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2014 року у справі № 811/3124/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області,

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Протеїн-Продакшн" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000882206, №0000892206, №0000902206 від 20.09.2013.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.11.2013, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ ТВФ „Форт 2", ТОВ „Сільгосп-центр" є реальними, а правомірність формування позивачем податкових зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств за взаємовідносинами з ТОВ ТВФ „Форт 2" за березень 2012 року, ТОВ „Сільгосп-Центр" за травень-червень 2011року, квітень, червень та листопад 2012 року та складено акт № 53/11-23-22-06/36390340 від 04.09.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000902206 від 20.09.2013, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 15543 грн.; № 0000892206 від 20.09.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1067293 грн.: (основний платіж 746319 грн., штрафні (фінансові) санкції 320974 грн.); № 0000882206 від 20.09.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1007826 грн.: (основний платіж 702136 грн., штрафні (фінансові) санкції 305690 грн.

В акті перевірки податковим органом зазначено про те, що правочини між позивачем та його контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків, правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, а діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом положень пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Положеннями пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У свою чергу, підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

При цьому, чинним законодавством не висунуто умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду виключно з сумами матеріальних витрат, які приймали участь в оподатковуваних операціях, лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагентами: ТОВ ТВФ „Форт 2", ТОВ „Сільгосп-центр".

На дату складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи у встановленому порядку і платниками податку на додану вартість.

Судами встановлено, що придбана у контрагентів продукція використана у межах власної господарської діяльності позивача, що підтверджується актами прийому - передачі.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відсутність власних трудових та виробних потужностей не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати для виконання господарських зобов'язань третіх осіб, а порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача.

Водночас, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, на висновки яких посилається відповідач в касаційній скарзі, лише фіксують факт неможливості проведення зустрічної звірки та не можуть давати оцінку здійсненим господарським операціям.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, про те, що здійснені між позивачем і контрагентами господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.