Рішення № 57479969, 21.04.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Чернобривко Л.Б.

Доповідач - Авалян Н.М.

Справа № 415/5940/15-ц

Провадження № 22ц/782/179/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2016 року м.Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Авалян Н.М.

суддів - Коротких О.Г., Стахової Н.В.

за участю секретаря - Коротенка С.В.

позивачки - ОСОБА_2

представника позивачки - ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4

представника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 04 лютого 2016 рокув справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення,

встановив :

ОСОБА_2 звернулась до суду 15 вересня 2015 року з позовом, в якому просила визнати відповідача ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 з підстави, передбаченої ст.405 ЦК України. В обґрунтування позову послалась на те, що вона є власником будинку. На початку вересня 2014 року були припинені їх сімені стосунки з відповідачем, після чого він виселився з будинку та переїхав на нове місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 створивши нову сім'ю. З вказаного часу відповідач не приймає участі в утриманні будинку, не сплачує комунальні послуги. Реєстрація відповідача створює позивачці перешкоди в облаштуванні нормальних побутових умов для проживання в будинку та перешкоджає оформленню житлової субсидії. На її пропозицію добровільно знятись з реєстрації в будинку відповідач не погоджується.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що в будинку він не проживає менше року з поважних причин, оскільки між ним та позивачкою склались неприязні стосунки, яка чинить йому перешкоди в проживанні. Іншого житла він не має.

З вказаних підстав 14 грудня 2015 року відповідачем ОСОБА_4 подана зустрічна позовна заява, в якій він просив визнати за ним право користування житловим будинком та вселити його в будинок.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 04 лютого 2016 року суд відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_4

Позивачка ОСОБА_2 з рішенням суду не погоджується та просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову в задоволенні зустрічного позову. Доводи апеляційної скарги вмотивовані тим, що висновки суду про необґрунтованість її позову та обґрунтованість зустрічного позову не відповідають встановленим обставинам справи, наданим доказам, а також нормам матеріального права. Вважає, що нею представлено суду достатньо доказів для задоволення її позову, але суд дав цим доказам неналежну оцінку.

В судовому засіданні позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Відповідач та його представник просили відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суд без змін.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи з огляду на те, що він завчасно, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Апеляційний суд, перевіривши відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні факти, які визнаються сторонами та підтверджуються матеріалами справи.

Житловий будинок АДРЕСА_3 був успадкований ОСОБА_4 після смерті батьків. В зазначеному будинку він проживав з дитинства. Зареєстрований в будинку з 13 лютого 1992 року.

30 вересня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був зареєстрований шлюб.

З 25 вересня 2007 року ОСОБА_7 зареєструвалась в будинку як член сім'ї власника. Також в будинку зареєстрований її син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

04 жовтня 2007 року ОСОБА_4 подарував будинок своїй дружині ОСОБА_7

26 жовтня 2007 року ОСОБА_7 зареєструвала право власності на будинок.

29 жовтня 2015 року шлюб сторін розірвано рішенням Лисичанського міського суду Луганської області.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведений факт не проживання відповідача в будинку з вересня 2014 року; в будинку залишаються особисті речі відповідача, між сторонами періодично виникають сварки та бійки, внаслідок чого позивачка перешкоджає відповідачу проживати в будинку. Іншого житла, крім будинку, який він подарував позивачці, відповідач не має, а тому відсутні підстав для застосування до правовідносин сторін ч.3 ст.405 ЦПК України

Цей висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Стаття 405 ЦК України передбачає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону

і втрачають це право виключно у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Встановлено, що між сторонами відсутня спеціальна домовленість щодо користування будинком, а тому відповідач може бути визнаний на підставі рішення суду таким, що втратив право користування житлом в будинку , якщо буде встановлено, що він відсутній в будинку понад рік, тобто більше року, і що така відсутність не обумовлена поважними причинами. Проте, ці обставини безспірно не встановлені в судовому засіданні.

Позивачка звернулась до суду 15 вересня 2015 року, вказавши, що відповідач відсутній в будинку з початку вересня 2015 року, без конкретизації конкретної дати, яка б могла безспірно свідчити про відсутність відповідача більше року.

В обґрунтування позову, ОСОБА_2 вказала на те, що відповідач вибув на інше місце проживання, утворивши нову сім'ю. Але цей факт не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні. Адже до моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу 11 листопада 2015 року сторони були однією сім'єю і окреме проживання в цей період не свідчить про розірвання їх шлюбу. Доказів того, що відповідач набув право постійного користування іншим житловим приміщенням матеріали справи не містять.

З рішення суду про розірвання шлюбу вбачається, що підставою для припинення подружніх стосунків стали постійні образи зі сторони відповідача. Що між сторонами є спір з приводу поділу спільного сумісного майна, який буде вирішуватись окремо від розірвання шлюбу. Відповідач не заперечував своєї вини в припиненні сімейних стосунків, але вважав також винною в цьому позивачку, яка провокувала конфлікти та бійки. Суд, розриваючи шлюб, встановив стійкий розлад сімейних стосунків та небажання обох сторін примиритись.

Сторони не заперечували, що відносини між ними вкрай неприязні. Стійку образу один до одного вони демонстрували навіть в судовому засіданні. Позивачка в судовому засіданні підтвердила, що вона категорично заперечує проти проживання відповідача в будинку, оскільки він зрадив її. Відповідач вважає це несправедливим, оскільки він подарував позивачці батьківський будинок, в якому проживав з дитинства, розраховуючи на турботу та підтримку дружини, а тепер вимушений шукати тимчасове житло. Тому не проживання відповідача в будинку обумовлено поважними причинами.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду в зазначеній частині апеляційний суд не вбачає.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщення та вселення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 у встановленому законом порядку набув право користування житловим будинок і підстав для позбавлення його цього права відсутні; іншого житла ОСОБА_4 не має, а ОСОБА_2 створює йому перешкоди в користуванні будинком.

Однак, до таких висновків суд першої інстанції прийшов з порушенням норм процесуального права, оскільки при вирішенні справи в частині зустрічного позову не звернув уваги на суб'єктний склад правовідносин сторін.

З приводу користування житловим будинком між сторонами склались житлові правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що учасником цих правовідносин, крім позивачки та відповідача, є також син позивачки ОСОБА_6, який зареєстрований в будинку, про що зазначено в позовній заяві ОСОБА_2 та що підтверджується довідкою Лисичанського комунального підприємства "Паспортна служба".

Однак, до ОСОБА_6, позов пред'явлений не був. Копія зустрічної позовної заяви з доданими до неї копіями документів йому не вручалась. Пояснень по обставинам, викладеним в зустрічному позові, ОСОБА_6 суду не надавав, в судовому засіданні участі не приймав.

Таким чином, пред'явлення зустрічного позову виключно до власниці житлового будинку ОСОБА_2 без залучення в якості співвідповідача особи, яка має право на проживання в будинку ОСОБА_6, є пред'явленням позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки відмова в задоволенні позову з вказаної підстави не перешкоджає позивачу повторно звернутись до суду з вказаними позовними вимогами, пред'явивши їх до всіх належних відповідачів. А без залучення до участі у справі всіх належних відповідачів суд не вправі був робити висновки щодо обґрунтованості позовних вимог.

З вказаних вище підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому колегія суддів не дає оцінки обґрунтованості позовних вимог, оскільки це може бути зроблено під час розгляду справи з належними відповідачами.

Підсумовуючи наведене, керуючись п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.313-317, ст.319, ст.ст.323-325, ст.327 ЦПК України, апеляційний суд

вирішив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 04 лютого 2016 року змінити.

Скасувати рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення.

Залишити без змін рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Авалян Н.М.

Судді Коротких О.Г.

ОСОБА_8