Постанова № 57489053, 26.04.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 року м. Львів № 813/6364/15

16 год. 30 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Дорош Х.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2;

відповідача 1: представник не прибув;

відповідача 2: представник не прибув;

відповідача 3: представник не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління МВС України у Львівській області, Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління МВС України у Львівській області, Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 848 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 - старшого лейтенанта міліції, інспектора з режиму секретності Новороздільського міського відділення міліції Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області, з органів внутрішніх справ України в запас через скорочення штатів;

- поновити ОСОБА_1 - старшого лейтенанта міліції, на посаді інспектора з режиму секретності Новороздільського міського відділення міліції Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області чи рівнозначній посаді, вищій або нижчій щодо посади, яку вона обіймала під час проходження служби в міліції, з 06.11.2015 року;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 848 о/с щодо його звільнення зі служби суперечить вимогам та істотно порушує його права, передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Позивач своє звільнення з посади вважає незаконним, таким, що прийняте відповідачем без врахування переважного права на залишення на роботі, без пропозиції щодо переведення на іншу роботу та без з'ясування бажання позивача проходити службу у поліції. Вказує те, що на утриманні має малолітню дитину (доньку) 2012 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження від 24.11.2012 року. Також зазначає, що відповідачем в оскаржуваному наказі не наведено обставин відсутності можливості використання позивача на службі у поліції. Тому просить наказ про своє звільнення визнати протиправним та скасувати, поновити на роботі та стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові та заяві про зміну позовних вимог. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 2 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що звільнення позивача відбулось на підставі п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Зазначив, що 02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року. Кабінет Міністрів України постановив утворити Національну поліцію України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України. Відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», ст. ст. 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», було утворено Головне управління Національної поліції у Львівській області. На теперішній час Головне управління МВС України в Львівській області знаходиться в стадії припинення шляхом ліквідації. В Прикінцевих та перехідних положеннях даного Закону зазначено, що з дня опублікування цього Закону працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Вважає, що при звільненні позивача дотримано вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув, хоча про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідач 1 - Головне управління Національної поліції у Львівській області подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що не є правонаступником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області. Стверджує, що позивачем не виявлено бажання проходити службу в національній поліції, що підтверджується відсутністю заяви позивача про прийняття на службу до національної поліції. Вважає, що жодних правовідносин між позивачем та Головним управлінням Національної поліції у Львівській області не було, відтак, ніяких прав позивача відповідач 2 не порушував. Просив у Задоволенні адміністративного позову відмовити.

Представник відповідача 3 в судове засідання не прибув, заперечень та заяв про розгляд справи без участі представника на адресу суду не надходило.

За таких обставин, суд на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України, ухвалив розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Суд заслухав пояснення позивача та його представника, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на службу в органи внутрішніх справ прийнята 09.10.2010 року. З 01.01.2014 року призначена на посаду інспектора з режиму секретності Новороздільського міського відділення міліції Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 06.11.2015 року № 848 о/с, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 6 листопада 2015 року у запас за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, інспектора з режиму секретності Новороздільського міського відділення міліції Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області. Зі змістом наказу позивача ознайомлено 06.11.2015 року., про що свідчить розписка про отримання трудової книжки та витягу з наказу (а. с. 114).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Правовідносини сторін регулюються Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 та «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991 р.

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження відповідних працівників.

Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 885 від 28.10.2015 року чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, та з'ясувати наявність наміру особи проходити службу в національній поліції.

Позивач у позовній заяві стверджує, що ним подавався рапорт про бажання проходити службу в національній поліції. Також про наявність бажання перейти на службу до національної поліції, на думку позивача, свідчить рапорт від 06.11.2015 року з проханням надати позивачу відпустку без збереження заробітної плати у кількості 7 діб у зв'язку із сімейними обставинами, на якому керівником позивача накладено резолюцію «до наказу».

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка начальник СКР Миколаївського РВ ГУ МВС України у Львівській області, майор міліції ОСОБА_3 пояснив, що перед звільненням позивача з роботи надавав позивачу зразок заяви про прийняття на службу до національної поліції і позивачем було написано таку заяву в його присутності. Чи здано позивачем вказану заяву до канцелярії районного відділу міліції та яке рішення прийнято за такою заявою свідку не відомо. Відтак, судом не враховуються довідки, надані відповідачами про відсутність заяв позивача про прийом на службу до Національної поліції України (а. с.117, 118).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з витягу зі спірного наказу, відповідач 2, при прийнятті спірного наказу про звільнення позивача, не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого його використання на службі, але й не перевірив взагалі можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, а саме до Головного управління Національної поліції у Львівській області, із урахуванням наступного.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування (перше опублікування 06.08.2015 року), таким чином пункт 9 набрав чинності з 07.08.2015 року.

Як зазначено судом, відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Проте, в порушення вимог пунктів 9 та 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», до прийняття спірного наказу (06.11.2015 року) про звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції за відсутності відмови позивача від проходження служби в поліції.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На переконання суду, відповідачем 2 не доведено правомірність оскаржуваного наказу начальника ГУ МВС України у Львівській області в частині звільнення позивача відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 6 листопада 2015 року у запас за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач 2, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності свого рішення.

Також суд враховує, що під час розгляду справи відповідач 2 не обґрунтував неможливість подальшого використання позивача на службі, не врахував відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу № 848 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 - старшого лейтенанта міліції, інспектора з режиму секретності Новороздільського міського відділення міліції Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області, з органів внутрішніх справ України в запас через скорочення штатів.

При цьому, суд враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», постановлено ліквідувати ГУ МВС України у Львівській області та утворити Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014 року та 04.11.2014 року встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Оскільки діяльність відповідача 2 не припинена на дату вирішення спору, наявні підстави для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме на посаді інспектора з режиму секретності Новороздільського міського відділення міліції Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області з 06.11.2015 року. З урахуванням наведеного, не підлягають до задоволення вимоги позивача про поновлення його на рівнозначній посаді, вищій або нижчій щодо посади, яку вона обіймала під час проходження служби в міліції.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч. 3 п. 2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до оскаржуваного наказу, позивача було звільнено із органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року.

В матеріалах справи міститься довідка № 133 від 18.04.2016 року про грошове забезпечення позивача з 01.09.2015 року по 31.10.2015 року, відповідно до якої грошове забезпечення складає 6828,30 грн., матеріальна допомога на соціально-побутові потреби - 1043 грн. Всього у розмірі 7871,30 грн.

Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає - 183,05 грн.

Період вимушеного прогулу позивача з 06.11.2015 року по 26.05.2016 (день винесення судом рішення про поновлення позивача на посаді) складає 120 днів.

Загальний розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача складає 21966 грн., а саме: 120 (днів) х 183,05 грн. (розмір середньоденної заробітної плати).

Від розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слід вирахувати отримані позивачем виплати від Новороздільського міського центру зайнятості в сумі 5020,93 грн. (відповідно довідки № 573, а. с. 130).

Всього до стягнення підлягає заробітної плата за час вимушеного прогулу в розмірі 16945,07 грн., яку слід стягнути з Миколаївського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Водночас, згідно з п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення грошового забезпечення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до правил ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Оскільки позивачем згідно із квитанцією № ПН371749 від 15.12.2015 року сплачено судовий збір за вимогу немайнового характеру про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади у розмірі 487,20 грн., суд присуджує на користь позивача 487,20 грн.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 848 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 - старшого лейтенанта міліції, інспектора з режиму секретності Новороздільського міського відділення міліції Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області, з органів внутрішніх справ України в запас через скорочення штатів з 06 листопада 2015 року.

Поновити ОСОБА_1 - старшого лейтенанта міліції, на посаді інспектора з режиму секретності Новороздільського міського відділення міліції Миколаївського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області з 06 листопада 2015 року.

Стягнути з Миколаївського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (пл. Ринок, 9, м. Миколаїв, Львівська область, 81600, код ЄДРПОУ 08674040) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 16945 (шістнадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 07 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків.

В частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 3935 (три тисячі дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 65 коп. постанова суду виконується негайно.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 29.04.2016 року.

Суддя Клименко О.М.