Ухвала суду № 57492438, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/53411/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі № 820/13205/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Клінінговая компанія „Бревіс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області,

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Клінінговая компанія „Бревіс" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення № 3720302203 від 10.06.2014, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3556908, 75 грн.: (2845527 грн. основний платіж, 711381, 75 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2014, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014, позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 3720302203 від 10.06.2014.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що позивачем були надані всі первинні документи щодо здійснення господарської діяльності.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати судові рішення, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ „Пріора-Інвест" за січень 2014 року, ТОВ „ЗМ-Консалтинг" за лютий 2014 року та складено акт № 1659/20-30-22-03/38773963 від 05.05.2014.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 3720302203 від 10.06.2014, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3556908, 75 грн.: (2845527 грн. основний платіж, 711381, 75 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, завищено податковий кредит у сумі 2845527 грн., занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 2845527 грн.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ „Пріора-Інвест" було укладено договори № 09К, №09С, №09Ц, №09П від 01.09.2013 з прибирання сміття, відходів та інших предметів, об'єктів у м. Харкові, що підтверджується: актами виконаних робіт, податковими накладними, розшифруванням виконаних робіт, розрахунками вартості послуг, актами звірок взаємних розрахунків, платіжними дорученнями.

Між позивачем та ТОВ „ЗМ-Консалтинг" було укладено договори про виконання робіт № 03КР, № 03С, № 03Ц, № 03П від 01.02.2014 з прибирання сміття, відходів та інших предметів, об'єктів у м. Харкові, що підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними, актами звірки взаємних розрахунків, платіжними дорученнями.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати та кредит відсутні.

На підтвердження виконання умов договорів: №03КР, №03С, №03Ц, №03П від 01.02.2014, позивачем надано акти виконаних робіт, податкові накладні, акт звірки взаємних розрахунків та платіжні доручення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки первинні документи як позивача, так і його контрагентів щодо здійснення господарських операцій відповідачем досліджувались і не було зазначено жодних недоліків таких документів, не вказано конкретних первинних документів, на підставі яких відповідачем було зроблено висновок про відсутність факту реального вчинення господарських операцій за перевіряємий період.

Підставою для такого висновку стали акти Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області за №23/10-06-22-01/37871477 від 04.04.2014 „Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „ЗМ-Консалтинг" щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.12.2013 до 28.02.2014" та ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 31.03.2014 за №113/20-31-22-03-07/38771327 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Пріора-Інвест", щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.01.2014 до 31.01.2014", якими встановлено неможливість реального здійснення господарських операцій контрагентами позивача.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів адміністративної справи убачається, що за результатами судового розгляду справи суди попередніх інстанцій при дослідженні вищезазначених доказів не встановили зміст наданих позивачу послуг та їх зв'язок зі спірними господарськими операціями позивача з ТОВ „Пріора-Інвест", ТОВ „ЗМ-Консалтинг".

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено обставини щодо фактичного отримання послуг позивачем та їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія судів вважає, що з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість під час нового розгляду справи судам слід дослідити фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ „Пріора-Інвест", ТОВ „ЗМ-Консалтинг", тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення та встановити зв'язок між фактом придбання послуг і господарською діяльністю платника податку, оскільки саме встановлення факту реальності придбання послуг для використання в господарській діяльності позивача є визначальним у вирішенні даного спору.

Судами при розгляді справи не враховано, що надані позивачем документи не надавались як в ході перевірки, а також до прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також судами не було досліджено кількісні та якісні характеристики наданих послуг, а також докази фактичного отримання послуг позивачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

При новому судовому розгляді адміністративної справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року скасувати.

Адміністративну справу № 820/13205/14 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення і оскарженню не підлягає

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.