Постанова № 57487545, 08.04.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/476/16

у справі № 760/4432/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2016 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Букіна О.М., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріата про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

04.03.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати пункт 6 протоколу від 22.01.2016 № 5 засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, затвердженого Міністром оборони України 26 січня 2016 року щодо відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Постанови КМ України від 28 травня 2008 року № 499.

- Зобов'язати Міністерство оборони України провести розрахунок та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності та надіслати вищевказане рішення до Полтавського обласного військового комісаріату для видачі наказу про виплату одноразової грошової допомоги.

- Зобов'язати Полтавський обласний військовий комісаріат на підставі рішення Міністерства оборони України видати наказ про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 54-місячного грошового забезпечення на день встановлення інвалідності.

- Зобов'язати Міністерство оборони України в місячний строк, з дня набрання законної сили постановою суду, подати до суду звіт про її виконання.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.05.1995 року він був звільнений з військової служби.

19.04.2010 року отримав ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серії 7-66 ТЕ №0198476 від 19.04.2010 року.

На виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2015 у справі № 826/3354/15 Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, 22.01.2016 розглянувши документи які надійшли з Полтавського ОВК відмовила в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, обґрунтовуючи відмову тим, що на день звільнення з військової служби ОСОБА_1 діяла стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та просить суд задовольнити позов.

Ухвалою суду від 09 березня 2016 року у відповідності до положень ст. 183-2 КАС України в справі було відкрито скорочене провадження.

Відповідачам у передбаченому законом порядку було направлено позовну заяву та надано строк для подачі письмових заперечень проти позову.

З письмових заперечень представника відповідача Міністерства оборони України вбачається, що він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначає, що позивач звільнений з військової служби у 1995 році, тоді як Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року (в редакції чинній після 01.01.2007 року, тобто чинній після звільнення позивача) та постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, таї інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, не підлягає застосуванню стосовно до осіб, звільнених з військової служби до 01.01.2007, оскільки закон не має зворотної сили в часі.

На підставі вищевикладеного, просив у задоволенні позову відмовити.

З письмових заперечень представника відповідача Полтавського обласного військового комісаріату вбачається, що останній позов не визнає та просить у його задоволенні відмовити, оскільки на час внесення змін до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач не проходив військову службу, тому не мав статусу військовослужбовця і відповідно положення ст. 16 Закону в редакції від 03.11.2006 року не можуть застосуватись до нього.

Крім того зазначив, що вимога позивача до Полтавського обласного військового комісаріату є передчасною, оскільки військовий комісаріат має повноваження щодо виплати допомоги лише в разі прийняття відповідного рішення розпорядником бюджетних коштів.

Враховуючи вищевикладене, просив відмовити в задоволенні позову.

Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи стороні відповідача необхідно довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 15 травня 1995 року був звільнений з військової служби відповідно до наказу від 15.05.1995 за №038-ПМ.

Згідно з довідкою Полтавської обласної МСЕК від 19.04.2010 серії 7-66 № 0198476 за результатами повторного огляду позивача йому встановлено II групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Як слідує із преамбули Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, останній визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», інвалідність, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, є підставою для набуття права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Указана норма Закону не містить будь-яких обмежень щодо надання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, звільненому з військової служби, у разі встановлення йому інвалідності після звільнення зі служби, якщо інвалідність настала внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби. Не існує таких обмежень в тому числі і з огляду на дату встановлення такої інвалідності.

Таким чином, 19.04.2010 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» від 28 травня 2008 року №499 у розмірі 54-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день встановлення інвалідності.

Так, на момент виникнення у позивача права на отримання допомоги, тобто на день встановлення йому інвалідності, підлягав застосуванню Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2008 № 499.

Пп. 2 п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби, зокрема інвалідам ІІ групи, виплачується у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції, чинній на час встановлення інвалідності) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З огляду на те, що інвалідність позивачу була встановлена 19 квітня 2010 року безстроково, суд приходить до висновку, що відповідач-1 при вирішення питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 2 Порядку в редакції, чинній до внесення змін постановою КМУ від 25 липня 2011 року № 815 та ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції після 01.01.2007, у зв'язку з чим не приймає до уваги заперечення проти позову в цій частині.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу, як інваліду другої групи, що настала після звільнення з військової служби, але внаслідок виконання обов»язків військової служби повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 54-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день встановлення інвалідності.

Крім того, обставини того, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день встановлення інвалідності, встановлені постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.06.2015 року, а тому в порядку ст. 72 КАС України не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Водночас, керуючись частиною 2 статті 11 КАС України, суд вважає за доцільне з метою повного відновлення та захисту порушених прав позивача, вийти за межі заявлених позовних вимог, оскільки в іншому випадку, права позивача не будуть захищені у спосіб і захист, на яких уґрунтується адміністративне судочинство.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача шляхом визнання протиправною відмови Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Постанови КМ України від 28 травня 2008 року № 499 та про зобов'язання Міністерства оборони України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги те, що суд прийшов до висновку про поновлення порушених прав позивача у спосіб здійснення нарахування та виплати одноразової допомоги позивачу саме відповідачем-1, вимоги позивача про зобов'язання Полтавського обласного військового комісаріату виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 на підставі рішення Міністерства оборони України щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, слід відмовити.

Суд також звертає увагу, що на відповідачів може бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, проте не може бути покладений обов'язок щодо зобов'язання прийняти відповідне рішення.

Разом з тим, відповідно до ст. 267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Проте, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, застосування якого на даний момент суд вважає передчасним.

Окрім того, згідно ст. 267 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», ст.ст. 2, 9, 11, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254, 267 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1- задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України від 22.01.2016 року щодо призначення ОСОБА_1одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Постанови КМ України від 28 травня 2008 року № 499.

Зобов'язати Міністерство оборони України провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Постанови КМУ від 28 травня 2008 року №499, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Суддя: