Рішення № 57471479, 22.04.2016, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

( з а о ч н е )

ун. № 759/18712/15-ц

пр. № 2/759/1452/16

22 квітня 2016 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Державний нотаріус Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Дмитрієва Т.М. про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И В:

07.12.2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого державним нотаріусом 12 КДНК Дмитрієвою Т.М. в реєстрі за №1-792. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в силу помилки, позивач замість укладення договору довічного утримання, уклала договір дарування квартири. Оспорюваний договір не відповідав її внутрішній волі. Позивач посилається на те, що вона не розуміла, який договір укладала і вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки відповідач обіцяла доглядати позивача, надавати допомогу з харчуванням, утриманням квартири. Після укладення договору відповідач надавала допомогу позивачу, проте з 2015 року не провідує її, на телефонні дзвінки не відповідає, жодних стосунків не підтримує.

Позивач і її представник в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини. Зазначили, що договір укладений під впливом помилки, оскільки між сторонами була домовленість щодо укладення договору довічного утримання, який вони і йшли укладати до нотаріуса, наміру дарувати квартиру позивач не мала, по дорозі відповідачка умовила (дослівно «заговорила») підписати інший договір, проте ОСОБА_1 не розуміла який договір підписувала, оскільки вважала, що підписує договір довічного утримання. Відповідач жодного дня не проживала в квартирі, не оплачувала комунальних послуг.

Відповідач і третя особа повторно не з'явилися в судове засідання, повідомлялися належним чином. Відповідач причин неявки не повідомила, третя особа просила розглядати справу за їх відсутності.

На підставі ст. 224 ЦПК України суд вирішив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Позивач не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Судом встановлено, що 19.09.2011 року ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдаровувана) уклали договір дарування квартири, посвідчений державним нотаріусом 12 КДНК, зареєстрований в реєстрі за №1-792 (а. с. 7). В силу п. 1 договору, «Дарувальник» подарувала, а «Обдаровувана» прийняла в дар квартиру під АДРЕСА_1 житловою площею 12,8 кв. м., загальною площею 26,40 кв. м.

Квартира, що відчужується належить дарувальнику на підставі договору купівлі - продажу квартири від 26.02.2011 року та витягу про державну реєстрацію прав від 16.03.2011 року (п. 2 договору).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів №10396115 від 19.09.2011 року, договір дарування від 19.09.2011 року присвоєно номер правочину №4643324 (а. с. 8).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Спір між сторонами вини з тих підстав, що на переконання позивача оспорюваний договір укладений під впливом помилки, оскільки між сторонами була домовленість щодо укладення договору довічного утримання, який вони і йшли укладати до нотаріуса. Позивач стверджує, що не мала наміру дарувати квартиру, проте дорогою до нотаріуса відповідачка умовила (дослівно «заговорила») підписати договір дарування. ОСОБА_1 посилається на те, що не розуміла який договір підписувала, оскільки вважала, що підписує договір довічного утримання, тому що відповідач обіцяла доглядати її, надавати допомогу з харчуванням, утриманням квартири, що і робила після укладення договору. Проте з 2015 року ОСОБА_2 не провідує позивача, на телефонні дзвінки не відповідає, жодних стосунків з позивачем не підтримує, жодного дня не проживала в квартирі та не оплачувала комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей( ч. ч. 1 - 3, 6 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд України в постанові від 16 березня 2016 року по справі за № 6-93цс16 висловив наступну правову позицію.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Застосовуючи наведені вище положення законодавства і правову позицію Верховного Суду України до даних правовідносин, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими на підставі наступного.

З пояснень позивача вбачається, що між сторонами була домовленість про укладення договору довічного утримання, який вони і йшли укладати до нотаріуса. Позивач не мала наміру дарувати квартиру, проте дорогою до нотаріуса відповідачка умовила (дослівно позивач сказала - «заговорила») підписати договір дарування. ОСОБА_1 стверджує, що не розуміла який договір підписувала, вважала, що підписує договір довічного утримання, оскільки відповідач обіцяла, що буде доглядати її, надавати допомогу з харчуванням, утриманням квартири.

Враховуючи вік позивача, її стан здоров'я та потребу у догляді й сторонній допомозі, суд вважає правдивими такі пояснення ОСОБА_1 і такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

В даному випадку подарована квартира - це єдине житло позивача, яке фактично не було передане за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному, ОСОБА_1 проживала і продовжує проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, а відповідач жодного дня не проживала в квартирі та не оплачувала комунальних послуг.

З матеріалів справи і пояснень позивача не вбачаються об'єктивні підстави необхідності і бажання ОСОБА_1 подарувати квартиру. Враховуючи її вік, потребу в догляді й сторонній допомозі, наявність спірного житла як єдиного у позивача, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, свідчить про бажання ОСОБА_1 укласти саме договір довічного утримання і переконання останньої в укладенні саме такого договору.

Наведене вище свідчить про те, що при укладенні оскаржуваного договору позивачем мала місце помилка - неправильне сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання.

З огляду на зазначене, в силу ст. ст. 203, 215, 229 ЦК України, оспорюваний договір дарування квартири підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений під впливом помилки.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 229 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 88, 209, 212-215, 224-226, 360-7 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого державним нотаріусом 12 КДНК Дмитрієвою Т.М. в реєстрі нотаріальних дій за №1-792, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19.09.2011 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги та може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ Т.О. ЗАЄЦЬ