Ухвала суду № 57491486, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2016 року м. Київ К/800/43775/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Ситникова О.Ф.,

Черпака Ю.К.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - УМВС України у Вінницькій області), Чечельницького районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_4 пред'явив у суді вказаний позов, в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати протиправним та скасувати наказ начальника УМВС України у Вінницькій області від 2 жовтня 2013 року № 195 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас на підставі підпункту "ж" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення); поновити на службі в органах внутрішніх справ; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначив, що перед прийняттям спірного наказу про звільнення не з'ясовано підстави, що зумовили звернутися з рапортом про звільнення, а саме звільнення проведено в день подання рапорту про звільнення, чим порушено вимоги пункту 68 Положення щодо дотримання тримісячного строку при звільненні осіб, на яких воно поширюється. Не враховано, що протягом трьох місяців з дня написання рапорту про звільнення він має право на його відкликання.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування прийнятих у справі рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 16 квітня 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 26 квітня 2013 року - на посаді заступника начальника Чечельницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області - начальника міліції громадської безпеки.

2 вересня 2013 року ОСОБА_4 подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням у найкоротший термін. Від проходження військово-лікарської комісії відмовився.

2 жовтня 2013 року ОСОБА_4 подав другий рапорт, в якому вказав причину свого звільнення, та повідомив про проведення з ним бесіди щодо звільнення та про його ознайомлення з пунктом 68 Положення. При цьому, наполягав на звільненні з органів внутрішніх справ з 2 жовтня 2013 року, оскільки йому запропоновано роботу в цивільні установі з більш вигідними умовами праці.

В цей же день начальником Чечельницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області підполковником міліції Побережнюком В.М. та начальником УГБ УМВС України у Вінницькій області полковником міліції Лисим В.Г., начальником УКЗ УМВС України у Вінницькій області полковником Стаховською І.М. підписано та погоджено подання про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас на підставі підпункту "ж" пункту 64 Положення

Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 2 жовтня 2013 року № 195 о/с позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення (за власним бажанням).

29 жовтня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до начальника УМВС України у Вінницькій області з заявою про поновлення його на роботі в органах внутрішніх справ України у Вінницькій області на будь-яку посаду, оскільки рапорт про звільнення ним подано поспішно та необдумано.

Листом УМВС України у Вінницькій області від 4 грудня 2013 року № 2/Б-36 позивача повідомлено, що керівництво вважає недоцільним прийом ОСОБА_4 знову на службу в органи внутрішніх справ.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням.

Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з пунктом 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

Як встановлено судами, у рапорті про звільнення від 2 жовтня 2013 року позивач зазначив дату звільнення - 2 жовтня 2013 року. Ця дата погоджена керівництвом УМВС України у Вінницькій області, тим самим сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк. Крім того, позивач пов'язував таке звільнення зі зміною місця роботи, як про це зазначено в рапорті, а тому у відповідача були всі наявні підстави для звільнення позивача в зазначений ним у рапорті строк.

За таких обставин, звільнивши позивача з 2 жовтня 2013 року, тобто дати, з якої він бажає звільнитися, суб'єкт владних повноважень діяв з дотриманням вимог законодавства і звільнення позивача є законним.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2014 року (справа 21-241а14).

Доводи касаційної скарги про те, що причина вказана позивачем в рапорті не могла бути поважною для звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, оскільки відсутня в Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 є необґрунтованими, оскільки позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення - за власним бажанням, а не підпункту «и» пункту 64 Положення - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено Кабінетом Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413.

Посилання в касаційній скарзі на те, що рапорт про звільнення написаний позивачем під тиском керівництва є безпідставними, оскільки таких фактів під час розгляду справи судами встановлено не було.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що чинним законодавством не передбачено написання однією і тією ж особою двох рапортів про звільнення з однієї і тієї ж посади, як і написання одного з них під час відпустки, оскільки будь-яких обмежень чинним законодавством не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, якщо визнає, що при їх ухваленні суди не порушили норми матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи касаційних скарг правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 222, 224, 231 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

О.Ф.Ситников

Ю.К.Черпак