Рішення № 57469997, 26.04.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Ковалевича С.П.

суддів: Максимчук З.М., Шеремет А.М.

секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» на заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 грудня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення боргу за кредитним договором на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки.

Перевіривши докази та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 грудня 2015 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Вважаючи дане рішення незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» подало на нього апеляційну скаргу.

На обґрунтування скарги вказує, що відмовляючи банку в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд, визначив, що допущена позичальником заборгованість є неспівмірною із вартістю предмета іпотеки. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо такого твердження.

Відповідно до Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки в разі порушення основного зобов'язання, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишена без задоволення. При цьому, в законі не визначено, на яку суму мають бути допущені порушення щодо неналежного та несвоєчасного виконання кредитного зобов'язання.

Позичальник узяті на себе зобов'язання перед банком за укладеним кредитним договором порушив. Допущену ним кредитну заборгованість немає підстав вважати незначною та неспівмірною із вартістю предмета іпотеки, а також не можна трактувати про те, що кредитору не завдані збитки таким порушенням. Тлумачення неспівмірності вартості заставного майна та суми заборгованості є оціночним та підлягає детальному мотивуванню. В судовому рішенні не наведено аргументів які би засвідчували про те, що сума заборгованості позичальника за кредитним договором є такою, при якій банк, як заставодержатель не вправі застосувати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому, за таких обставин, банк, як позивач, вважає висновки суду першої інстанції про те, що вартість майна є неспівмірною, необґрунтованими та суперечливими загальному змісту і призначенню права, яке регулює кредитні відносини та відносини щодо забезпечення виконання зобов'язань.

Посилаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задовольнити.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 16.08.2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 77000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 25,99 % річних, із кінцевим терміном повернення до 15 серпня 2014р. Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань, за вищевказаним договором, між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1, ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір від 16.08.2011р., предметом іпотеки по якому є квартира №1.

Згідно із розрахунком заборгованості по договору кредиту №НКЛ-2007125 від 16.08.2011, ОСОБА_1 заборгувала позивачу: прострочений кредит - 10660 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 3090,23 грн., три проценти річних від суми простроченого зобов'язання - 160,34 грн., прострочені проценти - 6748,73 грн., пеню за несвоєчасне повернення процентів - 1956,39 грн., три проценти річних від суми прострочених зобов'язань - 101,51 грн., штраф - 2310 грн.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач вправі ініціювати звернення стягнення в рахунок погашення наявної заборгованості по невиконаному належно забезпеченому іпотекою зобов'язанню.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 41 постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Як вбачається із матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, загальна сума заявленої у позові заборгованості по кредиту, забезпеченому іпотекою складає 25027,20 грн., з якої лише 10660 грн. - неповернуте тіло кредиту та 6748,73 грн. - прострочені проценти. Таким чином, значна частина тіла кредиту (приблизно 86%) була повернута позичальником.

За наведених обставин, звернення стягнення на предметі іпотеки - житло відповідачів, не відповідатиме вимогам співмірності, оскільки розмір заборгованості, порівняно із вартістю предмета іпотеки, не є значним, та, відповідно, звернення стягнення на предмет іпотеки не є єдино можливим способом захисту прав позивача в такому спорі.

До такого висновку у своєму рішення дійшов суд першої інстанції, з ним погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки він узгоджується з вимогами закону.

Місцевий суд дав належну оцінку вимогам банку, вартості іпотечного майна та сумі заборгованості і прийшов до вірного висновку, що вони є неспівмірними, заборгованість в 25027,20 грн. та вартість предмета іпотеки - заставна вартість визначена в договорі (п.2.3.3) - 194 200,00 грн. та, як зазначено в рішенні суду, ринкова вартість однокімнатної квартири в м.Кузнецовську на даний час становить приблизно 450000 - 500000 грн.

Рішення місцевого суду не змінює обсягу прав банку та не завдає йому шкоди, оскільки інші нарахування за кредитним договором не проводяться, а сума боргу може бути стягнута в інший спосіб передбачений законом.

В ході розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погасили заборгованість по кредиту в повній сумі, про що надали відповідні докази.

Враховуючи вказані обставини представник скаржника подав до суду заяву, в якій просив стягнути з відповідачів судові витрати в сумі 1072 грн., понесені Банком при оголошенні в засобах масової інформації про виклик відповідачів в судове засідання. При цьому від апеляційної скарги не відмовився, хоча її і не підтримав.

Оскільки добровільно погасивши заборгованість по кредиту, відповідачі тим самим її визнали, а тому заява представника скаржника підлягає задоволенню, оскільки стягнення судових витрат передбачено ст. ст. 79,88 ЦПК України.

З врахуванням наведеного рішення першої інстанції на підставі ст. 309 ЦПК Україні підлягає зміні з постановленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Дельта Банк" задовольнити частково.

Заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 грудня 2015р. в частині відмови в стягненні судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Дельта Банк" 1072 грн. судових витрат.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Сторони по справі мають право оскаржити рішення апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: С.П. Ковалевич

Судді: З.М. Максимчук

А.М. Шеремет