Рішення № 57465497, 26.04.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р.Справа № 922/884/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВМ Груп», м. Харків про стягнення 30937,64 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2, виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 29.09.2005 р.);

відповідача - Кравченко М.В. (довіреність б/н від 11.04.2016 р.).

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВМ Груп", м. Харків (далі за текстом - відповідач):

13000,00 грн. - заборгованості за договором про надання послуг із ведення бухгалтерського обліку № 1/06 від 15.06.2014 р.;

15000,00 грн. - компенсації за зазначеним договором;

2937,64 грн. - пені за прострочення оплати послуг за договором.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.03.2016 р. зазначений позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.04.2016 р. об 11:45 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2016 р. розгляд справи відкладено на 26.04.2016 р. за відповідним клопотанням представника відповідача.

Позивач надав суду письмові пояснення (вх. № 14126 від 26.04.2016 р.), в яких уточнив власну правову позицію щодо спору по даній справі, та щодо розміру штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань.

На судове засідання 26.04.2016 р. прибули представники сторін.

Представник позивача підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить її задовольнити.

Представник відповідача повідомив суд, що підтвердити або заперечити позовні вимоги він не може, оскільки в розпорядженні відповідача не має документів, якими позивач обґрунтовує власні позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 15.06.2014 р. між сторонами укладено договір № 1/06 про надання послуг із ведення бухгалтерського обліку (далі за текстом - договір; а. с. 11-14), згідно з умовами якого позивач (виконавець) за замовленням відповідача (замовника) бере на себе зобов'язання з надання послуг з ведення бухгалтерського обліку в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору, послуги за цим договором надаються протягом такого терміну: одного року.

Відповідно до п. п. 3.1.-3.2. договору, вартість послуг виконавця становить 50 грн. (п'ятдесят грн.) за час. Вартість послуг за цим договором зазначена без урахування (з урахуванням ПДВ).

Згідно з п. 3.3. договору, оплата послуг виконавця здійснюється щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, у розмірі_згідно акту виконаних послуг.

Форма розрахунків: безготівкова.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору передбачено, що щомісяця в останній робочий день звітного місяця виконавець надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг, у якому наводиться опис наданих виконавцем послуг за звітний місяць та їх вартість згідно з цим договором. Форма названого акта встановлюється замовником, який зобов'язаний довести її до відома виконавця при укладанні цього договору.

Замовник зобов'язаний підписати акт приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи в той же строк направити виконавцю мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в акті послуги не відповідають фактично наданим виконавцем згідно з умовами цього договору та вимогами, установленими чинним в Україні законодавством.

Згідно з п. 6.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами й діє до"06" червня 2015 р.

Відповідно до п. 7.4 договору, за прострочення оплати послуг, що надаються за цим договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 10% від суми належної до сплати за кожний день прострочення.

За дострокове розірвання договору за бажанням замовника, замовник сплачує компенсацію у розмірі 15000 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання за договором, про що свідчать підписані сторонами акти надання послуг № 1 від 30.06.2014 р. на суму 9100 грн. (а.с. 15), № 2 від 31.07.2014 р. на суму 9100 грн. (а.с. 16), № 3 від 31.08.2014 р. на суму 9100 грн. (а.с. 17), № 4 від 30.09.2014 р. на суму 6500 грн. (а.с. 18), № 5 від 31.10.2014 р. на суму 6500 грн. (а.с. 19).

Однак, як зазначає позивач, відповідач, всупереч умовам укладеного між сторонами договору не здійснив оплату наданих позивачем послуг за актами № 4 від 30.09.2014 р. на суму 6500 грн., № 5 від 31.10.2014 р. на суму 6500 грн., тобто його заборгованість за цими актами складає суму 13000 грн.

Дану заборгованість позивач просить стягнути з позивача в межах даної справи.

Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати, позивачем на підставі п. 7.4. договору нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 2937,64 грн. за період прострочення з 01.09.2015 р. по 29.02.2016 р.

Матеріали справи також свідчать про те, що 23.02.2015 р. відповідач звернувся до позивача з повідомленням (а. с. 20), в якому повідомив останнього про дострокове розірвання договору № 1/06 від 15.06.2014 р. за власною ініціативою.

Також позивач, з посиланням на факт відмови відповідача від договору № 1/06 від 15.06.2014 р. за його ініціативою, та на підставі п. 7.5. договору нарахував до стягнення з відповідача 15000 грн. компенсації.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В ч. 1 ст. 907 ЦК України зазначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів виконання умов договору про надання послуг із ведення бухгалтерського обліку № 1/06 від 15.06.2014 р. щодо сплати заборгованості за надані послуги та компенсації за його дострокове розірвання, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 13000,00 грн. боргу та 15000,00 грн. компенсації за зазначеним вище договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання у вигляді застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи те, що умовами укладеного між сторонами договору (п.7.4) передбачено відповідальність відповідача за прострочення своїх зобов'язань з оплати отриманого товару у вигляді сплати пені, доводи позивача про можливість застосування даного пункту договору до спірних правовідносин є правомірними.

Проте, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені, суд приходить до висновку про те, що він не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем нараховано до стягнення пеню за прострочення виконання зобов'язань з оплати актів № 4 від 30.09.2014 р. та № 5 від 31.10.2014 р.

За змістом п. 3.3. договору, акт № 4 від 30.09.2014 р. повинен бути оплачений до 10.10.2014 р., акт № 5 від 31.10.2014 р. повинен бути оплачений до 10.11.2014 р.

Таким чином, відповідач прострочив виконання зобов'язань за актом № 4 від 30.09.2014 р. з 11.10.2014 р., та за актом № 5 від 31.10.2014 р. з 11.11.2014 р. За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України саме з вказаних дат та протягом 6 місяців позивач має право нараховувати пеню, тобто до 11.04.2014 р. за актом № 4 від 30.09.2014 р., та до 11.05.2015 р. за актом № 5 від 31.10.2014 р.

Разом з тим, згідно з позовною заявою, позивач вимагає стягнення пені за період з 01.09.2015 р. по 29.02.2016 р., тобто за період, коли таке нарахування за законом є неможливим.

Зазначене свідчить про необхідність відмови в задоволенні позову в частині стягнення 2937,64 грн. пені за період прострочення з 01.09.2015 р. по 29.02.2016 р.

При цьому, суд не приймає до уваги розрахунок пені, наданий позивачем в письмових поясненнях (вх. № 14126 від 26.04.2016 р.), оскільки згідно з позовною заявою позивач вимагав стягнення пені саме за період прострочення з 01.09.2015 р. по 29.02.2016 р., та в подальшому з заявою про уточнення позовних вимог в порядку, визначеному ст. 22 ГПК України не звертався.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача, як зі сторони з вини якої виник спір по даній справі, підлягає стягненню судовий збір в сумі 1378,00 грн. в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВМ Груп» (адреса: 61005, м. Харків, провулок Балаклійський, буд. 2; код ЄДРПОУ: 39031979) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: 61168, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1) 13000,00 грн. заборгованості за договором, 15000,00 грн. компенсації за договором.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВМ Груп» (адреса: 61005, м. Харків, провулок Балаклійський, буд. 2; код ЄДРПОУ: 39031979) до Державного бюджету України (Отримувач коштів: УДКСУ у Київському районі м. Харкова Харківської області; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37999675; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області; Код банку отримувача (МФО): 851011; Рахунок отримувача: 31214206783004; Код класифікації доходів бюджету: 22030001) 1378,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.І. Байбак