Постанова № 57489745, 27.04.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року справа № 823/109/16

м. Черкаси

12 год. 20 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гараня С.М.,

секретаря - Тараненка М.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - за довіреністю,

представників відповідача управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у Черкаської області - Гнізділова І.О., Нечаєнко Н.А. за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у Черкаської області, про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом, в якому просить зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черкаській області надіслати йому конкретні відповіді по всім запитанням, які викладені в заяві від 21.12.2015року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач своїми діями порушив норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки 21.12.2015 він звернувся до начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Черкаській області Драченка В.М. із відповідною заявою з низкою питань відносно відпустки юристів Фонду, які брали участь в судовому засіданні в справі № 711/498/15-а. Відповідач листом від 31.12.2015 № 1362/01-21 надав відповідь позивачу, яка на думку останнього не висвітлювала вичерпну відповідь на питання, поставлені позивачем у вказаній заяві, а тому є незаконною. Більш того, у отриманій позивачем відповіді помилково зазначено, що дані питання не стосуються прав та інтересів позивача, а передача третім особам інформації про особу містить персональні дані, що суперечить вимогам законодавства.

ОСОБА_6 та його представник в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечували повністю з підстав викладених у запереченні та просили суд залишити його без задоволення, оскільки нормами ст. 105 КАС України є чітко визначено перелік вимог, які може містити адміністративний позов, тобто оскаржувати можна рішення-акти індивідуальної дії, які мають юридичні наслідки для відповідача, а оскаржувана відповідь управління на його заяву від 21.12.15 року, в якій він вимагає надати кадрові документи, що стосуються працівників управління та містять персональні дані не належать до завдань Фонду, і вказана відповідь не є владним управлінським рішенням, яке впливає на права заявника. Разом з тим відповідач наголошував що відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач є розпорядником публічної інформації не щодо всієї інформації, а лише стосовно тієї, яка визначена законом і якою вони володіють, підкреслюючи що інформація, яку не надано позивачу не є публічною в розумінні закону та відповідач не є розпорядником такої інформації.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21.12.2015 ОСОБА_1 звернувся до начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України із заявою в якій просив, зокрема підтвердить факт перебування 17.12.15 року в відпустці двох юристів фонду - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та на яку особу на час перебування вказаних осіб у відпустці покладені функції та обов'язки з прийому громадян.

Начальник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Драченко В.М. розглянувши заяву позивача, листом від 31.12.2015 № 1362/01-21 відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідної інформації, витребуваної його заявою, у зв'язку з тим, що питання викладені у заяві ОСОБА_1 знаходяться поза межами його компетенції, не стосуються прав та інтересів позивача, а передача інформації про особу, що містить персональні дані щодо третіх осіб, суперечить вимогам законодавства, тому надати запитувану інформацію Фонду не має правових підстав.

Вважаючи дії начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Драченка В.М. по відмові в відповіді його заяви від 21.12.2015 р. протиправними та такими, що здійснені з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб'єкта владних повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно ст. 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-ХІІ (надалі - Закон № 2657-ХІІ), кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Частиною 2 ст. 6 Закону № 2657-ХІІ передбачено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону № 2657-ХІІ, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Статтею 1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.2 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ст.5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до положень ст.12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст.13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно статті 13 Закону № 2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Суд наголошує, що визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків, відповідно до визначення публічної інформації.

Відповідно до ч. 2 ст.1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 20 Закону № 2657-ХІІ за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Статтею 6 Закону № 2939-VI передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

З урахуванням вищевказаного суд дійшов висновку, що інформація, яка запитувалась ОСОБА_1 не відноситься до категорії інформації з обмеженим доступом, оскільки, як було встановлено судом позивач витребовував лише інформацію про працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черкаській області, як про посадових осіб, у зв'язку з виконанням ними функціональних обов'язків.

В судовому засіданні представники відповідача не змогли спростувати вищевказане твердження та надати підтверджуючі дані, що запитувана ОСОБА_1 інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом.

Суд зазначає, що в розумінні ч. 2 ст. 21 Закону № 2657-ХІІ конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

До конфіденційної інформації відносить відомості про фізичну особу, якими є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Персональними даними, в свою чергу є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних).

На думку суду, витребувана позивачем інформація не є конфіденційною та не відноситься до персональних даних, а є саме публічною, оскільки стосується працівників фонду які в свою чергу представляють інтереси держави, а тому повинна бути надана ОСОБА_1 в повному обсязі.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що під час вчинення дій з приводу яких подано позов, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у Черкаської області повторно розглянути заяву ОСОБА_6 від 21.12.2015 року та надати відповіді на питання, викладені у ній.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. У разі застосування судом частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя С.М. Гарань

Повний текст виготовлений 29.04.2016 року