Рішення № 57468285, 25.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/106/16-ц Головуючий у І інстанції Лисюк О. Д.Провадження № 22-ц/780/2207/16 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 53 25.04.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

25 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Лівінського С.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області на рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача, - в.о. начальника управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області Брилюк Тетяна Олексіївна, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивувала наступним: наказом управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області від 03 липня 2013 року № 205 її призначено на посаду директора Веселинівського навчально-виховного об'єднання «загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дитячий садок». Наказом управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області від 25 грудня 2015 року № 520-к її звільнено з посади директора, вчителя української мови та літератури Веселинівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дитячий садок» Баришівської районної ради Київської області з 25 грудня 2015 року за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років на підставі ст. 38 КЗпП України на підставі її заяви від 02 листопада 2015 року. Вважала своє звільнення незаконним, оскільки 21 грудня 2015 року звернулася із заявою до керівників управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області про відкликання поданої нею 02 листопада 2015 року заяви про звільнення і висловила свої наміри продовжувати працювати на займаній посаді. Також вказувала, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягала у сильних моральних стражданнях та хвилюваннях, а також втраті нормальних життєвих зв'язків, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, вона залишилася без засобів на існування.

Зважаючи на наведене, просила суд скасувати наказ відповідача від 25 грудня 2015 року №520-к про її звільнення, поновити її на посаді директора, вчителя української мови та літератури Веселинівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дитячий садок» Баришівської районної ради Київської області, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати заподіяну моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано наказ №520-к від 25 грудня 2015 року в.о. управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області Брилюк Тетяни Олексіївни про звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням в зв'язку із виходом на пенсію за вислугою років, незаконним. Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді директора, вчителя української мови та літератури Веселинівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дитячий садок» Баришівської районної ради Київської області. Стягнуто з управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 25 грудня 2015 року по день поновлення на роботі в розмірі 8051,44 грн. та 500 грн. моральної шкоди, а всього стягнуто 8551,44 грн. Стягнуто з управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області судовий збір в розмірі 2204,80 грн. Судовий збір, розрахунковий рахунок № 31215206700016, код ЄДРПОУ 37862784, МФО банку 821018, назва отримувача: Баришівський районний суд Київської області, банк отримувача ГУ ДКСУ в Київській області м. Київ) за розгляд справи в суді.

Частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, а також стягнення судового збору скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, судовий збір стягнути в розмірі 551,20 грн..

Вказує, що судом не правильно вирахувано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд виходив з 34 робочих днів у спірний період, тоді як їх було лише 32. Крім того судом залишено поза увагою те, що позивач з 26 грудня 2015 року отримувала пенсію, яка призначається та виплачується при залишенні роботи. Виплата даної пенсії з точки зору відповідача унеможливлює стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Недоведеним вважає відповідач й факт понесення позивачем моральних страждань, компенсацію за які стягнув суд. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне:

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про незаконність звільнення позивач з роботи та необхідність її поновлення на посаді, що вона займала. З такими висновками суду погодився й сам відповідач, не оскаржуючи рішення суду в цій частині. В той же час апелянт вважає, що рішення суду щодо стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відповідає положенням закону. Оскільки позивачу після її звільнення було призначено пенсію за вислугу років, обов'язок роботодавця виплачувати працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу у разі визнання незаконності звільнення з точки зору апелянта відсутній. З наведеною позицією апелянта колегія суддів погодитися не може, вважаючи її безпідставною.

У відповідності до положень ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Жодного посилання на те, що у разі призначення пенсії незаконно звільненому працівнику обов'язок роботодавця, який допустив таке звільнення, з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовується, чинне законодавство України не містить. Не встановлює цього й частина ст. 235 КЗпП України щодо виплати такому працівнику різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, як про те зазначав апелянт, оскільки дана норма регулює зовсім інші правовідносини, відмінні від спірних, зокрема випадки компенсації заробітку працівнику, незаконно переведеному на нижчеоплачувану роботу. За таких умов позиція апелянта не має законного обґрунтування, відтак не може бути прийнята судом.

Не підлягають до задоволення й вимоги апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача компенсації спричиненої їй моральної шкоди. В ході розгляду справи суд першої інстанції ретельно дослідив дане питання, детально аргументував своє рішення в цій частині, прийшовши до вірних висновків з цього приводу, з якими погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Призначений ним розмір такої компенсації відповідає обставинам справи та принципам розумності та справедливості, відтак колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду в цій частині.

На виконання вимог п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд першої інстанції навів детальні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. При цьому судом було вірно визначено як середньомісячний, так і середньоденний заробіток позивача, виходячи з методики, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». В той же час, при визначенні суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу суд виходив з 34 робочих днів за вказаний період, в той час як їх кількість становить 32, що потягло невірне визначення загальної суми. Таким чином розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу має становити 7577,92 грн., відтак рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Заслуговують на увагу, з точки зору колегії суддів апеляційного суду, й посилання апелянта на невірне визначення судом першої інстанції розміру судового збору, що підлягає стягненню за результатами розгляду справи з відповідача на користь держави. Встановлюючи розмір такого судового збору, суд виходив з того, що в рамках справи було розглянуто 3 вимоги немайнового характеру, судовий збір за розгляд яких становить 1653,60 грн. Також були розглянуті вимоги майнового характеру, загальний розмір судового збору за розгляд яких становить 551,20 грн. При цьому вказані суми судового збору підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі. З такою позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може. З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду була 1 немайнова вимога позивача - поновлення її на роботі через незаконність звільнення, а також 2 майнові вимоги - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення відшкодування моральної шкоди. Відповідно до положень ст.ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за розгляд немайнової вимоги в даній справі становить 551,20 грн., загальний розмір судового збору за майновими вимогами також становить 551,20 грн. Оскільки вимоги майнового характеру було задоволено частково, у відповідності до положень ст. 88 ЦПК України розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави (враховуючи звільнення позивача від обов'язку сплати судового збору) за даними вимогами, становить 361,14 грн. За таких умов загальний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави за даною справою, становить 912,34 грн.

Згідно роз'яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин. Якщо помилки у такому рішенні стосуються правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням.

З викладених підстав колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору. В іншій частині колегія суддів залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року в частині стягнення середнього заробітку та судового збору змінити. Стягнути з управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області код ЄДРПОУ 38674085 на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 7577 (сім тисяч п'ятсот сімдесят сім) грн. 92 коп. Стягнути з управління освіти, молоді та спорту Баришівської районної державної адміністрації Київської області судовий збір на користь держави в розмірі 912 (дев'ятсот дванадцять) грн. 34 коп. В решті рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: С.В. Лівінський

М.В. Мережко