Ухвала суду № 57492425, 20.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року м. Київ К/800/37917/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М., (доповідач), Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС), Красноармійського міського відділу (з обслуговування м. Красноармійська та Красноармійського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Красноармійський МВ) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою представника МВС України на судові рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

скасувати накази МВС України від 29 серпня 2014 року №963, від 29 серпня 2014 року №1720 о/с в частині звільнення його з органів внутрішніх справ, визнавши таке звільнення протиправним;

поновити на посаді начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи Красноармійського МВ з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 серпня 2014 року по день прийняття судом остаточного рішення;

стягнути з МВС України моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.;

зобов'язати внести відповідні записи до трудової книжки щодо поновлення на посаді.

Посилався на незаконність звільнення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року, залишеною без змін Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом від 11 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані накази МВС України від 29 серпня 2015 року №963, №1720 о/с в частині звільнення ОСОБА_4 Поновлено позивача на посаді начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи Красноармійського МВ з 29 серпня 2014 року. Стягнуто з Красноармійського МВ грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29 серпня 2014 року по 3 березня 2015 року в розмірі 30 047,16 грн. У решті в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник МВС України, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в позові. Вказує на те, що позивач своїми діями дискредитував звання працівника міліції. Зокрема він явно і відкрито симпатизував терористам, про що свідчать результати поліграфа та пояснення свідків.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення) особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ та їх працівників в очах громадськості і є несумісним із подальшим проходженням служби.

Аналізуючи статті 66, 67 Положення, Верховний Суд України у постанові від 20 жовтня 2015 року (справа №21-2440а15) дійшов висновку про те, що дискредитація звання працівника рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Докази надані представником відповідача, не дають підстав вважати, що ОСОБА_4 вчинено проступок, який би дискредитував звання працівника органів внутрішніх справ.

Зокрема, наявність лише поліграфічного дослідження не може свідчити про доведеність вини у вчиненні проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ.

В наказах про звільнення, які є предметом оскарження, взагалі не вказано, які саме дії вчинені ОСОБА_4 та коли вони мали місце. З цього приводу Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказував, що у справах про поновлення на роботі, звільнених за порушення трудової дисципліни, судами необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення.

Використання показів свідків та порядок їх допиту визначається статтями 77, 141 КАС України. Свідки, які викривали позивача, не зазначили свого прізвища, що не дало можливості їх допитати та дати оцінку показам.

Як установлено судами попередніх інстанцій, при проведенні службового розслідування відносно позивача та накладенні стягнення, недотримані вимоги чинного законодавства.

За приписами статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV, перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Аналогічні положення закріплені в пункті 6.3.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 12.03.2013 року №230 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 року за №541/23073), згідно якої забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

В порушенні вимог чинного законодавства службове розслідування проведено фактично за один день, без витребування пояснень.

Доводи касаційної скарги висновок судів попередніх інстанцій не спростовують.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

О.Ф. Ситников

І.В. Штульман