Постанова № 57490302, 29.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29 квітня 2016 року 11 год. 40 хв. № 826/1836/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Королівський смак" до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Королівський смак" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 25 вересня 2015 року №0005522205, №0005532205 та №0005542205 (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

У відповідному судовому засіданні представниками сторін заявлено письмове клопотання про подальший розгляд та вирішення справи за їх відсутності, у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 17 липня по 28 серпня 2015 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 04 вересня 2015 року складено акт №4357/26-58-22-05/34242657 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 960678,00 грн., у тому числі за: 2013 рік - 86595,00 грн.; 2014 рік - 874083,00 грн.;

- занижено суму податкового зобов’язання з ПДВ у загальному розмірі 399978,00 грн., у тому числі за: січень 2013 року - 24261,00 грн.; квітень 2013 року - 46,00 грн.; червень 2013 року - 2687,00 грн.; липень 2013 року - 16973,00 грн.; січень 2014 року - 46759,00 грн.; лютий 2014 року - 63129,00 грн.; березень 2014 року - 23769,00 грн.; квітень 2014 року - 33948,00 грн.; травень 2014 року - 23036,00 грн.; червень 2014 року - 13364,00 грн.; липень 2014 року - 9455,00 грн.; серпень 2014 року - 16257,00 грн.; вересень 2014 року - 11093,00 грн.; жовтень 2014 року - 13556,00 грн.; листопад 2014 року - 101645,00 грн., та завищено від’ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за грудень 2014 року у розмірі 109662,00 грн.

На підставі акту перевірки, 25 вересня 2015 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення: №0005522205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 399978,00 грн. за основним платежем та у розмірі 99994,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0005532205, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 109662,00 грн.; №0005542205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 960678,00 грн. за основним платежем та у розмірі 240169,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, вказані рішення залишено без змін.

Суд погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, відповідно до п. 75.1, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 77.4, 77.7 ст. 77 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Строки проведення документальної планової перевірки встановлені ст. 82 цього Кодексу.

Згідно з п. 82.1 ст. 82 ПК України, тривалість перевірок, визначених у ст. 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у ст. 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що позивач є суб’єктом малого підприємництва.

Тобто, строк проведення планової перевірки позивача не мав перевищувати 10 робочих днів.

Разом з тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, строк проведення планової перевірки перевищив строк, встановлений ПК України, а саме перевірка позивача проводилась (з урахуванням продовження строку проведення перевірки) у період із 17 липня по 28 серпня 2015 року.

Наказ про проведення перевірки оформлений 07 липня 2015 року, у якому зазначено про проведення перевірки позивача тривалістю 20 робочих днів. Наказ про продовження терміну проведення перевірки позивача оформлений 13 серпня 2015 року.

Відповідно до пп. 1.2.4 п. 1.2 розділу І Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених Наказом Державної фіскальної служби України від 31 липня 2014 року №22, продовження строків проведення документальних та фактичних перевірок здійснюється відповідно до ст. 82 розділу II Кодексу за наказом органу державної фіскальної служби, яким було призначено таку перевірку.

Продовження проведення перевірки розпочинається у перший робочий день за останнім робочим днем здійснення перевірки, зазначеним у направленні на перевірку. Наказ про продовження перевірки видається у ході проведення перевірки для недопущення перерви між датою закінчення перевірки згідно з першим направленням та датою продовження перевірки, зазначеною у відповідному наказі, на підставі доповідної записки керівника підрозділу органу державної фіскальної служби, який здійснював (очолював) таку перевірку, з викладенням підстав та причин необхідності такого продовження.

Стосовно оскаржуваних рішень суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено про відсутність реально вчинених господарських операцій позивача із ТОВ "ІМД" та про те, що юридична дефектність первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. Дане твердження сформовано через відсутність в податкових базах даних інформації щодо реалізації ТОВ "ІМД" придбаних у позивача товарів.

Разом з тим, як з’ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, усі поставки товару супроводжувалися оформленням належних первинних документів. В акті перевірки не зазначається жодної невідповідності вимогам чинного законодавства та/або загальному порядку оформлення наявних у позивача первинних документів, які складені за результатами проведення господарських операцій.

Первинні документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні документи дають змогу визначити, які саме товари придбано та за якою ціною.

Для визначення реальності здійснення господарських операцій відповідач мав не лише перевірити документальний рух товару, а й дослідити, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

У 2014 році обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягали податкові накладні, у яких сума ПДВ, в одній податковій накладній, становила понад 10 тисяч гривень. При дослідженні відповідачем факту реалізації придбаних ТОВ "ІМД" товарів використовувались дані, наявні в базі "Реєстрація податкових накладних в ЄДРПН". Разом з тим, обов'язкова реєстрація всіх податкових накладних розпочалась із 01 лютого 2015 року, а тому не провівши перевірку ТОВ "ІМД" неможливо встановити відсутність реалізації товару, говорячи тільки на номенклатуру зареєстрованих податкових накладних, адже за період із листопада 2014 року по січень 2015 року не всі накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 2.5 договору поставки №К1109 від 03 листопада 2014 року, укладеного між позивачем та ТОВ "ІМД", поставка товару здійснюється за рахунок постачальника.

Щодо ненадання товарно-транспортних накладних позивач пояснив, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. Крім того, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, якими затверджено форму та порядок оформлення товарно-транспортних накладних, не є законодавчим актом з питань оподаткування і не може регламентувати виключний порядок, документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2013 року К/800/9087/13.

Зокрема, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу, юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані Правила не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

Отже, обов'язкове оформлення товарно-транспортних накладних покладено тільки на транспортні підприємства, яким позивач не являється.

Тобто, як вбачається з викладеного, необґрунтованими є твердження відповідача про необхідність включення позивачем коштів, отриманих від ТОВ "ІМД", до складу інших доходів як фінансову допомогу, оскільки отримані кошти відображено у складі валових доходів в сумі 916809,00 грн. (без ПДВ).

В акті перевірки відповідачем зазначено про те, що позивачем проводилися транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди.

Однак, як з’ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, такі твердження відповідача є безпідставними, так як позивач постачав товари на користь мережі швидкого харчування "Пузата Хата". Поставка товарів здійснювалася через посередника, а саме ТОВ "Маркетторг", яке оптом закупало продукцію позивача і постачало її до мережі ресторанів ТОВ "ПХ ГРУП", основним видом діяльності якого є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, отже, продукція купувалася для використання у господарській діяльності.

Усі поставки товару супроводжувалися оформленням належних первинних документів.

В акті перевірки не зазначається жодної невідповідності вимогам чинного законодавства та/або загальному порядку оформлення наявних у позивача первинних документів, які складені за результатами проведення господарських операцій.

Укладаючи угоди зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10, процесуальна діяльність із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з ПДВ повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку - спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з ПДВ.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Судом з’ясовано, що відповідач безпідставно стверджує про необхідність віднесення коштів, отриманих позивачем від ТОВ "Маркетторг", до складу інших доходів як фінансову допомогу, оскільки отримані кошти відображено у складі валових доходів у розмірі 1481771,68 грн. (без ПДВ).

Внаслідок тверджень відповідача про фіктивність операцій позивача з контрагентами, ним зроблено висновок, що кошти, отримані позивачем від покупців, є фінансовою допомогою, а товар фактично реалізовано невстановленій особі.

Однак, враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Підставами для формування податкового кредиту з ПДВ є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації або, як виняток, заяви зі скаргою на постачальника, бухгалтерської довідки або інших документів, передбачених п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Суд зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв’язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Неможливість проведення зустрічної звірки контрагента платника не є імперативною ознакою протиправності діяльності такого суб’єкта господарювання та не може розцінюватись як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних таким суб’єктом.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44, пп. 14.1.27, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов’язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов’язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов’язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які могли допустити його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення, суд прийшов до висновку, що висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю позивача та його контрагентів з мотивів неспрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є такими, що ґрунтуються на припущеннях. У ході судового розгляду справи відповідачем не надано допустимих та достатніх доказів для підтвердження порушення позивачем податкового законодавства.

Згідно з абзацом 2 п. 2.1, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що у 2013 році позивачем задекларовано у складі доходів вартість цінностей, що виявилися у надлишку при пересортиці, у загальному розмірі 240523,81 грн., а також задекларовано у складі витрат вартість цінностей, що виявилися у нестачі пересортиці, у загальному розмірі 219834,89 грн.

Разом з тим, таке завищення витрат та доходів не призвели до фактичної недоплати податку на прибуток та донарахувань сум податкових зобов'язань.

У 2014 році позивачем задекларовано у складі доходів вартість цінностей, що виявилися у надлишку при пересортиці, у загальному розмірі 2122248,49 грн., а також задекларовано у складі витрат вартість цінностей, що виявилися у нестачі при пересортиці, у загальному розмірі 2069911,21 грн.

Враховуючи викладені вище обставини, суд прийшов до висновку, що відповідач неправомірно визначив завищення позивачем витрат без встановлення завищення доходів, у зв’язку з чим позивачу протиправно збільшено зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 960678,00 грн.

Відповідачем за результатами перевірки донараховано зобов'язання з ПДВ через твердження про безпідставне віднесення на витрат вартості списаних товарів згідно актів списання товарів. Разом з тим, відповідачем умисно розглянуто тільки питання списання товарів у результаті пересортиці, і не приділено уваги оприбуткуванню надлишків товарів, які виникли у результаті пересортиці.

При цьому, суд зазначає, що у результаті пересортиці у позивача не виникла негативна різниця вартості між сумою перевищення вартості цінностей, що виявились у нестачі, та вартістю цінностей, що виявились у надлишку.

Таким чином, підсумовуючи викладені норми та обставини, суд прийшов до висновку про протиправність прийняття оскаржуваних рішень та, як наслідок, наявність підстав для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Королівський смак" до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 25 вересня 2015 року №0005522205, №0005532205 та №0005542205.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Королівський смак" (код ЄДРПОУ 34242657) здійснений ним судовий збір у розмірі 27157,23 грн. (двадцять сім тисяч сто п’ятдесят сім гривень двадцять три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 38747190).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин