Ухвала суду № 57491692, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Київ К/800/49009/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника позивача ПАТ „Берті" - Шепеля А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року у справі № 808/7713/13 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства „Берті" до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області,

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне акціонерне товариство „Берті" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000982211 від 12.08.2013, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж 1022642 грн., штрафні (фінансові) санкції 388863, 50 грн.).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2013, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що здійснення господарської операції між позивачем та ПП „Дизайн і програмування" є реальною, а правомірність формування позивачем податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати судові рішення, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 до 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 до 31.12.2012 та складено акт № 066/22.11-06/00152359 від 26.04.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000982211 від 12.08.2013, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість основний платіж 1022642 грн., штрафні (фінансові) санкції 388863, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 144.3 ст. 144, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1142974 грн.

При проведенні перевірки первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та формування податкового кредиту податковим органом виявлено, що протягом квітня-грудня 2011 року підприємством придбавались сировина, матеріали та послуги, які приймали участь у виробництві продукції сформований податковий кредит з податку на додану вартість у повному обсязі, виходячи з податку на додану вартість, нарахованого на вартість всіх придбаних матеріальних цінностей та послуг.

В оподатковуваних операціях позивача (при формуванні податкових зобов'язань) використано в частині віднесеної до складу витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, податковий орган дійшов висновку, що товариство не мало права на формування податкового кредиту в частині матеріальних витрат, що не приймали участі в оподатковуваних операціях за період квітень-грудень 2011 року.

Крім того, встановлено, що підприємством завищено податковий кредит квітня 2012 року на суму 400000 грн. за березень 2012 року, позивачем при придбанні основного засобу віднесено суму податку на додану вартість 400000 грн., однак зазначений товар в експлуатацію не введений, у господарській діяльності не використовувався, внаслідок чого підприємство повинно було відкоригувати суму податку на додану вартість у наступних податкових періодах.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом положень пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Положеннями пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У свою чергу, підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

При цьому, чинним законодавством не висунуто умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду виключно з сумами матеріальних витрат, які приймали участь в оподатковуваних операціях, лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Товариство, з метою складання податкового обліку, використовує дані з кожної окремої господарської операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємством відносяться відповідні суми до складу валового доходу та на валові витрати, а також формуються податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість в податковому обліку.

Судами встановлено, що не всі придбані матеріали і сировина увійшли до собівартості реалізованої продукції, частина товарів та сировини залишилася на складі та спрямована на використання її в господарській діяльності позивача у майбутніх періодах.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2012 між позивачем та ПП „Дизайн і програмування" укладено договір №1 щодо поставки парового котла ДЕ-6,5-14 ГМ (1989 р. в.), Економайзер ЭБ2-142И (1989 р. в.), димосос ВДН№11,2 (1989 р. в.) в асортименті для поточної діяльності, в кількості та за цінами згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Оплата товару здійснюється щоквартально у розмірі 30,35 % від загальної суми договору згідно наданого рахунку шляхом перерахування платіжними дорученнями грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

Фактичне виконання цього договору підтверджується видатковою накладною №РН-3-31001 від 31.03.2012, податковою накладною №2 від 31.03.2012 на загальну суму 2400000 грн., в тому числі податок на додану вартість 400000 грн., товарно-транспортною накладною №50 від 31.03.2012, прибутковим ордером від 31.03.2012.

Отриманий товар оприбуткований позивачем на підставі прибуткового ордеру від 31.03.2012, проте не був введений в експлуатацію та не використовувався безпосередньо у господарській діяльності після придбання, що підтверджується довідкою про строк використання котлів № 6105 від 26.05.1997 та паспортом котла.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відтак, якщо понесені підприємством витрати на модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 "Капітальні інвестиції", це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування і таке право виникає разом з початком триваючого процесу капітального інвестування, а не виключно з завершенням цього процесу введенням в експлуатацію об'єкта, в який проводиться інвестування.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.