Ухвала суду № 57470508, 28.04.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1053/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, стягнення матеріальних і моральних збитків та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, третя особа: ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що він з дружиною ОСОБА_10, вирішили придбати житло в м. Каневі, та усно звернулись до директора приватного підприємства «Канівська нерухомість» ОСОБА_9 з проханням про надання інформаційних та консультаційних послуг по питанню купівлі-продажу будинків та землі у м. Каневі.

ОСОБА_9 погодилась надати такі послуги, та власноруч виготовила «соглашение о намерениях № 7» від 10 червня 2014 року, частково заповнила пункти «соглашения», якими встановлювались права та обов'язки продавця та покупця нерухомості.

Вважає, що ОСОБА_9 були допущені порушення законів України, а саме вона, як директор ПП «Канівська нерухомість», порушила п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, якою встановлено, що правочин між фізичною особою та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення (ч. 1 ст. 206 ЦК України), належить вчиняти у письмовій формі.

З вини ОСОБА_9 письмовий правочин між позивачем та ПП «Канівська нерухомість» не був укладений, а ОСОБА_9 з 10.06.2014 року продовжує вимагати разом з ОСОБА_6 від нього сплати повної вартості майна в іноземній валюті, незважаючи на те, що угодою про наміри не встановлені строки повної оплати вартості майна.

ОСОБА_9 10.06.2014 р. виготовила текст «соглашения о намерениях» російською мовою та заповнила її частково, власноруч написавши від першої особи прізвище, імя, по-батькові продавця - ОСОБА_6 та покупця ОСОБА_8.

В угоді про наміри ОСОБА_9, в п. 1.1. не вказала характеристику будинку та площу земельної ділянки, які продаються і знаходяться по вул. Дорошенко, 80 в м. Каневі та якими правовими документами підтверджується право власності на вказане нерухоме майно ОСОБА_6.

В п. 1.2 угоди про наміри, ОСОБА_9 вказала, що вартість майна складає двадцять тисяч умовних одиниць - доларів США, однак, не вказала цю вартість в національній валюті України - гривні, хоча п. 1.2 угоди передбачає таке визначення, тобто графа угоди залишилась пустою, чим порушила ст. 192 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Також в п. 1.4 угоди про наміри зазначено, що «Продавець» отримав від «Покупця» завдаток, який входить у вартість, вказану в п. 1.2, одну тисячу двісті умовних одиниць, доларів США, однак, ОСОБА_9 не дописала вказану графу, яка вимагає визначення цієї суми в гривнях.

Пунктом 2 угоди про наміри встановлені обов'язки «Продавця» «при підписанні даної угоди передати оригінали правовстановлюючих документів представнику «Покупця» - «державний акт на землю», «свідоцтво на спадщину», однак, «Продавець» не передала йому вказані документи, тобто не виконала взяті на себе зобовязання.

Оскільки п. 1.1. угоди про наміри встановлені обов'язки «Продавця» і «Покупця» нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу не пізніше 31 серпня 2014 року, позивач запропонував «Продавцю» ОСОБА_6 звернутись разом в нотаріальну контору, укласти передбачений законом договір купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, будинку і земельної ділянки, та отримати від нього решту вартості цього майна, однак, ОСОБА_6 відмовилась оформляти договір в нотаріальній конторі до того часу, поки він не виплатить повну вартість майна.

Вимогу ОСОБА_6 підтримала і директор ПП «Канівська нерухомість» ОСОБА_9, яка 10.06.2014 року при підписанні угоди про наміри, отримала від нього, як від «Покупця» 300 (триста) доларів США в якості авансу, що еквівалентно було 3600 гривень, за що вона розписалася. ОСОБА_11 та ОСОБА_9 постійно вимагали від нього платежі в доларах США, незважаючи на те, що п.5.2 угоди про наміри встановлено «вартість житла і сума завдатку визначені сторонами, з урахуванням співвідношення курсів валют: один долар США рівняється 12 (дванадцять) гривень.

Як записала власноручно ОСОБА_9 в угоді про наміри «станом на 25.08.2015 року у вигляді авансу та завдатку сплачено 7600 (сім тисяч шістсот) умовних одиниць», тобто, що він ОСОБА_8 виплатив ОСОБА_6 7600 доларів США за майно, яке має намір купити.

Факт отримання від нього завдатку в сумі 7600 доларів США за майно ОСОБА_6 підтвердила своїм підписом на угоді, однак, на його повторну вимогу укласти договір купівлі-продажу в нотаріальній конторі відмовилась.

Більш того, ОСОБА_9, домовившись з ОСОБА_6, склала додаткову угоду до «договору про наміри № 7» від 10 червня 2014 року про продовження терміну договору про наміри № 7 від 10.06.2014 року на два роки і до 31 серпня 2017 року, повністю розрахувавшись з продавцем та оформити договір купівлі-продажу, а умовою додаткового договору визначили, що він повинен сплачувати ОСОБА_6 щоквартально 1500 (одну тисячу п'ятсот) доларів США. Оскільки ОСОБА_6 категорично відмовляється від оформлення договору купівлі-продажу в нотаріальній конторі, у нього виникли сумніви щодо намірів продати йому будинок.

Він змушений був отримати правову консультацію та зясував, що договір про наміри (угода про наміри) є лише формою фіксації намірів сторін щодо наступного співробітництва і не тягне виникнення зобовязання щодо укладення у майбутньому договору купівлі-продажу.

Саме за цією суттєвою обставиною договір (угода) про наміри відрізняється від попереднього договору, сторони якого, зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК України), а договір про наміри (протокол про наміри, тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін, щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. В угоді про наміри № 7 від 10.06.2014 року відсутня умова про те, що він спочатку має сплатити повну вартість нерухомого майна в доларах США, а тільки після цього може бути оформлений договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений.

Вказані обставини змусили його звернутись до суду з указаним позовом.

Просив суд визнати угоду про наміри №7 від 10.06.2014 року, укладену між ОСОБА_6 та ним, ОСОБА_12, виготовлену ОСОБА_9 - недійсною, як вчинену з порушенням норм Цивільного кодексу України.

Стягнути з відповідача ОСОБА_11 на його користь матеріальні збитки в сумі 7300 доларів США (сім тисяч триста) по курсу обміну валюти на гривні на день проголошення рішення суду, стягнути з відповідача ОСОБА_6 на його користь матеріальні збитки в сумі 300 доларів США (триста) по курсу обміну валюти на гривні на день проголошення рішення суду, стягнути з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_9, на його користь моральні збитки по 1000 (одній тисячі) гривень з кожної, стягнути з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_9, на його користь судові витрати.

У січні 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості.

Зустрічний позов обґрунтовувала тим, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія ВТВ № 129248, зареєстрованого за № 1-4065 від 05.12.2012 року державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори ОСОБА_13, нею було зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою м. Канів, Черкаська область, вул. Дорошенка, буд.80.

На земельну ділянку, на якій розташовано даний будинок оформлено державний акт серія ЯИ № 543115 від 23 листопада 2009 року.

Вона є єдиним власником вищевказаного майна. У зв'язку з фінансовими потребами та намірами придбати іншу нерухомість, вона в січні 2014 року прийняла рішення про продаж даної нерухомості.

10 червня 2014 року ФОП ОСОБА_9 телефоном повідомила про необхідність прибути до агентства нерухомості, з оригіналами всіх документів на будинок та земельну ділянку для оформлення документів з покупцем.

Як з'ясувалось, покупці не готові були відразу оформити договір купівлі-продажу, оскільки в них не було повної суми грошей. У зв'язку з чим, ОСОБА_8 було запропоновано укласти Угоду про наміри, якою встановити дату повного розрахунку та оформлення договору купівлі - продажу 31 серпня 2014 року.

Також було обумовлено вартість зазначеного нерухомого майна - 20 тисяч умовних одиниць (доларів США), розрахунок провести саме в доларах США, оскільки, відповідач працює в Росії, заробітну плату отримує у валюті і для уникнення втрат при обміні йому вигідно розраховуватись саме в доларах США. Вона не заперечувала і проти розрахунку в еквіваленті в гривнях, форма розрахунку - готівка, також запропоновано з метою можливого продажу іншим особам передати оригінали документів на будинок та земельну ділянку єдиному повноважному представнику покупця - ФОП ОСОБА_9 Було обговорено завдаток в розмірі 1200 умовних одиниць, який теж буде забезпеченням гарантії для продавця.

ФОП ОСОБА_9 підготувала Угоду про наміри №7 від 10.06.2014р. в яку було вписано всі обумовлені сторонами домовленості. Відповідач передав їй завдаток та вони підписали Угоду про наміри № 7 від 10.06.2014р.

Станом на 31 серпня 2014 року повної оплати та оформлення не відбулось.

Навесні 2015 року дружина відповідача повідомила позивача, що вона не має більше наміру доплачувати ОСОБА_9 залишок коштів, який було обумовлено як усно так і в Угоді про наміри в №7 від 10.06.2014р.

ОСОБА_9 підготувала додаткову угоду. Основною умовою ОСОБА_8 просив вказати - продовження строку дії Угоди про наміри № 7 від 10.06.2014 р. - на 2 роки до 31 серпня 2017 року та вказати чергові платежі в сумі 1500 умовних одиниць при сплаті щоквартально, також вказати про намір відповідача придбати будинок та обов'язок дотримуватись графіку платежів.

25 серпня 2015 року додаткова угода до Угоди про наміри №7 від 10.06.2014р. була підписана ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 надала згоду дружини на дії чоловіка. За додатковою угодою відповідачем не було сплачено жодного платежу до дня подачі зустрічного позову.

Не дивлячись на це, сім'я відповідача продовжує проживати в будинку позивача без жодної оплати за це та безоплатно користується майном позивача. Відповідно, перший платіж за Додатковою угодою від 25 серпня 2015р. закінчився 25 листопада 2015 року в сумі 1500 у.о.

Станом на 4 січня 2016 року курс НБУ за 1 долар США становить 24,00 грн. Такі дії відповідача призводять до порушення її прав, у зв'язку з чим вона звернулась до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Додатково зазначала, що невиконання Угоди про наміри №7 від 10.06.2014 р. та додаткової угоди від 25.08.2015 р. призвело до заборгованості ОСОБА_8, а саме у вигляді відсутності платежів по узгодженому графіку.

Відтак, підлягає до сплати компенсація за період 26.11.2015 року - 05.01.2016 року, а саме:

Розрахунок з урахуванням індексу інфляції:

Курс гривні до долара США встановлений НБУ станом на 04.01.2016р. = 24,00 грн.

1500 дол. США = 36 000 грн.

Розрахунок індексу інфляції листопад 2015р. = 102,0%

(36 000,00 х 102,0 = 36720,00 грн.)

720грн / 30 днів = 24,00 грн. х 4 дні (з 26.11.2015р.-30.11.2015р.)= 96,00 грн.

3 % річних

36000грн. х 3% = 1080,00 грн.

Період 26 листопада 2015р. - 5 січня 2016р. = 40 днів (365 днів х 40 днів = 118,00 грн.

Всього: 96,00 грн. + 118,00 грн. = 214,00 грн.

Просила суд стягнути з ОСОБА_8 на її користь кошти в розмірі: 36000,00 грн. - основна заборгованість; 96,00 грн. - індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобовязання; 118,00 грн. - 3% штрафна санкція згідно цивільного законодавства України.

Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду від 05.01.2016 р. первісний позов обєднано в одне провадження із зустрічним позовом.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду від 10.03.2016р. закрито провадження в частині позовних вимог до директора приватного підприємства «Канівська нерухомість» ОСОБА_9 на підставі п.7 ч.1 ст. 205 ЦПК України в зв'язку з ліквідацією юридичної особи, яка була однією із сторін у справі.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, стягнення матеріальних і моральних збитків - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 кошти в сумі 7300 доларів США (сім тисяч триста), сплачені як аванс та понесені судові витрати.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено за безпідставністю.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_8, третя особа, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_9 про стягнення заборгованості відмовлено повністю за безпідставністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_6 ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та задоволення позову ОСОБА_6 у повному обсязі.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів. Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, які не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

За ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановлено, що сторони уклали угоду про наміри сторін №7 від 10.06.2014 р. з купівлі - продажу об'єкта нерухомого майна. (а.с. 15)

Згідно умов вказаної угоди сторонами визначено істотні умови основного договору: об'єкти нерухомості, що мають бути відчуженими : будинок та земельна ділянка в м. Каневі вул. Дорошенка, 80; ціна основного договору : сума коштів, за яку має бути проданий будинок та земельна ділянка 20000 у.о. (доларів США); валюта виконання грошового зобовязання долар США; строк укладення основного договору: до 31.08.2014 р.; умови забезпечення виконання цього договору та відповідальність за його невиконання, а також зобовязання сторін укласти в обумовлений строк договір.

Разом з тим, судом встановлено, що за змістом угоди №7 від 10.06.2014 р., в ній відсутнє волевиявлення сторін про надання їй сили попереднього договору, який в силу абз. 4 ч.1 ст. 635 ЦК України укладається у формі встановленій для основного договору, тобто письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

25.08.2015 р. сторонами укладено додаткову угоду до угоди про наміри № 7 від 10.06.2014 р. (а.с.16) за умов якої ОСОБА_6 та ОСОБА_8 продовжили термін угоди про наміри №7 від 10.06.2014 р. на два роки і до 31.08.2017 р. ОСОБА_8 зобов'язався повністю розрахуватися з продавцем та оформити Договір купівлі-продажу. При цьому покупець зобовязався щоквартально впродовж двох років сплачувати продавцеві по 1500 у.о., у вигляді авансу за будинок по вул. Дорошенка, 80 в м. Каневі, який їй належить, і який ОСОБА_8 має намір придбати у свою власність.

На підставі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов.

Відповідно до положень ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недотримання цих умов призводить до нікчемності такої угоди.

Ураховуючи, що сторони в порушення вимог ч. 1 ст. 635 ЦК не дотримали нотаріальної форми посвідчення договору, встановленої ст. 657 цього Кодексу для основного договору, то колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання таких угод недійсними, оскільки за правилом ч. 1 ст. 220 ЦК недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору робить такий договір нікчемним, а відтак подальше визнання його судом недійсним не вимагається.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобовязуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобовязання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобовязання може мати місце лише в разі наявності зобовязання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки.

Сторонами в укладеній угоді визначено, що загальна сума, передана позивачем відповідачу станом на 25.08.2015р. складає 7300 доларів США є сумою завдатку, що не узгоджується із змістом частини 2 статті 570 ЦК України. Оскільки договори купівлі-продажу будинку і земельної ділянки, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, то кошти, сплачені ОСОБА_8 ОСОБА_6 є авансом і повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавалися.

У випадках, коли сторони домовилися укласти договір, але належно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому ж розмірі, в якому вони видавалися, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України вони є авансом, який повертається в тому ж розмірі, в якому видавався у відповідності до ч. 1 ст.1212 ЦК України, як безпідставно набуте майно.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду, щодо вирішення питання про стягнення моральної шкоди.

Так, відшкодування моральної шкоди відбувається у випадках, передбачених Конституцією України чи випливають з її положень, ЦК України та іншим законодавством. Порушення зобовязань, які виникли між сторонами із договірних правовідносин не передбачає відшкодування моральної шкоди, а відтак вказані вимоги до задоволення не підлягають.

Обґрунтованими є й висновки суду, щодо зустрічного позову, оскільки угода про намір № 7 від 10.06.2014 р. та додаткова угода від 25.08.2015р., які укладені між ОСОБА_6, як продавцем нерухомого майна та ОСОБА_8, як покупцем є нікчемними в силу того, що при їх укладенні сторонами не було дотримано вимог чинного цивільного законодавства, зокрема, положень ст.657 ЦК України, а тому ці угоди не можуть створювати юридичних наслідків.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 коштів в рахунок сплати чергового платежу в розмірі 1500 у.о., що еквівалентно 36000 грн., індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобовязання та 3% штрафних санкцій.

Питання про розподіл судових витрат вирішено відповідно до ст.. 88 ЦПК України.

Таким чином, при встановлені фактичних обставин справи судом не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні судового рішення правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 відхилити, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року у даній справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :