Ухвала суду № 57492037, 26.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 року м. Київ К/800/10380/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015

у справі № 816/4836/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтажінжиніринг"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12.09.2014 № 0004242202/1740.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за квітень 2014 року та з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Софія ЛТД" за березень, травень 2014 року, ПП "Строй-Консалт" за травень 2014 року, складено акт перевірки від 27.08.2014 №2089/16-03-22-02-12/37528539, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній розмірі 1 007 118,00 грн.

На підставі акта перевірки, 12.09.2014 відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення №0004242202/1740, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 510 677,00 грн., в тому числі: за основним платежем в розмірі 1 007 118,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 503 559,00 грн.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, факт здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Софія ЛТД» та ПП «Строй-консалт», на виконання вимог договорів виконання робіт, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт, актами на передачу матеріалів, локальними кошторисами, відомостями ресурсів витрат підрядника, договорами (підряду та субпідряду).

Також, з матеріалів справи вбачається, що розрахунок за придбані послуги здійснювався позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки ТОВ «Софія ЛТД» та ПП «Строй-консалт».

Крім того, позивачем надано проектну документацію по виконанню робіт на об'єктах замовників.

З наданої позивачем бухгалтерської довідки вбачається, що отримана ТОВ "Спецмонтажінжиніринг" економічна вигода в результаті здійснення господарських операцій у березні-травні 2014 року із ТОВ "Софія ЛТД" та ПП «Строй-Консалт» складає 449 326,75 грн.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ "Софія ЛТД" та ПП «Строй-Консалт», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Також, слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей, зв'язку із чим судами правомірно не прийняті до уваги посилання податкового органу на акти перевірок контрагентів позивача.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль