Ухвала суду № 57483714, 28.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/614/16-ц 28.04.2016 28042016 28.04.2016

Справа № 473/614/16ц

Провадження № 22ц-/784/825/16 Головуючий у 1-й інстанції Лузан Л.В.

Категорія 46 Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.

У Х В А Л А

Іменем України

28 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Мурлигіної О.Я.,

суддів: Козаченка В.І.,Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,

за участю:

позивачів ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2016 року

за позовом

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до ОСОБА_3, із третьою особою Возесенським районним відділом Управління державної міграційної служби України в Миколаївської області про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про втрату права користування житловим приміщенням, житловим будинком АДРЕСА_1

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі вказували, що відповідачка, колишня дружина ОСОБА_4, з вересня 2009 року в будинку не проживає без поважних причин, залишивши житлове приміщення за власним бажанням. Вона втратила зв'язок з будинком, про що свідчить те, що у витратах на утримання житла вона не приймає участі.

Посилаючись на викладене позивачі просили позов задовольнити.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Відповідачі оскаржили рішення суду. Апеляційна скарга ОСОБА_4 повернута заявникові.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 прийнята до розгляду. В ній ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог. На його думку, рішення суду не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального права, а саме ст.ст. 391, 405 ЦК України. На його думку суд безпідставно не взяв до уваги доказів про те, що відповідачка не проживає без поважних причин в спірному будинку більше року. Також не враховано судом, що вона не приймала участь у витратах на придбання половини будинку, який є власністю ОСОБА_4

Відповідачка, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити рішення суду без змін.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником ? частки вказаного житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 6 грудня 2004 року, право власності зареєстровано комунальним підприємством Вознесенського міжміського бюро технічної інвентаризації (далі - КП Вознесенське МБТІ) 21 грудня 2004 року з № 7484719 (а.с. 10, 11). ОСОБА_4 є власником іншої ? частки будинку відповідно до договору купівлі - продажу, укладеного 11 квітня 2000 року, право власності зареєстровано КП Вознесенське МБТІ 12 квітня 2000 року за № 1436 (а.с.12).

ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_4 з 14 листопада 1998 року по 22 вересня 2009 року. ОСОБА_4 уклав вказану угоду під час шлюбу. Після укладення договору купівлі - продажу ? частки будинку ОСОБА_4, відповідачка була зареєстрована в будинку. Крім неї в будинку зареєстровані позивач ОСОБА_4, та його й відповідачки син ОСОБА_5

Після розірвання шлюбу, відповідачка не проживає в будинку, у зв'язку з неприязними стосунками з колишнім чоловіком.

Встановивши, що 1/2 частка будинку, придбана за договором купівлі - продажу під час шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_3, суд дійшов обґрунтованого висновку, що це майно має режим спільної власності подружжя, який зберігається після розірвання шлюбу між вказаними особами. У зв'язку з чим, суд дійшов правильного висновку, про неможливість визнання позивачки такою, що втратила право користування житловим будинком, який реально не поділений.

Доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 22 КпШС України (що діяла на час придбання ? частки будинку ОСОБА_4) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

За вимогами ст. 68 СК України, що діяла на час розірвання між вказаними особами шлюбу, розірвання шлюбу, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

Позивачі, заперечуючи проти того, що частка будинку є сумісним майном, посилаються на те, що ОСОБА_4 отримав вказану частку фактично безоплатно у подарунок від бабусі ОСОБА_6 Однак, достовірними та допустимими доказами вказані твердження не доведені. Так, договір купівлі - продажу частки будинку, який є підставою для фактичного володіння та користування будинком як позивачем, так і відповідачкою не визнано недійсним. Не надано позивачами допустимих і достовірних доказів про те, що будинок придбавався за особисті кошти ОСОБА_4, а квитанції про сплату витрат при оформленні договору одним з подружжя, не свідчить про походження грошей. Відсутнє і рішення суду щодо поділу між колишнім подружжям спірного майна.

У зв'язку з викладеним, висновки суду про недоведеність факту належності вказаного майна особисто ОСОБА_4 є обґрунтованим.

Посилання позивача на те, що відповідачка в будинку не проживає без поважних причин також не доведені достовірними та допустимим доказами. Відповідачка разом з двома неповнолітніми дітьми, не має іншого постійного місця проживання. З позивачем ОСОБА_4 відповідачем у неї існують неприязні стосунки, які існували ще до розірвання шлюбу. Сам по собі факт того, що відповідачка не несе витрати по утриманню нерухомого майна, яким не користується, не може бути визнаний обґрунтованою підставою для позбавлення її права користування спірним будинком.

Щодо надходжень повідомлень про борг відповідачки перед банком, то ці обставини також не є підставою вважати, що ОСОБА_3 втратила користування спірним будинком.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2016 року відхилити. Рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.Я.Мурлигіна

Судді: В.І. Козаченко

Л.М.Царюк