Ухвала суду № 57483800, 27.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6663/15-ц 27.04.2016 27.04.2016 27.04.2016

Провадження №22-ц/784/732/16

Справа 489/6663/15-ц

Провадження №22ц/784/732/16

Категорія 27 Головуючий у 1-й інстанції: Тихонова Н.С.

Доповідач апеляційного суду: Буренкова К.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Буренкової К.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,

за участю: Носової О.Г. - представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року у справі за його позовом до ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_7, Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Банк зазначав, що 13 березня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, відповідно до якого Банк надав останній кредитні кошти в розмірі 167000 грн. на строк до 120 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,5 % річних.

В забезпечення виконання вказаних кредитних зобов'язань 13 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язання за вказаним кредитним договором ОСОБА_6 з травня 2010 року належним чином не виконувала. У зв'язку з чим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 вересня 2012 року на користь Банку із ОСОБА_6 стягнуто 171 404 грн. 70 коп. заборгованості за кредитом. Проте рішення суду останньою не виконано.

У зв'язку з чим станом на 08 вересня 2015 року заборгованість ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором склала 427826 грн. 40 коп., з яких: 123313 грн. 02 коп. - заборгованість за основним кредитом; 93584 грн. 36 коп. - заборгованість за відсотками; 210929 грн. 02 коп. - пеня.

Посилаючись на вказані обставини та положення ст. ст. 526, 610, 611, 625,1050 ЦК України, ст. ст. 7, 12, 33 Закону України «Про іпотеку» Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_5, а кошти, отримані від реалізації квартири, направити на погашення 427826 грн. 40 коп. заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором. Банк також просив реалізацію предмета іпотеки здійснити шляхом його продажу в порядку процедури виконавчого провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року в позові Банку відмовлено за пропуском позовної давності.

В апеляційній скарзі Банк просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити. Банк посилається на те, що висновки суду щодо пропуску позовної давності не відповідають фактичним обставинам справи та положенням матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_5 як іпотекодавець 15 грудня 2012 року отримав вимогу щодо дострокового повернення боргу за кредитом протягом місяця та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, але з даним позовом Банк звернувся до суду 09 жовтня 2015 року, що, на думку суду, свідчить про пропуск останнім позовної давності за даною вимогою.

Проте з таким висновком суду не можна погодитись.

Із матеріалів справи видно, що 13 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останній кредитні кошти в розмірі 167000 грн. на строк до 120 місяців, тобто до 13 березня 2018 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,5 % річних (а.с. 4-10).

В забезпечення виконання вказаних кредитних зобов'язань 13 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 167-172).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктами 9.1, 9.2.5 ст. 9 кредитного договору передбачено право Банку вимагати дострокового погашення в повному обсязі кредиту, належних до сплати на день пред'явлення вимоги, включаючи проценти, пеню, штрафи у разі порушення, у тому числі пунктів 3.1, 7.2 щодо погашення ануїтентних платежів за основним кредитом та відсотками (а.с.7 зв.).

Судом встановлено, що кредитні зобов'язання ОСОБА_6 належним чином не виконувала.

Тому у грудні 2011 року Банк звертався з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 вересня 2012 року задоволено та постановлено стягнуто з ОСОБА_6 на користь Банку 171 404 грн. 70 коп. заборгованості за кредитом, визначеної станом на 30 листопада 2011 року, у тому числі: заборгованість за основним кредитом - 150464 грн. 80 коп.; заборгованість за відсотками - 17939 грн. 86 коп. та пеню - 3000 грн. (а.с. 34 - 35). 08 жовтня 2012 року Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист щодо примусового виконання зазначеного рішення суду (а.с. 77).

Постановою державного виконавця Ленінського відділу ДВС від 04 грудня 2015 року зазначений виконавчий лист повернутий Банку без виконання з посиланням на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (а.с.76).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 33 Закону «Про іпотеку» (далі - Закон), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 3 Закону іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до п.6.2 іпотечного договору право іпотеки і даний іпотечний договір припиняє чинність у разі припинення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою (а.с. 170).

Із наданого Банком розрахунку видно, що станом на 08 вересня 2015 року заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором, починаючи з 14 травня 2008 року склала 427826 грн. 40 коп., з яких: 123313 грн. 02 коп. - заборгованість за кредитом; 93584 грн. 36 коп. - заборгованість за відсотками; 210929 грн. 02 коп. - пеня (а.с. 21 - 30).

Наведені обставини свідчать, що вказане рішення суду ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не виконане, а тому зобов'язання за кредитним договором не припинені.

У зв'язку з чим, наявність не виконаного рішення суду не позбавляє Банк права на отримання заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Із матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з порушенням ОСОБА_6 умов кредитного договору 27 листопада 2011 року Банком позичальнику була направлена письмова вимога про погашення заборгованості, в якій також зазначено про право Банку на дострокове стягнення заборгованості, у тому числі і шляхом звернення стягнення на іпотечне майно (а.с. 81). 13 грудня 2011 року аналогічна вимога була направлена Банком ОСОБА_5 як іпотекодавцю (а.с. 82).

Тобто, Банк скористався своїм правом, передбаченим ч.2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, зазначивши, кредит підлягає достроковому поверненню на наступний день після закінчення 30-денного строку після отримання відповідачами вказаної вимоги.

За умовами кредитного договору (пункт 7.1) позичальник ОСОБА_6 зобов'язалась здійснювати повернення кредиту та процентів щомісячними ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів (а.с. 6).

Із розрахунку заборгованості видно, що після отримання вказаної вимоги та ухвалення Ленінським районним судом м. Миколаєва вказаного рішення від 10 вересня 2012 року рішення про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитом остання продовжувала в добровільному порядку здійснювати сплату основного кредиту та відсотків (а.с. 21 -30).

Як видно із наданих Банком розрахунків, за період з 11 вересня 2009 року по 08 вересня 2015 року ОСОБА_6 сплатила 17858 грн. 50 коп. основного кредиту та 1059 грн. 61 коп. відсотків за користування кредитом (а.с. 150). Зазначені суми враховані Банком при визначенні заборгованості за кредитом.

15 лютого 2016 року відповідач звернувся із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності, мотивуючи дану вимогу тим, що право на пред'явлення даного позову виникло у Банку з 23 грудня 2011 року, тобто закінчення 30 денного строку, на протязі якого ОСОБА_5 було запропоновано достроково повернути кредитні кошти (а.с. 78-80).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Згідно з умовами кредитного договору (п. 2.1, 3.1, 3.5) позичальник ОСОБА_6 зобов'язалась здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом та комісію.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Аналізуючи наведені обставини, колегія приходить до висновку, сама по собі зміна Банком строку виконання зобов'язання за кредитним договором шляхом направлення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором не є підставою для застосування позовної давності, оскільки основне зобов'язання не припинено і позичальник ОСОБА_6 продовжувала його виконувати, шляхом внесення періодичних платежів, а саме: у вересні, жовтні, листопаді, грудні 2012 року; у січні, грудні 2013 року; у лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді 2014 року; у червні та серпні 2015 року (а.с. 20-26). Згідно виписки по рахунку позичальника ОСОБА_6 останні платіж по кредиту нею здійснено 29 жовтня 2015 року (а.с. 177-179).

Наведене свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Відповідно до п. 16.3 кредитного договору за прострочення виконання будь - яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від простроченої від оплати суми за кожен календарний день прострочення.

Враховуючи, що основна заборгованість за кредитним договором рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке набрало законної сили, стягнута достроково, рішення знаходиться на стадії виконання то відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України пеня підлягає нарахуванню лише на заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами, розмір якої за період з 09 вересня 2014 року по 08 вересня 2015 року складає 151527 грн. 51 коп. У зв'язку з чим загальний розмір заборгованості станом на 28 вересня 2015 року, складає 368 424 грн. 89 коп., із якої: заборгованість за кредитом - 123 313 грн. 02 коп.; заборгованість за відсотками - 93584 грн. 36 коп.; пеня - 151527 грн. 51 коп. (а.с. 180-182, 186).

Тому стягнення на предмет іпотеки слід звернути в рахунок погашення 368454 грн. 89 коп. заборгованості ОСОБА_8 за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув належну увагу на зазначені обставини та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для застосування позовної давності, що відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та часткового задоволення позову Банку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору від 13 березня 2008 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_5, на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5

Відповідно до ст. 39 Закону реалізацію предмета іпотеки здійснити шляхом продажу предмета іпотеки в порядку процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог закону України «Про іпотеку» з початковою ціною предмета іпотеки, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій) на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України на користь Банку із ОСОБА_5 підлягає стягненню 1339 грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ «Райффайзен банк Аваль» задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № 014/08-112/76683 від 13 березня 2008 року станом на 28 вересня 2015 року, у розмірі 368 424 (триста шістдесят вісім тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 89 коп., із якої: заборгованість за кредитом - 123 313 грн. 02 коп.; заборгованість за відсотками - 93584 грн. 36 коп.; пеня - 151527 грн. 51 коп., звернути стягнення на підставі іпотечного договору від 13 березня 2008 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_5, на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5.

Реалізацію предмета іпотеки здійснити шляхом продажу предмета іпотеки в порядку процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог закону України «Про іпотеку» з початковою ціною предмета іпотеки, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій) на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий К.О. Буренкова

Судді: Т.В. Крамаренко

Л.М. Царюк