Ухвала суду № 57491743, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Київ К/800/168/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2014

у справі № 804/7173/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Технічної підтримки «МЕМ»

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Технічної підтримки «МЕМ» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.04.2014 № 0001942201 та № 0001952201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної виїзної планової документальної перевірки ТОВ «Центр Технічної підтримки «МЕМ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, складено акт № 705/04-61-22-1/33517193 від 24.03.2014, в якому зафіксовано порушення: п. 135.2, пп. 135.4.1, пп. 135.5.12, пп. 135.5.1 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств в сумі 827 797 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму 584 190,38 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем 28.04.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001942201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 034 751,25 грн., в т.ч.: 827 797 грн. основного платежу та 206 954,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001952201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 730 237,50 грн., у т.ч.: 584 190 грн. основного платежу та 146 047,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що згідно договору поставки товарів від 28.08.2012 № 96/08/12, укладеному між позивачем (покупець) і ТОВ «С.Т.С.-СІЧ», продавець зобов'язався поставити на адресу покупця товар відповідно до накладних, а покупець зобов'язався оплатити отриманий товар.

Протягом вересня-грудня 2012 року позивачем було отримано від ТОВ «С.Т.С.-СІЧ» товар та складено податкові накладні. В подальшому товар (інструменти) був реалізований на території України.

Згідно накладної № 0005 від 01.02.2011 позивач придбав у ПП «Альянс-СД» промисловий інструмент на загальну суму 173 100 грн. з ПДВ.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 310711 від 31.07.2011, укладеному між позивачем (покупець) і ТОВ «ФПК «Корті» (продавець) на придбання промислового інструменту на загальну суму 190 841,54 грн., в тому числі ПДВ 31 806,93 грн.

Згідно договору поставки від 12.02.2012 № 17, укладеного між позивачем (покупець) та ПП «Галан-Буд» (постачальник), останній зобов'язався продати ТОВ «Центр Технічної підтримки «МЕМ» промисловий інструмент, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар на загальну суму 264 322,11 грн., у тому числі ПДВ 44 053,69 грн.

Відповідно до договору від 03.09.2012 купівлі-продажу № 37/09/2012, між ПП «АТМ» (продавець) і ТОВ «Центр Технічної підтримки «МЕМ» (покупець), продавець зобов'язався продати, а покупець прийняти і оплатити товар - промисловий інструмент на загальну суму 77 563,12 грн., в тому числі ПДВ 12 927,29 грн.

Відповідно до договорів поставки № 46 від 03.01.2012, № 57 від 02.02.2012, № 59 від 07.02.2012, укладених між ТОВ «Авінс Трейд» (постачальник) і позивачем (покупець), постачальник зобов'язався поставити, а покупець оплатити товар - промисловий інструмент на загальну суму 183 881 грн., в тому числі ПДВ 30 646,84 грн.

Згідно з договором поставки від 03.01.2012 № 38, укладеним між ТОВ «ТВК «Базіс-Трей» (постачальник) і позивачем (покупець), постачальник зобов'язався поставити, а покупець оплатити товар - промисловий інструмент на загальну суму 254 528,12 грн., у тому числі ПДВ 42 421,37 грн.

Відповідно до договорів поставки № ВК2607 від 20.09.2011 та № 149 від 02.12.2011, укладених між ТОВ «НВП «Металелектронмаш» (постачальник) і позивачем (покупець), постачальник зобов'язався поставити, а покупець оплатити товар - промисловий інструмент на загальну суму 361 500,33 грн., в тому числі ПДВ 60 250,05 грн.

Факт виконання укладених договорів в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, рахунком-фактури.

По всім господарським операціям розрахунки здійснені у безготівковій формі, заборгованість за поставлений товар станом на день звернення до суду з даним позовом відсутня.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що господарські операції позивача з контрагентами мали реальний характер, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, тому не виникає сумнівів стосовно правомірності визначення сум податкового кредитку та витрат.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вказана норма дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Враховуючи наведене, визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу (п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування валових витрат та визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем витрат та податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ТОВ «Центр технічної підтримки «МЕМ», підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому податковим органом безпідставно прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний