Ухвала суду № 57491663, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2016 р. м. Київ К/800/62398/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Ситникова О.Ф.,

Черпака Ю.К.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Правління Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Правління Пенсійного фонду України, в якому просила:

- визнати бездіяльність відповідача щодо невиконання обов'язків по внесенню змін в основний документ його діяльності «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та в передачі уповноваженому територіальному органу її заяви для прийняття рішення про призначення та виплати їй пенсії за межі України;

- зобов'язати негайно внести і затвердити зміни до «Порядку подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що забезпечують документальне оформлення та реальну виплату пенсії усім українським пенсіонерам, що проживають за межами України у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009;

- зобов'язати визначити уповноважене територіальне управління ПФУ та дати йому наказ для прийняття у неї необхідних документів для призначення пенсії за віком та призначити і виплачувати пенсію за віком починаючи з 2 лютого 2012 року у відповідності до Конституції України та норм чинного законодавства, вказати реквізити банку в Ізраїлі, в якому їй слід відкрити рахунки для отримання пенсії з України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених рішень та прийняття нового.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що з вересня 1967 року по 27 липня 1969 року ОСОБА_4 навчалась в музичному училищі при Ленінградській консерваторії імені Римського-Корсакова, працювала з 1964 до вересня 1990 року, загальний трудовий стаж в Україні складає 17 років. 3 жовтня 1990 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, до виїзду проживала за адресою: АДРЕСА_1. В лютому 2012 року ОСОБА_4 звернулася до відповідача з заявою про призначення та виплату їй пенсії за віком у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009, однак їй було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач вихала на постійне місце проживання за кордон, однак не підтверджено факт, що вона є громадянкою України. Позивач не зверталась із заявою та не подавала до територіальних органів Пенсійного фонду належних документів, що необхідні для призначення пенсії за віком, відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, Пенсійний фонд України не є тим органом, до компетенції якого відноситься призначення та виплата позивачу пенсію за віком, а тому не є належним відповідачем у даній справі.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Частиною першою статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

У той же час, статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

За приписами статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

У пункті 7 Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.

Згідно з пунктом 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсі), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.

За приписами пункту 29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Зважаючи на вищу юридичну силу Конституції України поряд із Законом України «Про пенсійне забезпечення» і більш пізнє прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для призначення пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання в держави, з якими не укладено міжнародні договори, що врегульовують питання пенсійного забезпечення таких осіб.

Разом з тим, до компетенції Пенсійного фонду України не належить прийняття рішення про призначення пенсії, адже, у відповідності до частини першої статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

З аналізу наведеної норми слідує, що у разі отримання від особи заяву про призначення пенсії, обов'язок Пенсійного фонду України направити її за належністю до уповноваженого територіального Управління Пенсійного Фонду.

Втім, усупереч вимогам статті 159 Кодексу адміністративного суду України, наведені вище положення законодавства залишилися поза увагою судів, які також не перевірили та не встановили зміст заяви ОСОБА_4, з якою остання зверталася до відповідача, оскільки в матеріалах справи така заява відсутня.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що без установлення зазначених обставин та без надання їм належної правової оцінки, які мають важливе значення для вирішення цього спору, суди дійшли передчасних висновків та прийняли помилкові рішення.

Окрім того, за перевіркою матеріалів справи, заявляючи позовні вимоги про призначення та виплату пенсії за віком з 2 лютого 2012 року відповідно до Конституції України та норм чинного законодавства, вказавши реквізити банку в Ізраїлі, в якому слід відкрити рахунки для отримання пенсії з України, позивач також ставила питання про:

- визнання бездіяльності відповідача щодо невиконання обов'язків по внесенню змін в основний документ його діяльності «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та в передачі уповноваженому територіальному органу її заяви для прийняття рішення про призначення та виплати їй пенсії за межі України;

- зобов'язання негайно внести і затвердити зміни до «Порядку подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що забезпечують документальне оформлення та реальну виплату пенсії усім українським пенсіонерам, що проживають за межами України у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009;

- зобов'язання відповідача визначити уповноважене територіальне управління ПФУ та дати йому наказ для прийняття у неї необхідних документів для призначення пенсії за віком

Однак, такі вимоги залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій, а відтак, нерозглянутими. Між тим, суди, не досліджуючи їх під час розгляду справи та, відповідно не обґрунтовуючи в своїх рішеннях, безпідставно відмовили в їх задоволенні.

Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій розглянули не всі вимоги і цей недолік не може бути усунений, не встановили обставини та не надали їм належної правової оцінки, порушили норми матеріального та процесуального права, судові рішення слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частинами другою та третьою статті 159 КАС України встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Допущене судами попередніх інстанцій порушення вимог процесуального законодавства є підставою для скасування оскаржених рішень і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

При новому розгляді судам слід враховувати наведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 222, 227, 231 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

О.Ф. Ситников

Ю.К. Черпак