Ухвала суду № 57486177, 25.04.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи:664/1910/13-ц Головуючий в суді I інстанції: ОСОБА_1

Номер провадження: 22-ц/791/877/16 Доповідач: Склярська І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі :

головуючого Склярської І.В.,

суддів: Цуканової І.В.,

ОСОБА_2,

секретар Павловська О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитно заставного договору транспортного засобу, повернення сторін у попередній стан та витребування майна,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що він знаходився у шлюбі з відповідачкою з 15.06.2006 року по 14.07.2011 року та 10.06.2008 року нею без його згоди, у порушення вимог ст.ст.60,65 СК України, ст. 578 ЦК України, був укладений з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитно-заставний договір № HECO AK000010186, відповідно до умов якого предметом застави є автомобіль Тойота Камрі державний номер ВТ2100AK , придбаний під час шлюбу, у звязку з чим просив:

- -визнати недійсним кредитно-заставний договір, укладений між ПАТ КБ Приватбанк» та ОСОБА_4 № HECO AK000010186 від 10.06.2008 року;

-сторони повернути у попередній стан;

-витребувати з ПАТ КБ Приватбанк автомобіль Тойота Камрі державний номер ВТ2100AK.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитно- заставного договору транспортного засобу за № HECO AK000010186 від 10.06.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк», повернення сторін у попередній стан та витребування майна відмовлено за необґрунтованістю заявлених вимог, витрати по справі віднесено на позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_5 та представника банку, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.06.2006 року по 14.07.2011 року (а.с.18,6).

15.09.2006 року між сторонами був укладений в установленому законом порядку шлюбний договір за умовами якого подружжя домовилося, що обєкти нерухомого майна, які будуть придбаватися, будуть являтися особистою приватною власністю того з подружжя, на користь якого буде вчинений правочин і згода другого з подружжя не вимагається, а спільною сумісною власністю подружжя є будь-яке майно, придбане за спільні кошти і не віднесено ними до особистої приватної власності одного з них; розпоряджатися майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою, а на укладення правочинів що потребують нотаріального посвідчення, а також щодо автомототранспортних засобів та іншого цінного майна згода другого подружжя має бути викладена у письмовій формі і нотаріально посвідчена (а.с.252 -253).

Отже, з урахуванням норм ст. 7,8,93,97 СК України, ст. 629 ЦК України умови шлюбного договору є обовязковими для подружжя.

09.06.2008 року ОСОБА_4 звернулася до Приватбанку з заявою-анкетою про надання їй кредиту в доларах США на покупку автомобіля, терміном користування на 60 місяців зазначивши інформацію про чоловіка: ОСОБА_3, дата народження, місце реєстрації та проживання, його контактні телефони та як заявник підтвердила, що викладена в ній інформація є достовірною і відповідає дійсним фактам, виражає згоду на проведення подальшого аналізу, не проти відвідування кредитним фахівцем свого місця проживання і роботи і готова надати йому всю необхідну інформацію, надала згоду на звернення банку до будь-якої особи, відому або невідому ій, що як вважає банк, може сприяти ухваленню рішення щодо надання або ненадання їй кредиту ( а.с.103-104).

Також 09.06.2008 року банк надав позичальниці сертифікат на придбання автомобіля, в якому визначив обовязкові умови надання кредиту, обовязкову присутність чоловіка позичальниці і завірення ним договору застави транспортного засобу ( а.с.119).

10.06.2008 року між Приватбанком та ОСОБА_4 укладений кредитно-заставний договір, предметом (р.2) якого є кредитні кошти у розмірах та на умовах, встановлених у цьому договорі та застава, предметом якої є автомобіль (п.17.8) Тойота Камрі державний номер ВТ2100AK, переданий ОСОБА_4 банку в заклад 10.06.2008 року (а.с.92-101).

Письмова згода чоловіка позичальниці, ОСОБА_5, на передачу у заставу автомобіля не була отримана.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників(ст. 578 ЦК України).

За умовами шлюбного договору, про наявність якого ОСОБА_4 банк не повідомила, так як і за нормою ч.1 ст.60 СК України, придбані під час шлюбу транспортні засоби є обєктом спільної сумісної власності подружжя, також письмова згода передбачена як нормою ч.3 ст.65 СК України, так і умовою шлюбного договору, але за договором вона повинна бути ще й нотаріально посвідчена.

Як вбачається з технічного паспорту на автомобіль, його особливі відмітки містять інформацію, що право керування транспортним засобом має ОСОБА_5, «кредит «ПриватБанк» відчуження заборонено» ( а.с.118). Також ОСОБА_5 був обізнаний про наявність кредитних правовідносин з приводу придбання автомобіля, про що свідчить його позовна заява про поділ майна подружжя, яка в наступному залишена без розгляду (а.с.138-141).

Таким чином, ОСОБА_5 було достовірно відомо про наявність кредитних правовідносин для придбання автомобіля та заборону його відчуження, яка застосовується при переданні автомобіля у заставу .

Проте, обізнаність ОСОБА_5 щодо заборони відчуження автомобіля внаслідок його знаходження у заставі не означає, що його письмова згода на підставі ст. 65 СК України, (а за умовами шлюбного договору і в нотаріальній формі), на передання автомобіля у заставу не є обовязковою.

Отже, обізнаність про заборону відчуження автомобіля внаслідок його знаходження у заставі та відсутність письмової згоди на передання автомобіля у заставу не є тотожним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 2 ст.369 ЦК України та ч.2 ст.65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозвязку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна та третя особа контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у справі №1622 цс15 від 07.10.2015 року, у справі №2568цс15 від 21.10.2015 року.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не повідомила банк про наявність шлюбного договору, за яким на правочини щодо автомототранспортних засобів потребується згода, викладена у письмовій формі і нотаріально посвідчена. Проте, ОСОБА_4 анкетою-заявою від 09.06.2008 року (а.с.103-104) повідомила банк про те, що вона одружена, вказала чоловіка, його анкетні дані, банк надав їй сертифікат, в якому зазначив обовязкову присутність чоловіка позичальника при оформленні договору застави транспортного засобу ( а.с.119), а тому за обставинами справи банк не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що дружина, яка укладає договір, не отримала згоди на це чоловіка, а тому в силу ст. 578 ЦК України, ч.3 ст.65 СК України банк повинен був отримати від ОСОБА_4 згоди її чоловіка у письмовому вигляді на передання у заставу автомобіля.

Крім того, у кредитно-заставному договорі, бланк якого виготовляє банк, а не позичальник, зазначено, що банк одержав усі необхідні згоди від інших співвласників Предмету Застави (за їх наявності) на передачу Предмету Застави у забезпечення за договором і такі згоди задовольняють Банк (п.3.1.4) (а.с.92). В той же час у п.10.1.7 договору зазначено, що предмет застави належить позичальнику на праві власності, не знаходиться у спільній власності, не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність (або предмет застави перебуває у спільній власності, і переданий в заставу за згодою всіх співвласників/учасників договору про спільну діяльність). Тобто, зазначений пункт договору містить альтернативні взаємовиключні варіанти.

А отже, пояснення представника банку, що автомобіль - предмет застави - належить позичальнику на праві власності, не знаходиться у спільній власності не ґрунтуються як на умовах кредитно-заставного договору, так і анкеті-заяві, сертіфікату.

Колегія суддів також не погоджується з твердженнями представника банку, оскільки не передбачається згоди другого подружжя на укладення кредитного договору, а тому при укладенні кредитно-заставного договору письмова згода другого подружжя на передачу автомобіля у заставу не вимагається, оскільки вони суперечать нормам ч.3 ст.65 СК України, ст. 578 ЦК України.

Таким чином, необізнаність банку про наявність шлюбного договору за наявності у нього інформації про чоловіка позичальниці та необхідності виконання вимог ч.3 ст.65 СК України, не позбавляє банк від отримання письмової згоди другого подружжя на передачу автомобіля у заставу, а отже матеріалами справи доведено, що ОСОБА_4, та банк діяли недобросовісно.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що за наявності згоди ОСОБА_5 на передачу автомобіля в заставу в письмовому вигляді без її нотаріального посвідчення через неповідомлення позичальницею банку про наявність для цього вимог шлюбного договору, підстави для визнання недійсним кредитно-заставного договору (в частині застави) відсутні. Але, враховуючи, що письмова згода співвласника автомобіля на передачу його в заставу, яка виникла в силу закону, не отримана, банку достовірно було відомо про наявність у позичальниці чоловіка, отримання нею кредиту для придбання автомобіля, відсутності у договорі достовірних відомостей, що автомобіль є приватною власністю позичальниці, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним окремих положень кредитно-заставного договору, якими врегульовані заставні правовідносини, а саме: розділ 7 «Забезпечені вимоги» пункти7.1-7.2.; розділ 8 «Предмет застави» пункти 8.1-8.4.; розділ 9 «Реєстрація застави» пункт 9.1., розділ11 «Втрата предмета застави» пункти 11.1.- 11.1.2. ; пункти 12.2.1-12.2.2,12.2.3,12.2.4. пункт 12.2.6 в частині :звернути стягнення на предмет Застави, в порядку, визначеному у статті Договору; розділ 13 «Звернення стягнення на предмет застави» пункти13.1-13.10, п.14.7.п.14.8..

Разом з тим, при визнанні недійсним кредитно-заставного договору в частині положень, якими врегульовані заставні правовідносини, такі наслідки як повернення сторін у попередній стан нормами цивільного законодавства не передбачено, а тому вимога про повернення сторін у попередній стан задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги про витребування з ПАТ КБ «Приватбанк» автомобіля Тойота Камрі з тих підстав, які заявлені позивачем, не доведені та не обґрунтовані, а тому підстави для їх задоволення відсутні. А наявність в матеріалах справи ухвали суду від 17.02.2014 року про скасування заочного рішення (а.с.87), рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2015 року про відмову в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на автомобіль (а.с.283) та акт державного виконавця від 25.05.2012 року про передачу шляхом вилучення автомобіля (а.с.82) є доказами виконання рішення суду, яке в наступному було скасовано та питання про повернення стягненого за скасованим рішенням майна не є предметом розгляду у цій справі.

Законом не передбачено визнання договору про надання кредиту недійсним з підстав неотримання на це згоди другого з подружжя. А отже з підстав позову, заявлених позивачем про визнання недійсним кредитно-заставного договору в частині кредитних правовідносин, підстави для задоволення позову відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що банк не знав і не міг знати про необхідність отримання письмової згоди позивача на укладення кредитно-заставного договору в частині застави не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи.

Отже, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитно-заставного договору підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити частково. Визнати частково недійсним кредитно-заставний договір № HECO AK000010186 від 10 червня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_4, а саме в частині розділ 7 «Забезпечені вимоги» пункти7.1-7.2.; розділ 8 «Предмет застави» пункти 8.1-8.4.; розділ 9 «Реєстрація застави» пункт 9.1., розділ11 «Втрата предмета застави» пункти 11.1.- 11.1.2. ; пункти 12.2.1-12.2.2,12.2.3,12.2.4. пункт 12.2.6 в частині :звернути стягнення на предмет Застави, в порядку, визначеному у статті Договору; розділ 13 «Звернення стягнення на предмет застави» пункти13.1-13.10, п.14.7.п.14.8.. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного, ст. 7,8,93,97, 65 СК України, ст.ст.578,629 ЦК України, керуючись ст.303, ч.2 п.1ст.307, ч.3 п.1 ст.309,ст.316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитно-заставного договору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати частково недійсним кредитно-заставний договір № HECO AK000010186 від 10 червня 2008 року укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_4, а саме в частині розділ 7 «Забезпечені вимоги» пункти7.1-7.2.; розділ 8 «Предмет застави» пункти 8.1-8.4.; розділ 9 «Реєстрація застави» пункт 9.1., розділ11 «Втрата предмета застави» пункти 11.1.- 11.1.2. ; пункти 12.2.1-12.2.2,12.2.3,12.2.4. пункт 12.2.6 в частині :звернути стягнення на предмет Застави, в порядку, визначеному у статті Договору; розділ 13 «Звернення стягнення на предмет застави» пункти13.1-13.10, п.14.7.п.14.8.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.В. Склярська

Судді: І.В. Цуканова

ОСОБА_2