Ухвала суду № 57491761, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2016 р. м. Київ К/800/4678/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБЮ-ТЕХ»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року

у справі №826/22541/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБЮ-ТЕХ»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛБЮ-ТЕХ» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суду м.Києва постановою від 25 листопада 2015 року адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2015 року №52226552210. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 6 757,92 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 лютого 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні адміністративного позову. Стягнув з позивача до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7 433,71 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Трейдбор», ПП «Хімінвест» та ТОВ «Успіх ЮА» за вересень, жовтень 2014 року, про що склали акт від 09 вересня 2015 року №340/26-55-22-10/31245265, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 360 423,00 грн., у тому числі по періодах: за вересень 2014 року - 167 719,00 грн., жовтень 2014 року - 192 704,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2015 року №52226552210, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 450 528,00 грн., з яких основний платіж - 360 423,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 90 105,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Трейдбор», ПП «Хімінвест» та ТОВ «Успіх ЮА», за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірки контрагентів позивача та наявної податкової інформації, за змістом якої не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з неправомірності формування позивачем податкового кредиту спірного податкового періоду, оскільки суми ПДВ, сплачені у ціні придбаного у вказаних контрагентів товару не підтверджуються належними первинними документами та судом встановлено, що фінансово-господарська діяльність контрагентів здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ними правочинів є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Трейдбор» на підставі договору від 30 жовтня 2013 року №30/10 поставило позивачу товар (технологічні домішки, хімічні барвники).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних, випискою рахунку ТОВ «Трейдбор» про рух коштів по контрагентам.

Крім того, на підставі договору від 02 січня 2014 року №3 ПП «Хімінвест» надало послуги з виготовлення продукції з давальницької сировини (барвники, полімерні домішки), фактичне виконання якого підтверджується наявними у матеріалах справи копіями додатків до договору, специфікацій, актів надання послуг, податкових накладних, виписки по рахунку ПП «Хімінвест» у період з 01 вересня 20214 року по 31 грудня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємий період також мав господарські відносини з ТОВ «Успіх ЮА» на підставі договору поставки від 14 липня 2014 року №1407-1, про фактичне виконання якого свідчать копії видаткових накладних, податкових накладних, виписки по рахунку контрагента.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період та вважає їх передчасними, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Також, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями, за наявності інших належним чином складених первинних документів.

При цьому, доводи контролюючого органу щодо відсутності документів, які підтверджують зберігання товару спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, копією договору оренди нежитлового приміщення від 05 грудня 2012 року №74, накладних на переміщення товару, комплектації номенклатури.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судом першої інстанції факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Трейдбор», ПП «Хімінвест» та ТОВ «Успіх ЮА», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ із вказаними контрагентами за спірний період.

Відповідно до змісту положень статті 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України встановивши наявність обставин, що зумовлюють необхідність застосування нормативного припису статті 226 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБЮ-ТЕХ» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у справі №826/22541/15 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 листопада 2015 року у справі №826/22541/15.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.