Ухвала суду № 57475017, 27.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 334/6044/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Лисенко Л.І.

Провадження № 22-ц/778/1834/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«27» квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування вимог зазначило, що відповідно до укладеного договору № DNH4RS25380067 від 27.03.2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 5059,18 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним та банком договір.

У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у звязку з чим станом на 07 липня 2015 року має заборгованість 49493,35 грн., яка складається з наступного:

- 5059,20 грн. - заборгованість за кредитом;

- 15318,41 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 1260,72 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором;

а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина).

- 2333,02 грн. - штраф (процентна складова).

На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України просило суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 49493,35 грн. за кредитним договором №DNH4RS25380067 від 27.03.2006 року та судові витрати у розмірі 494,93 грн.

В серпні 2015 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій незаконними.

В обґрунтування вимог зазначив, що після ознайомлення з матеріалами справи дізнався, що ПАТ КБ «ПриватБанк» з 11 травня 2012 року по 22 серпня 2012 року без його згоди зняло з його зарплатної картки 337,91 грн., яку перерахувало на погашення заборгованості за кредитним договором №DNH4RS25380067 від 27.03.2006 року.

Вважає вказані дії ПАТ КБ «ПриватБанк» незаконними з наступних підстав.

В березні 2006 року він звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про видачу кредиту та укладання кредитного договору. Згідно договору № DNH4RS25380067 від 27.03.2006 року банк повинен був надати кредит в сумі 5059,20 грн. строком на 18 місяців. Проте кредит йому не було надано.

01 грудня 2008 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя видано судовий наказ про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №DNH4RS25380067 від 27.03.2006 року в сумі 17273,76 грн., який ухвалою судді від 19 грудня 2008 року був скасований за його заявою, після чого банк протягом шести років не звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Вважає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» було здійснено зняття грошових коштів в розмірі 337,91 грн. з його зарплатної картки з метою переривання строку позовної давності.

На підставі зазначеного просив визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо зняття грошових коштів з його зарплатної картки в сумі 337,91 грн. незаконними, стягнути з банку на його користь грошові кошти в розмірі 632,56 грн., з яких 571,74 грн. сума основного боргу з врахуванням інфляційних втрат з травня 2012 року по серпень 2015 року, 60,82 грн. подвійна ставка НБУ за три роки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк».

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на помилковість висновку суду про пропуск банком позовної давності, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 49493,35 грн. за кредитним договором №DNH4RS25380067 від 27.03.2006 року та судових витрат.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судове рішення відповідає вимогам ст.ст.213,214 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку відповідно до ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із того, що позивачем пропущено позовну давність, на застосуванні якої наполягав відповідач.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку суду про пропуск позовної давності є неприйнятними, виходячи з наступного.

В ч.2 ст. 509 ЦК України зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У силу положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання.

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 2 ст. 264 ЦК України).

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, банк та ОСОБА_3 27.03.2006 року уклали кредитний договір №DNH4RS25380067, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 5059,18 грн. на строк 18 місяців до 27.09.2007 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та погашенням кредиту, сплатою з 7 по 14 число кожного місяця грошових коштів у сумі 341,00грн.

ОСОБА_3 свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконував, кредит не повернув і наказом Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 01.12.2008 року з ОСОБА_3 була стягнута заборгованість за даними договором в сумі 17273,76 грн..

Судовий наказ, відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2008 року наказ скасовано.

Таким чином, відповідно до правил ст.264 ЦК України в даному випадку перебіг позовної давності був перерваний поданням банком заяви про видачу судового наказу та почався заново після скасування 19.12.2008 року судового наказу.

З позовом до суду про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором банк звернувся 24.07.2015 року.

З урахуванням наведеного висновок суду про звернення до суду з позовом поза межами позовної давності є правильним.

Банк не посилався на поважність причин пропуску позовної давності та заяву про поновлення строку не подавав.

ОСОБА_3 подав заяву про застосування позовної давності ( а.с.31-32).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Посилання в апеляційній скарзі на переривання позовної давності у звязку з надходженням коштів у травні 2012 р. на погашення кредиту є неприйнятними.

Строк позовної давності закінчився у грудні 2011 року.

За змістом ст.264 ЦК України переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Списання коштів банком з зарплатної карточки не є вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним боргу. У договорі не заповнений пункт щодо списання коштів і твердження банку, що відповідач надав банку право списувати кошти з усіх його поточних рахунків, безпідставні.

Окрім того, банком здійснено списання після спливу позовної давності і тому в будь-якому випадку не може вважатися підставою для переривання строку позовної давності.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про те, що з вимогами про стягнення відсотків за користування кредитом і неустойки банк звернувся з дотриманням строків позовної давності. Зазначені доводи суперечать ст.ст.256,266 ЦК України.

Вирішення спору відповідає нормам матеріального права та правовій позиції Верховного Суду України, що викладена в постановах № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, № 6-61 від 18 червня 2014 року, № 6-95цс14 від17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересні 2014 року, № 6-134цс14 від 1 жовтня 2014 року, № 6-167цс14 від 12 листопада 2014 року, і згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

В частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог рішення в апеляційному порядку не оскаржено, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційним судом не перевіряється.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року в частині відмови у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року в частині зустрічного позову в апеляційному порядку не переглядалося.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: