Рішення № 57487417, 25.04.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/16985/15-ц

провадження № 2/760/66/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2016 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

03.09.2015 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, обґрунтовані тим, що 26.06.2008 ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2606/0608/71-005, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 119 000 дол. США на придбання квартири зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних та строком повернення 26.06.2028.

З метою забезпечення виконання договору кредиту 26.06.2008 ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 2606/0608/71-005-Z-1.

Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 42,50 кв. м., житловою площею 26,60 кв. м., яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Охріменко О. О., 26.06.2008.

25.05.2012 ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» за кредитними та забезпечувальними договорами право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків. Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набув статус нового кредитора.

ОСОБА_1 порушила свої зобов'язання в частині повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 24.02.2016 складає 1 050 499,50 грн.

Зважаючи на те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості у розмірі 1 050 499,50 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 42,50 кв. м., житловою площею 26,60 кв. м., яка належить відповідачу на праві власності, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «Дельта Банк»; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_2.

У ході розгляду справи суд за клопотанням відповідача залучив Службу у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

29.02.2016 позивач через канцелярію суду подав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета у спорі - Національний банк України.

Суд, визнавши зазначене клопотання необґрунтованим та недоведеним в частині порушення прав Національного банку України, відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, направивши до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач у судове засідання не з'явилася, однак подала клопотання у якому просила відкласти розгляд справи, у зв'язку з госпіталізацією її до неврологічного відділення Київської обласної лікарні № 2.

Суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, у зв'язку з відсутністю доказів хвороби на день розгляду справи, оскільки з направлення на госпіталізацію випливає, що воно видане 14.04.2016, а 21.04.2016 відповідач особисто подала через загальну канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи.

У своїх письмових запереченнях відповідач заперечувала проти задоволення позовних вимог мотивуючи тим, що позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження факту існування боргу та його розмірі. Крім цього зазначила, що вона як добросовісний споживач зробила все можливе для зменшення наслідків фінансової кризи у кредитних правовідносинах сторін, однак позивач вчиняє дії спрямовані на збільшення суми її заборгованості.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі та враховуючи інтереси неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки його задоволення призведе до порушення житлових прав дитини (а.с. 94-96).

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

26.06.2008 ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2606/0608/71-005, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 119000 дол. США на придбання квартири зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних та строком повернення 26.06.2028 (а.с. 7-16).

Факт одержання ОСОБА_1 кредиту у розмірі 119 000 дол. США підтверджується заявою на видачу готівки № 1 від 26.06.2008 (а.с. 25).

26.06.2008 позивач на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охріменко О.О., та зареєстрованого за № 2159, придбала квартиру АДРЕСА_1

З метою забезпечення виконання договору кредиту 26.06.2008 ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 2606/0608/71-005-Z-1 (а.с. 17-21).

Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 42,50 кв. м., житловою площею 26,60 кв. м., яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Охріменко О. О. 26.06.2008.

25.05.2012 ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» за кредитними та забезпечувальними договорами право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків. Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набув статус нового кредитора (а.с. 33-41).

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2. У свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 від 10.12.1998, його батьком зазначений ОСОБА_4, а матір'ю - ОСОБА_1 (а.с. 73).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 24.02.2016 у ОСОБА_1 виникла заборгованість за договором кредиту, яка складає 1 050 499,50, з яких:

879 827,37 грн. - заборгованість за кредитом;

135 747,98 грн. - заборгованість за процентами;

32 939,17 грн. - заборгованість за пенею;

1 984,98 - три проценти річних від суми прострочених процентів (а.с. 138-139).

Згідно з висновком суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Експерта компанія «Професіонал» ОСОБА_5 станом на день оцінки 19.02.2016 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, загальною площею 42,50 кв. м., житловою площею 26,60 кв. м. становить 794 750 грн. (а.с. 149-179).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю з таких підстав.

Частина перша статті 1054 ЦК передбачає, що «за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».

Суд встановив факт укладення договору між сторонами та отримання кредиту.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК).

Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 позивач набув статус нового кредитора.

Згідно з статтею 526 ЦК «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК «боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту».

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК «неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання».

Стаття 610 ЦК встановлює, що «порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)».

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК «боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом».

Суд не враховує доводи відповідача, що позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження факту існування боргу та його розміру, оскільки з матеріалів справи випливає, що відповідач порушила свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого виникала заборгованість. Розмір заборгованості підтверджується витягом з Додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.05.2012 (а.с. 41) та розрахунком заборгованості, складеним та завіреним позивачем (а.с. 138-139).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» «іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом».

Частина перша статті 3 цього Закону передбачає, що однією з підстав виникнення іпотеки є договір.

Суд встановив факт укладення іпотечного договору з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Предмет іпотечного договору відповідає вимогам статті 5 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК суди повинні розглядати питання можливості застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

Так, позивач обрав спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання встановлена статтею 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої «іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання».

Крім того, частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначає, що «договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону».

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом (пункт 39). Ця позиція підтримується практикою Верховного Суду України (постанови: від 26 грудня 2011 р. у справі № 3-139гс11/33/14; від 11 грудня 2013 р. у справі № 6-124цс13).

Відповідно до пункту 12.3.1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності.

З аналізу положень іпотечного договору випливає, що сторони передбачили в ньому застереження, яке за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно з висновком суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Експерта компанія «Професіонал» ОСОБА_5 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, загальною площею 42,50 кв. м., житловою площею 26,60 кв. м. станом на дату оцінки 19.02.2016 становить 794750 грн., тобто не перевищує розмір заборгованості відповідача.

Відповідно до чинних положень частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 22.09.2011 № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З матеріалів справи випливає, що позивач з метою позасудового регулювання спору надсилав відповідачу вимогу про усунення порушень зобов'язань від 27.08.2015 № 31.4-08/0157/15 (а.с. 27), однак ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала.

Відповідно до частини другої статті 35 Закону «Про іпотеку» положення частини першої статті 35 не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Третя особа заперечувала проти задоволення позову, аргументуючи тим, що на момент укладення договору іпотеки від 14.08.2008 не було з'ясовано питання наявності дитини у ОСОБА_1 та згоду від органів опіки і піклування щодо вчинення правочину отримано не було.

Як роз'яснив Пленуму Вищого спеціалізованого суду України у пункті 44 постанови № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин», що «згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування».

На підставі відомостей про місце проживання, які зазначені у паспорті неповнолітнього ОСОБА_3 серії НОМЕР_3, суд встановив, що у квартирі АДРЕСА_3 син відповідача - ОСОБА_3 зареєстрований з 09.06.2009 (а.с.75). Тобто, дитина відповідача зареєстрована в квартирі, що є предметом іпотеки, після укладення іпотечного договору від 26.06.2008. Тому, суд стверджує, що відсутні підстави вважати іпотечний договір недійним.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 на момент укладення договору іпотеки право користування вищезазначеною квартирою не мав, тому його житлові права не порушені.

07.06.2014 набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до частини першої статті 1 якого «протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку».

Суд встановив, що дія цього Закону поширюється на спірні правовідносини, а тому відповідно до вимог статті 217 ЦПК суд надає відстрочку виконання рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії цього Закону.

У постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-46цс15 викладений висновок щодо застосування норм права, який враховується судом відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК.

Так, у цій постанові зазначено, що «в цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника)».

З урахуванням викладеного суд робить висновок про необхідність захистити порушені права позивача в обраний ним спосіб судового захисту, що відповідає статті 16 ЦК.

Частина перша статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що «у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації».

При ухваленні рішення суд враховує зазначені положення Закону України «Про іпотеку». Однак початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно з частиною третьою статті 37 вищезазначеного Закону іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Розподіляючи судові витрати відповідно до статті 88 ЦПК, суд зазначає, що з відповідача належить стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 3 654 грн.

Керуючись статтями 16, 512, 514, 526, 527, 546, 549, 610, 612, 1054 ЦК, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 74, 79, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223, 360-7 ЦПК, суд

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 до, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити повністю.

Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 42,50 кв.м., житловою площею 26,60 кв.м., яка належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_5), на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ: 34047020, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2606/0608/71-005 від 26 червня 2008 року, яка станом на 24 лютого 2016 року складає 1 050 499,50 грн. (один мільйон п'ятдесят тисяч чотириста дев'яносто дев'ять гривень 50 копійок), з яких 879 827,37 грн. - заборгованість за кредитом, 135 747,98 грн. - заборгованість по процентам, 32 939,17 грн. - заборгованість за пенею, 1 984,98 грн. - три проценти від суми прострочених процентів; шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».

Визнати за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ: 34047020, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б) право власності на квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 42,50 кв.м., житловою площею 26,60 кв.м.

Відстрочити виконання рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VІІ від 03 червня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_5) на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко