Ухвала суду № 57491583, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/6328/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015

та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2014

у справі № 806/4429/14

за позовом Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод»

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області № 0001402201 від 31.07.2014.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Реджина Плюс» за період з 01.01 по 31.01.2014, складено акт № 4693/06-25-22-01/00375504/0100 від 16.07.2014, в якому зафіксовані порушення: п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 1 323 041 грн. за січень 2014 року.

На підставі результатів проведеної перевірки, 31.07.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001402201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 984 562 грн., у т.ч.: 1 323 041 грн. основного платежу та 661 521 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновок щодо заниження позивачем податку на додану вартість контролюючим органом зроблено у зв'язку з тим, що: позивачем до перевірки не надано сертифікати походження товару, посвідчення якості товару, отриманого від ПП «Реджина Плюс»; на адресу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області надійшов акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.06.2014 № 1473/26-59-22-03/35828333 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Реджина Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за січень 2014 року.

Також судами встановлено, що правовідносини позивача та контрагента ПП «Реджина Плюс» були оформлені договором поставки № 13/1 від 13.01.2014, відповідно до якого ПП «Реджина Плюс» зобов'язується передати у власність позивача, а позивач зобов'язується прийняти й оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором. Також вказаним договором передбачено, що кількість, асортимент, ціна товару, терміни його передачі та оплати, місце постачання визначаються додатками до вказаного договору, які є його невід'ємними частинами.

13, 15, 27, 28 січня 2014 року між ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» та ПП «Реджина Плюс» були відповідно укладені додатки № 1, № 2, № 3 та № 4 до договору поставки № 13/1 від 13.01.2014, відповідно до яких продавець продає, а покупець купує олію соняшникову нерафіновану, невиморожену, українського походження, врожаю 2013 року в загальній кількості 1 350,000 тонн на загальну суму 7 009 719,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що проведені господарські операції у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, тому висновок податкового органу про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість зроблений без врахування дійсних обставин спірних правовідносин.

Однак, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язано суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Слід зазначити, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинний документ має містить дві обов'язкові ознаки, а саме: відомості про господарську операцію та підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз значених норм права дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Згідно положень п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

На виконання вказаної норми Податкового кодексу України Міністерство фінансів України наказом від 01.11.2011 № 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (чинний у спірний період).

Згідно положень п. 1 зазначеного Порядку, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги не врахували пояснення ОСОБА_2, який рахується засновником та директором ПП «Реджина Плюс», надані в протоколі допиту свідка в межах кримінального провадження, згідно яких він заперечує свою участь у створенні та діяльності вказаного підприємства, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів.

Однак, вказана обставина впливає на правильне вирішення спору по даній справі.

Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний