Постанова № 57490322, 29.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 квітня 2016 року № 826/13647/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Клоузер»до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання дій неправомірними та скасування рішення про застосування фінансових санкцій № 1/7/26-56-21-12 від 18.03.2015 р.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Клоузер» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить:

- визнати неправомірними дії працівників ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві;

- скасувати винесене ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві рішення про застосування фінансових санкцій № 1/7/26-56-21-12.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо проведення перевірки та винесення оскаржуваного рішення про нарахування позивачу штрафних санкцій.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Згідно наданих письмових заперечень проти прозову заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що позивачем здійснювався продаж алкогольних напоїв без марок акцизного податку.

Зважаючи на неявку в судове засідання 19.11.2015 р. представника відповідача, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено фактичну перевірку з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за результатами якої складено акт від 10.02.2015 р. № 26/72/21/38668951.

Перевіркою встановлено, що в барі за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 31, що використовується ТОВ «Клоузер» за наявності цінників та відповідних ліцензій здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами.

За наслідками перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» 19 грудня 1995 року N 481/95-BP та положень абз. 15 ч. 2 ст. 17 цього ж Закону, у зв'язку із чим, за зберігання алкогольних напоїв, маркованих марками акцизного податку, на яких зазначена сума акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, що не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу ставок акцизного податку, міцності та місткості тари, на ТОВ «Клоузер» накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн., що оформлено рішенням про застосування штрафних санкцій від 18.03.2015 р. № 1/7/26-56-21-12.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки, Головним управлінням ДФС у м. Києві надано відповідь від 24.02.2015 р. № 3085/10/26-15-21-01-24, відповідно до якої податковим органом визнано дії працівників Головного управління правомірними.

За результатами розгляду первинної скарги, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 28.05.2015 р. № 8629/10/26-15-10-08-16, яким рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18.03.2015 р. № 1/7/26-56-21-12 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

За результатами повторного адміністративного оскарження, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 19.06.2015 р. № 12868/6/99-49-10-01-02-25, яким рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18.03.2015 р. № 1/7/26-56-21-12 про застосування штрафних санкцій та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

06.05.2015 р. ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві складено податкову вимогу № 4264-23 на суму 17 000,00 грн., а 21.09.2015 р. прийнято рішення № 6641/10/26-56-25-05 про опис майна у податкову заставу, які були направлені на адресу позивача.

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо проведення перевірки та винесення рішення, яким йому нараховано штрафні санкції протиправними, звернувся до суду із позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 Положення «Про Державну фіскальну службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. N 236 (далі - Положення N 236) визначено, що Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів (п. 7 цього Положення).

Наказом Державної фіскальної служби України № 54 від 20.08.2014 р. затверджено Положення про Головне управління ДФС у м. Києві, згідно із п. 1 якого, ГУ ДФС у м. Києві є територіальним органом Державної фіскальної служби.

Таким чином Державна фіскальна служба України здійснює свої повноваження через її територіальні органи, зокрема, Головне управління ДФС у м. Києві, що надає останньому повноваження здійснювати перевірку.

Водночас, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року N 76-VIII установлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Разом з тим, законодавцем, поряд із Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року N 76-VIII було розширено коло підстав для проведення перевірок суб'єктів господарювання шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року N 71-VIII (обидва закони набрали чинності 01.01.2015 р.), яким установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість.

Беручи до уваги те, що позивач є суб'єктом господарювання, що реалізує підакцизні товари, а саме: алкогольні напої та тютюнові вироби, відповідно мораторій на проведення перевірки на останнього не поширюється з огляду на що його посилання на неправомірність проведення перевірки, суд вважає необґрунтованими.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно із пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України.

Статтею 81 Податкового кодексу України передбачені умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Так, відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2015 р. головними державними ревізорами -інспектором Головного управління ДФС у м. Києві Святецьким А.О. та Піронковим В.І. була проведена фактична перевірка з питань дотримання ТОВ «Клоузер» вимог встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами.

Перевірка проводилася на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДФС у м. Києві № 33 від 21.01.2015 р.

Направлення на перевірку від 21.01.2015 р. № 72/26-15-21-1-29 та наказ про проведення перевірки № 33 від 21.01.2015 р. було вручено Наєм Масі-Мустафа 21.01.2015 р., про що свідчить його особистий підпис на направленні.

Разом з тим, обґрунтовуючи протиправність дій посадових осіб відповідача щодо проведення перевірки, позивач зазначає, що Наєм Масі-Мустафа не є посадовою особою ТОВ «Клоузер», зокрема, не перебуває в штаті товариства, а, отже, враховуючи, що направлення на перевірку та наказ про її проведення вручено не уповноваженій особі, відповідно перевірку не можна вважати правомірною.

Однак, суд не може погодитися із такою позицією позивача з огляду на те, що власне допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні податкової перевірки. Отже, позови платників про оскарження дій контролюючого органу щодо призначення та проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

Слід зазначити, що пред'явлення платникові податковим органом направлення на проведення перевірки не уповноваженій особі платника, як того вимагає пункт 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, у разі фактичного допуску платником посадових осіб органу доходів і зборів до цієї перевірки, також не має правового значення для оцінки правомірності призначення та проведення відповідної перевірки.

В контексті наведеного, суд зауважує, що, у даному випадку, Наєм Масі-Мустафа повідомив посадовим особам контролюючого органу неправдиву інформацію про те, що він є заступником директора ТОВ «Клозер», що підтверджується його особистим підписом в акті перевірки від 10.02.2015 р. № 26/72/38668951. Судом приймається до уваги також те, що направлення на проведення перевірки від 21.01.2015 р. № 22/26-15-21-1-29 та копію наказу про проведення перевірки було вручено особисто Наєм Масі-Мустафа, про що свідчить його особистий підпис на врученому повідомленні про проведення перевірки.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання дій працівників ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо проведення фактичної перевірки ТОВ «Клозер» з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, протиправними.

Щодо позовних вимог в частині скасування рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про застосування фінансових санкцій № 1/7/26-56-21-12, суд зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995р. №481/95-ВР з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції (далі по тексту - Закон №481/95-ВР).

Як закріплено у преамбулі названого Закону, він визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.

Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 11 названого Закону алкогольні напої, які виробляються в Україні, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.107 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.

Пунктом 14.1.109 вказаної статті передбачено, що маркуванням алкогольних напоїв є наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку.

Питання щодо виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів врегульовані положеннями статті 226 ПК України.

Так, пунктом 226.1 названої статті закріплено, що у разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов'язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару.

Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється марками акцизного податку, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 226.6 статті 226 ПК України маркуванню підлягають усі алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об'ємних одиниць. Маркування вироблених в Україні алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об'ємних одиниць не здійснюється.

Відповідно до пункту 226.6 статті 226 ПК України вважаються такими, що немарковані:

1) алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку;

2) алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції;

3) алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

На реалізацію положень статті 226 ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. №1251 затверджено Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів (далі по тексту - Положення №1251).

Пунктом 19 названого Положення закріплено, що наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою та пачці (упаковці) тютюнового виробу є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати акцизного податку та легальності ввезення товарів.

Також зазначеним пунктом встановлено, що у разі виявлення фактів ввезення на митну територію України, зберігання, транспортування та продажу на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка контролюючі органи вилучають такі товари з вільного обігу та подають відповідні матеріали до суду для винесення постанови про їх вилучення в дохід держави (конфіскацію).

Відповідно до пункту 20 Положення №1251 контроль за наявністю марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання та продажу здійснюють органи державної податкової служби, а під час ввезення таких товарів на митну територію України - митні органи. Маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюється виробниками зазначеної продукції.

Більш детально повноваження органів контролю за виробництвом і торгівлею спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами визначені положеннями статті 16 Закону №481/95-ВР, а відповідальність за порушення норм названого Закону визначена у статті 17 останнього.

Так у частині 2 названої статті закріплено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:

оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої - 100 відсотків вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін, але не менше 10000 гривень (абзац 13);

виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку - 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень (абзац 15).

Як вбачається із матеріалів справи, перевіркою встановлено, що ТОВ «Клоузер» з метою подальшої реалізації зберігає алкогольні напої: Ель Хімадор Текіла Репосадо, місткістю 1 л. імп. ТОВ «Браун Формен Україна», лікер DeKuperanno 1695 міцністю 24 %, місткістю 0,7 л.

Позивач зазначає, що сьогоднішній день на ринку алкогольних товарів не існує лікеру DeKuperanno 1695, а тому зберігати з метою подальшої реалізації даний алкогольний напій позивач не має можливості. На підтвердження своїх доводів, позивач надав суду скріншот із офіційного сайту, в якому видано назви всіх лікерів, що випускаються під даною торгівельною маркою.

На підтвердження купівлі алкогольного напою Ель Хімадор Текіла Репосадо, місткість 1 л.імп. ТОВ «Браун Формен Україна» позивачем надано: видаткову накладну № РНОП-002706 від 29.05.2014 р., товарно-транспортну накладну на переміщення алкогольних напоїв від 29.05.2014 р., відомості про вантаж, податкову накладну № 416.

Тобто, на думку позивача, поставка алкогольного напою Ель Хімадор Текіла Репосадо підтверджується наявними в матеріалах справи первинними та бухгалтерськими документами.

Разом з тим, з пояснень відповідача вбачається, що ТОВ «Клоузер» було укладено з ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД» договір № 156-14К від 04.07.2014 р., відповідно до якого було здійснено поставку на адресу позивача продукції «De Kuyper». Відповідно до баз даних ДПІ, ТОВ «Продресурс ЛТД» не є імпортером зазначеної продукції.

Відповідно до договору № 4414042904 від 29.04.2014 р., укладеного між ТОВ «Оптимум Профіт» та ТОВ «Клоузер», на адресу позивача було здійснено поставку продукції «Ель Хімадор Репосадо». Відповідно до баз даних ДПІ, ТОВ «Оптима Профіт» не є імпортером зазначеної продукції.

Таким чином, докази надані відповідачем спростовують твердження позивача, при цьому доказів наявності марок акцизного товару чи сплати акцизного податку щодо вказаних вище товарів позивачем суду не надано.

З урахуванням наведеного вище, слід дійти висновку, що для застосування до продавця алкогольних напоїв відповідальності на підставі Закону №481/95-ВР достатньо самого факту здійснення продавцем зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного збору встановленого зразка, оскільки вказане суперечить основним засадам названого Закону.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення про застосування фінансових санкцій від 18.03.2015 року № 1/7/26-56-21-12 є таким, що прийнято правомірно.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Клоузер» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клоузер» решту суми судового збору у розмірі 1 644,30 коп. до Державного бюджету України.

3. Доручити стягнення решти судового збору ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук