Постанова № 57489430, 28.04.2016, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року м. Одеса Справа № 815/1520/16

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іванова Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Сервісний центр» про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до комунального підприємства «Сервісний центр» (далі - КП «Сервісний центр», відповідач) в якому просить визнати бездіяльність відповідача, що полягає у ненаданні позивачу повного переліку працівників відповідача неправомірною та зобов'язати відповідача надати позивачу повний перелік працівників відповідача із зазначенням їх прізвища, ім'я, по-батькові та займаної посади.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до КП "Сервісний центр" із інформаційним запитом на отримання публічної інформації, зокрема про надання відомостей про загальну кількість співробітників відповідача та повного переліку працівників відповідача, із зазначенням їх прізвища, ім'я, по-батькові повністю та займану посаду, включаючи назву структурного підрозділу. Проте, у відповідь на свій запит позивач отримав лист-відмову, з посиланням на те, що у запиті не зазначена мета та/або правові підстави для отримання запитуваної інформації.

Позивач в судове засідання не з'явився, проте надав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, позов не визнав та надав до суду письмові заперечення на позов, які мотивовані тим, що відповідно до ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Згідно ч. 5 ст. 6 цього Закону не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 13 цього Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. Статтею 327 Цивільного кодексу України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Окрім того, п. 3 ст. 8 Господарського кодексу України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Виходячи з вище визначених норм, комунальні підприємства - є суб'єктами господарювання, які зобов'язані надавати відомості виключно щодо використання ними бюджетних коштів і можуть правомірно відмовити в наданні іншої інформації. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про захист персональних даних» порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Інформацію, яку запитував позивач у своєму інформаційному запиті на отримання публічної інформації - є персональними даними працівників відповідача, отже позивачу необхідно було вказати мету та/або правові підстави для отримання необхідної інформації.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що позивач 10.03.2016 року надав до КП "Сервісний центр" інформаційний запит на отримання публічної інформації, в якому просив надати йому публічну інформацію, а саме: загальну кількість співробітників організації станом на дату розгляду запиту; повний перелік працівників із зазначенням їх: прізвища, ім'я та по-батькові повністю; займаної посади, включаючи назву структурного підрозділу (а.с. 6).

На зазначений запит КП "Сервісний центр" направило позивачу лист від 24.03.2016 року №126/1/інф яким відмовлено у наданні інформації та зазначено, у зв'язку з тим, що у запиті не зазначена ні мета, ні правова підстава щодо надання персональних даних працівників КП «Сервісний центр», тому не можливо надати запитувану позивачем інформацію.

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі Закон України № 2657-XII ), Законом України "Про доступ до публічної інформації" №2939-VІ від 13.01.2011 року (далі Закон України №2939-VІ), який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ст.1 Закону України № 2657-XII, інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 1 Закону України №2939-VІ визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 3 Закону право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п.2, п.3 ч.1 ст.13 Закону України №2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Пункт 3 ст. 8 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) передбачає, що господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Відповідно до положень п.3 ч.1, ч.4 ст.63 ГКУ залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Приписами ч. 1, 2, 3 ст.78 ГКУ встановлено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Приписами с.17 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

У п.2.ст.29 зазначеного Закону вказано, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що посилання відповідача в запереченнях, як на підставу для відмови у наданні публічної інформації на запит позивача, що комунальні підприємства в розумінні ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є розпорядниками публічної інформації лише у разі їх фінансування з місцевого бюджету, а відповідач не є бюджетною організацією, суд вважає необґрунтованими, оскільки засновником КП "Сервісний центр" є Одеська міська рада та метою створення якого є вирішення міських задач в галузі житлово-комунального господарства в роботах і послугах, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, ремонтом, заміною внутрішніх будинкових комунікацій, суспільних потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, торговельної та іншої господарської діяльності з метою отримання прибутку в порядку, передбаченому законодавством.

Таким чином, суд вважає, що відповідач діяльність якого координується та фінансується Одеською міською радою за рахунок бюджетних коштів, в розумінні ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є розпорядником запитуваної позивачем інформації, а інформація щодо працівників відповідача (прізвище, ім'я та по-батькові, займана посада, назва структурного підрозділу), які отримали ці кошти є публічною.

Статтею 22 Закону України №2939-VІ, встановлені підстави відмови розпорядником інформації в задоволенні запиту: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Отже, ч.1 ст. 22 Закону № 2939-VI містить вичерпний перелік підстав, за яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту.

Відповідно до ч.5 ст.6 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Крім того, згідно із ч.3 ст.5 ЗУ "Про захист персональних даних" персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України № 2657-XII, будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом, ч.1 ст. 21 № 2657-XII, інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Згідно з ст.11 Закону України № 2657-XII, інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження; кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Виходячи з змісту ст. 11 ЗУ Закону України № 2657-XII інформація яку намагався отримати позивач не відноситься й до конфіденційної.

Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача, що полягає у ненаданні позивачу повного переліку працівників відповідача неправомірною та зобов'язання відповідача надати позивачу повний перелік працівників відповідача із зазначенням їх прізвища, ім'я, по-батькові та займаної посади підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 122, 158-163, 186, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Сервісний центр» задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність комунального підприємства «Сервісний центр», що полягає у ненаданні ОСОБА_1 повного переліку працівників комунального підприємства «Сервісний центр» за запитом на отримання публічної інормаццї від 10.03.2016 року

Зобов'язати комунальне підприємство «Сервісний центр» надати ОСОБА_1 відомості щодо загальної кількості співробітників та повний перелік працівників комунального підприємства «Сервісний центр» станом на дату розгляду запиту із зазначенням їх: прізвища, ім'я та по-батькові повністю; займаної посади, включаючи назву структурного підрозділу.

Стягнути з комунального підприємства «Сервісний центр» (код ЄДРПОУ 33313609) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору в розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 20 коп.).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів після отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Е.А.Іванов