Рішення № 57469681, 27.04.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/6604/14-ц Номер провадження 22-ц/786/573/16Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Винниченка Ю.М., Одринської Т.В., при секретарі: Коротун І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2015 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року та ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, Головного управління Держземагенства у Полтавській області, приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про зміну розміру часток у праві спільної часткової власності, визнання права власності на частину земельної ділянки, припинення права власності на частину земельної ділянки, скасування державної реєстрації та поділ земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з вищезазначеним позовом.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, Головного управління Держземагенства у Полтавській області, приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про зміну розміру часток у праві спільної часткової власності, визнання права власності на частину земельної ділянки, припинення права власності на частину земельної ділянки, скасування державної реєстрації та поділ земельної ділянки - задоволено частково.

Визначено розмір часток у праві спільної часткової власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 між співвласниками: ОСОБА_3 - 11/25 часток; ОСОБА_2 - 14/25 часток.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/25 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Припинено право власності ОСОБА_4 на 2/25 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, що належала йому на праві спільної часткової власності на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_4 від 15 квітня 1999 року.

Виділено ОСОБА_3 в особисте користування земельну ділянку площею 181 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.

Стягнуто з кожного: громадянина України ОСОБА_4, зареєстрованого - АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, громадянки України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Пащенківка, Коломацького району, Харківської області, зареєстрованої - АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 судовий збір по 236, 50 гривень.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року заяву ОСОБА_2 про виправлення описок та арифметичних помилок в заочному рішенні Октябрського районного суду м. Полтава від 21 жовтня 2015 року у цивільній справі №554/6604/15-ц - задоволено частково.

Виправлено описки в рішенні суду від 21 жовтня 2015 року, а саме виправлено: в описовій частині заочного рішення суду стор. 2 тринадцятий рядок тексту від верху неправильно вказане ... згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи №186 від 28 жовтня «2015 року», на правильне - «2013 року»; стор.З четвертий абзац від низу неправильно вказане .... «станом на 28 жовтня 2015 року» на правильне «станом на 28 жовтня 2013 року», стор.4 перший абзац з верху неправильно вказане «Державного акту спільної власності» на правильне «Державного акту на право приватної власності»; стор.4 третій абзац тексту з верху неправильно вказане «складеного НТВ «Інтерагроцентр» на правильне НВТ «Інтерагроцентр», в мотивувальній частині рішення стор.4 абзац 6 зверху неправильно зазначену суму судових витрат сплачених позивачем при подачі позову «473 грн.» на правильну «458 грн. 80 коп.»; в сьомому абзаці резолютивної частини рішення суду не правильно зазначену суму судового збору по «236 грн. 50 коп.» на правильну по «229 грн. 40 коп.»; в сьомому абзаці резолютивної частини рішення суду зазначити «на користь громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Полтава, зареєстрованого АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3».

В іншій частині заяви - відмовлено.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року стягнуто з громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Полтава, зареєстрованого АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на користь держави недоплачений ним судовий збір за позовну вимогу майнового характеру 857,26 грн.

Стягнуто з кожного: громадянина України ОСОБА_4, зареєстрованого - АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, громадянки України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Пащенківка, Коломацького району, Харківської області, зареєстрованої - АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь держави недоплачений судовий збір ОСОБА_3 за позовні вимоги немайнового характеру по 257,60 гривень.

З вказаними рішеннями суду не погодилася ОСОБА_2 на та подала на них апеляційні скарги, в яких прохала: заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі; додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року змінити в частині даних щодо ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року про розгляд заяви ОСОБА_2 про виправлення описок та арифметичних помилок в заочному рішенні від 21.10.2015 року; ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року змінити та задовольнити її в повному обсязі. Апелянт вважає, що дані рішення суду є незаконними, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Судове засідання проводилося за участі позивача, представників відповідача ОСОБА_4, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу суду задоволенню не підлягає, апеляційна скарга на заочне і додаткове рішення підлягає до часткового задоволення за наступних підстав.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, відповідачці ОСОБА_2, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.12.1992 р. на праві власності належало 4/7 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.178-179 т.1). Відповідачу ОСОБА_4 належало відповідно 3/7 частини даного будинку.

За погодженням із іншим співвласником ОСОБА_4 було проведено добудову житлового будинку по АДРЕСА_1. 30.06.2005 року рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради №216 закінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 був прийнятий в експлуатацію. В подальшому, зважаючи на зазначені обставини, розмір часток між співвласниками був змінений. Так згідно рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09.10.2006 року, яке набрало законної сили, було визначено, що ОСОБА_2 є власником 1/10 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а ОСОБА_4 відповідно власником 9/10 частин зазначеного будинку (а.с.180 т.1).

11.04.2007 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування безоплатно передав у власність позивача ОСОБА_3 2/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.14-15 т.1). Даний договір був зареєстрований позивачем 26.11.2007 року за №64, що підтверджується витягом від 27.11.2007 року (а.с.16 т.1).

Як наслідок, на кінець 2007 року, співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 були: ОСОБА_2 (розмір частки 1/10); ОСОБА_4 (розмір частки 41/50) та ОСОБА_3 (розмір частки 2/25). 21.11.2008 року згідно рішення Октябрського районного суду м. Полтави відповідачу ОСОБА_4 було виділено в натурі в окремий об'єкт належні останньому 41/50 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, з відкриттям нового розділу Державного реєстру прав на нерухоме майно (а.с.22 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради №420 від 22.09.2009 року було погоджено виділення з з домоволодіння по АДРЕСА_1 в окрему садибу земельну ділянку площею 461 м.2. Виділеній земельній ділянці присвоєно юридичну адресу АДРЕСА_1 (а.с.210 т.1)

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17.03.2010 року, яке набрало законної сили було визнано право власності за позивачем ОСОБА_3 на домоволодіння по АДРЕСА_1, яке належало відповідачу ОСОБА_4

На момент розгляду справи, відповідно до наданих доказів, позивач ОСОБА_3 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 та співвласником житлового будинку з будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (розмір частки 2/25), іншим співвласником є відповідачка ОСОБА_2 (розмір частки 1/10). Позивачем та відповідачем ОСОБА_2, як співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1, після виділу частки ОСОБА_4 в натурі в окремий об'єкт, як в добровільному порядку, так і в судовому розмір належних їм часток не визначався, хоча вони фактично зазнали змін.

Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5 від 15.04.1999 року (а.с.13 т.1).

Між вказаними особами рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03.01.1997 року було визначено порядок користування спільною земельною ділянкою, зокрема: ОСОБА_2 виділено у користування 945 кв.м.; ОСОБА_4 у користування виділено 578 кв.м.; земельну ділянку розміром 392 кв.м. залишено у спільному користуванні. Дане рішенням було виконано про, що 04.07.1997 року було складено акт судовим виконавцем, за підписами співвласників.

При відчуженні ОСОБА_4 в 2007 році частини житлового будинку з господарськими будівлями позивачу ОСОБА_3, останні домовилися, що питання про передачу у власність земельної ділянки останньому буде вирішено згодом в окремому порядку. До даного часу, дане питання зазначеними особами не вирішено. Позивачем не надано до суду доказів, які б вказували на не бажання та ухилення відповідача ОСОБА_4 від вирішення даного питання.

Після виділу ОСОБА_4, згідно рішення суду, в окремий об'єкт належної йому частки в домоволодінні по АДРЕСА_1, та погодження даного питання виконкомом Октябрської районної у місті Полтаві ради, останнім питання про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та винесення в натурі меж земельної ділянки згідно цільового призначення та її погодження з подальшим оформленням права власності на земельну ділянку розміром 461 кв.м., до даного часу згідно даних наданих сторонами не вирішено.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 про виправлення описок та арифметичних помилок, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно при виготовленні рішення було допущено ряд описок та помилок, які підлягають виправленню згідно ст. 219 ЦПК України. В той же час, місцевим судом, в частині заяви було відмовлено зважаючи на те, що частина зауважень заявника щодо тексту рішення є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону.

Відповідно п.1 ч.2 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.

Відповідно до п.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Статтею 219 ЦПК України передбачено, що суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки виходячи зі змісту доводів заявника, останнім фактично надається оцінка висновкам суду та відповідно пропонується змінити мову тексту рішення, що виходить за межі поняття «описка», а тому такі доводи є необґрунтованими.

Дослідивши матеріали цивільної справи судова колегія вважає, що ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року постановлена з дотримання норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому задоволенню вона не підлягає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач набув право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями, до останнього згідно ст. 120 ЗК України перейшло право власності на відповідну частку земельної ділянки, яке підлягає визнанню з одночасним припиненням права власності попереднього власника та скасування державної реєстрації. У зв'язку зі зміною співвласників земельної ділянки та площі земельної ділянки, зважаючи на позицію сторін, порядок користування спільною земельною ділянкою підлягає зміні. Крім того, частки співвласників домоволодіння підлягають уточненню, оскільки третій співвласник належну йому частку виділив в натурі.

Проте, колегія суддів, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду враховуючи наступне.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст.ст. 356-357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Виходячи з обставин суду та положень норм закону, колегія суддів, вважає, що в цілому вимоги позивача в частині визначення розмір ідеальних часток у праві спільної часткової власності є обґрунтованими, оскільки після виділу відповідачем ОСОБА_4 належної частки в окрему одиницю, частки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 змінилися. Проте, виходячи з того, що для вирішення даних питань потрібні спеціальні знання, а надані позивачем докази в цій частині, у вигляді експертних висновків не можна визнати належними доказами, зважаючи на їх неповноту та невідповідність Інструкції про призначення та проведення судових експертиз (рецензії ХНДІСЕ та ДНДІСЕ а.с.97-99 т.2, а.с.222-224 т.2), інших доказів позивачем не надано, у задоволені даної вимоги слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно до ст. 120 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент отримання в дар позивачем частини будинку), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

На відміну від норми статті 30 ЗК Української РСР (1991 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення договору дарування частини жилого будинку - 11 квітня 2007 року) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.

За нормою статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку, виникає, зокрема,при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Беручи до уваги обставини справи та положення наведених норм закону, суд першої інстанції в цілому дійшовши до правильного висновку про те, що вимога позивача про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку в порядку передбаченому ст. 120 ЗК України та поділ її між співвласниками, є правомірною та такою, що ґрунтується на нормах закону. Колегія суддів, вважає, що зазначені висновки місцевого суду відповідають правовій позиції викладеній в постанові Верховного суду України від 11.02.2015 року по справі за №6-2цс15.

Разом з тим, задовольняючи вказані вимоги, місцевим судом залишено поза увагою наступні обставини, які вказують на передчасність, неповноту, необґрунтованість та недоведеність зазначених вимог, що виключає можливість їх задоволення.

Вирішення вимоги про визнання права власності позивача на частину земельної ділянки, яка відповідає розміру його ідеальної частки у справі спільної часткової власності на жилий будинок, можливе за умови коли такий розмір є визначений. При цьому, розмір спільної земельної ділянки повинен бути підтверджений правовстановлюючими документами та технічною документацією.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача до суду розміри ідеальних часток співвласників жилого будинку не відповідають фактичним розмірам, останніми між собою в добровільному порядку дане питання не вирішено, заявлені з даного приводу вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними. Сумнівність вбачається і щодо наявної документації, яка підтверджує розмір земельної ділянки, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1, яка викликана відсутністю кінцевої інформації, щодо виділу та оформлення земельної ділянки закріпленої за будинком АДРЕСА_1.

Неврахування зазначених обставин судом першої інстанції, вказує на передчасність та необґрунтованість висновків суду в цій частині, це при тому, що вони не підтверджені належними документальними даними, які потребують спеціальних знань та є необхідними при вирішенні таких питань.

Виходячи з того, що володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок слід брати до уваги цю угоду.

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості незалежно користування своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03.01.1997 року було визначено порядок користування спірною земельною ділянкою, а тому дані умови є обов'язковими і для позивача. Запропоновані позивачем варіанти поділу та розмір земельної ділянки, який позивач бажає отримати в натурі, подані останнім без врахування вказаного порядку та цільового призначення земельної ділянки. Крім того, надані позивачем докази у вигляді експертних висновків, не можна визнати належними доказами, зважаючи на їх неповноту та невідповідність Інструкції про призначення та проведення судових експертиз (рецензії ХНДІСЕ та ДНДІСЕ а.с.95-96, 100-101 т.2, а.с.219-221, 225-227 т.2). Інших варіантів поділу спірної земельної ділянки позивачем не надано. Дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції, при цьому можливість відходу від вже встановленого порядку користування спірною земельною ділянкою не вмотивована судом, чим порушено права та інтереси ОСОБА_2

Крім того, проводячи поділ спірної земельної ділянки та визначаючи розмір земельної ділянки, яка підлягає виділу у користування позивачу, місцевим судом, за основу взято доказ (план з визначення порядку володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою), який не може бути визнаний належним і допустимим, так як він наданий не позивачем, а відповідачами для обґрунтування своїх заперечень щодо позову та стосується іншої цивільної справи, та він не містить всіх необхідних даних, які б давали можливість ідентифікувати дану земельну ділянку на місцевості. За таких обставин висновки суду в цій частині мають характер припущень, а тому не можуть залишатися в силі.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем не надано до суду належні докази, які б підтверджували правомірність (з технічної сторони) його вимог в частині визнання права власності на земельну ділянку, її розмір та варіанти поділу спільної земельної ділянки, на неможливість суду самостійно вирішити дане питання, оскільки воно потребує спеціальних знань, з метою не допущення прав іншого співвласника, в задоволенні зазначених вимог слід відмовити.

Зазначені вище висновки, на думку колегії суддів, дають підстави для відмови в задоволенні інших вимог позивача про припинення права власності відповідача ОСОБА_4 та скасування державної реєстрації права власності за останнім на спірну земельну ділянку, оскільки вони є похідними від основних та залежать від них.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Зважаючи, на висновки колегії суддів про наявність підстав для скасування рішенняОктябрського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2015 року та відмови ОСОБА_3 в задоволені заявлених ним позовних вимог, та те, що додаткове рішення суду від 19.02.2016 року нерозривно пов'язане з основним рішення та прямо витікає з нього, і за вказаних обставин є такими, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, яким будуть порушені права відповідачів, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування додаткового рішенняОктябрського районного суду м. Полтави 19 лютого 2016 року в частині стягнення з відповідачів на користь позивача понесених останнім судових витрат.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав: для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2; скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2015 року; постановлення нового рішення про відмову в задоволенні даних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, Головного управління Держземагенства у Полтавській області, приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про зміну розміру часток у праві спільної часткової власності, визнання права власності на частину земельної ділянки, припинення права власності на частину земельної ділянки, скасування державної реєстрації та поділ земельної ділянки, а також скасування частини додатково рішення Октябрського районного суду м. Полтави 19 лютого 2016 року.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року - відхилити.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2015 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, Головного управління Держземагенства у Полтавській області, приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про зміну розміру часток у праві спільної часткової власності, визнання права власності на частину земельної ділянки, припинення права власності на частину земельної ділянки, скасування державної реєстрації та поділ земельної ділянки - відмовити.

Додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2016 року в частині стягнення з відповідачів на користь позивача понесених останнім судових витрат - скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ Г.Л. Карпушин

Судді: /підпис/ Ю.М. Винниченко /підпис/ Т.В. Одринська

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно: