Рішення № 57465135, 25.04.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2016р. Справа№ 914/386/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Білан О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Приватного підприємства Левус, м.Білгород-Дністровський Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ЛЦ, м.Львів

про стягнення заборгованості

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_1 представник, довіреність в матеріалах справи.

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутнього представника відповідача в судовому засіданні не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Приватного підприємства Левус до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ЛЦ про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування обладнанням за договором оренди обладнання від 26.09.2015 року в сумі 80 000грн. 00коп., пені, нарахованої за період з 27.10.2015 року до 15.02.2016 року, у розмірі 7 809грн. 88коп. та 300% річних, нарахованих за період з 27.10.2015 року по 15.02.2016 року, в розмірі 43 397грн. 26коп.

Ухвалою суду від 12.02.2016р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 22.02.2016р. Ухвалами суду від 22.02.2016р. та від 14.03.2016р. розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні 14.03.2016р. судом прийнято заяву позивача від 19.02.2016р. (вх.№887/16 від 19.02.2016р.) про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за користування обладнанням за договором оренди обладнання від 26.09.2015 року, нараховану за період з 26.09.2015 року по 29.02.2016 року в сумі 100 000грн. 00коп., пеню, нараховану за період з 27.10.2015 року до 29.02.2016 року, у розмірі 9 554грн. 27коп. та 300% річних, нарахованих за період з 27.10.2015 року по 29.02.2016 року, в розмірі 53 095грн. 89коп. Розгляд справи проводився із врахуванням вимог, викладених у даній заяві.

Ухвалою суду від 05.04.2016р., з метою повного і всестороннього зясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, враховуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та подане обома сторонами клопотання про розгляд справи поза межами встановленого ст.69 ГПК України строку, строк розгляду спору продовжувався та розгляд справи відкладався.

06.04.2016р. представником відповідача, через канцелярію суду (вх.№15023/16) подано клопотання від 06.04.2016р. про забезпечення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

25.04.2016р. представником відповідача, через канцелярію суду (вх.№18022/16) подано клопотання від 25.04.2016р. про відмову від технічної фіксації судового процесу у звязку із неявкою позивача.

В судове засідання 25.04.2016р. позивач явки повноважного представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується протоколом судового засідання від 05.04.2016р. та письмовим повідомленням із підписами представників сторін про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 25.04.2016р. представник відповідача явку забезпечив, через канцелярію суду (вх.№18021/16 від 25.04.2016р.) представником відповідача подано клопотання від 25.04.2016р. про відкладення розгляду справи у звязку із перебуванням директора Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ЛЦ у відрядженні, який бажає особисто взяти участь у судовому засіданні. Судом розглянуто та відмовлено у задоволенні клопотання (вх.№18021/16 від 25.04.2016р.) про відкладення розгляду справи, з огляду на таке. У звязку із неявкою представника відповідача та неподанням відзиву на позовну заяву, ухвалою суду від 22.02.2016р. розгляд справи відкладався. Також з метою повного і всестороннього зясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, враховуючи невиконання сторонами в повному обсязі вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи ухвалою суду від 14.03.2016р. відкладався. Крім цього, за клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи та за клопотанням представників сторін про продовження строку розгляду справи, ухвалою суду від 05.04.2016р. строк розгляду спору продовжувався та розгляд справи відкладався. Будь-яких доказів перебування директора у відрядженні, відповідачем суду не надано, явку повноважного представника відповідача в судове засідання забезпечено. Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України від 26.12.2011р. №18 розяснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу, щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Враховуючи вищевикладені обставини справи, а також те, що повноважний представник відповідача в судове засідання зявився та враховуючи сплив процесуальних строків для розгляду даного спору передбачених ст.69 ГПК України, у суду відсутні правові підстави для задоволення поданого відповідачем клопотання (вх.№18021/16 від 25.04.2016р.) та для подальшого відкладення розгляду даної справи.

За умовами ст.33 ГПК України на сторони покладається обовязок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст.75ГПК України.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області,

в с т а н о в и в:

26.09.2015 року між приватним підприємством «Левус» та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛЦ» укладено договір оренди обладнання, за яким ПП «Левус» (орендодавець) передає ТзОВ «Компанія ЛЦ» (орендар) за плату у строкове користування, а орендар приймає рухоме майно за переліком обладнання, що передається в орендне користування, із зобовязанням сплати на користь орендодавця визначеної цим договором орендної плати.

За умовами п.1.2. обладнання надається орендареві для використання виключно у власній господарській діяльності з виробництва взуття. Згідно із п.1.3 договору, ціна цього договору становить суму орендної плати, фактично отриману за весь час орендного користування.

Передача орендодавцем обладнання в користування орендарю здійснюється в день підписання сторонами даного договору. Обладнання вважається фактично переданим орендареві в орендне користування з моменту підписання сторонами переліку обладнання, що передається в орендне користування (п.п. 2.1., 2.2. договору).

Пунктами 3.1., 3.2. даного договору, визначено, що строк оренди становить 20 місяців з дня підписання сторонами переліку обладнання, що передається в орендне користування. У разі відсутності протягом місяця після закінчення строку дії цього договору заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору, строк орендного користування обладнанням за цим договором продовжується на тих самих умовах на той самий строк.

Відповідно до п.4.1 договору, загальна сума орендної плати з урахуванням індексації за користування обладнанням становить 20 000,00 грн. за один місяць орендного користування. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, що оформляється додатковою угодою, що є невід»ємною частиною даного договору.

Згідно із п.4.2 договору, внесення орендної плати за поточний місяць проводиться орендарем щомісяця шляхом 100% передоплати грошових коштів на рахунок орендодавця до 26-го числа поточного місяця.

Відповідно до п.6.1 даного договору, за прострочення внесення орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно із розділом 9 даного договору, усі спори, що виникають в процесі виконання цього договору або повязані із ним, вирішуються у господарському суді відповідно до чинного законодавства України. Зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору. Підписанням цього договору сторони погодили, що розмір процентів річних, що будуть покладатися на боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання за цим договором, встановлюється у розмірі 300% річних від простроченої суми.

Доказів в підтвердження укладення додаткових угод, змін до даного договору чи визнання недійсним даного договору, а також доказів у підтвердження наявності підстав, щодо визнання недійсним договору оренди , суду не представлено.

На виконання умов договору від 26.09.2015р. позивач надав в орендне користування майно, а відповідач прийняв про що складено Перелік обладнання, що передається в орендне користування від 26.09.2015 року, який підписано представниками обох сторін та скріплено їх печатками.

Однак, в порушення умов договору та норм чинного законодавства, відповідач не провів орендних платежів за користування обладнанням за договором оренди обладнання від 26.09.2015 року, у звязку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем.

Листами від 30.11.2015р., 11.01.2016р. та претензією №1 27.01.2016р. ПП «Левус» вимагало від ТзОВ «Компанія ЛЦ» погашення наростаючої заборгованості зі сплати орендної плати за користування обладнанням за даним договором, які долучені до матеріалів справи.

07.12.2015р., 20.01.2016р. та 02.02.2016р. ТзОВ «Компанія ЛЦ» у відповідь на письмові вимоги про сплату заборгованості письмово повідомлено ПП «Левус» про те, що у звязку із важким фінансовим становищем не може оплатити заборгованість при цьому, зазначено що визнає заборгованість зі сплати орендної плати за користування обладнанням за договором оренди обладнання від 26.09.2015 року в розмірі 40 тис. грн. та в розмірі 80 тис. грн.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобовязання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати за користування обладнанням за договором оренди обладнання від 26.09.2015 року становить 100 000грн. 00коп.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.1 даного договору, за прострочення внесення орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Так, на підставі п.6.1. договору, згідно заяви про збільшення позовних вимог, позивач провів нарахування за період з 27.10.2015р. по 29.02.2016р. із заборгованості за кожен місяць у розмірі 9 554грн. 27коп.

У пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розяснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При перевірці проведених нарахувань, в межах періоду, визначеного позивачем, судом встановлено, що позивач припустився арифметичної помилки в нарахуванні суми пені, тому пеня в перерахунку складає 7 778грн. 64коп. та в цій частині підлягає задоволенню. В решті позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 1 775,63 грн. належить відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.9.4 договору підписанням цього договору сторони погодили, що розмір процентів річних, що будуть покладатися на боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання за цим договором, встановлюється у розмірі 300% річних від простроченої суми.

Позивач, на підставі ст.625 ЦК України та згідно п.9.4 даного договору нарахував відповідачу 300% річних в розмірі 53 095,89грн.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості суду не представлено.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги із врахуванням заяви (вх.№887/16 від 19.02.2016р.) про збільшення розміру позовних вимог, до відповідача про стягнення основного боргу в розмірі 100 000грн. 00коп., пені у розмірі 7 778грн. 64коп. та 300% річних у розмірі 53 095грн. 89коп. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 1775,63 грн. належить відмовити.

Судові витрати необхідно віднести на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4-3, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛЦ» (79068, м.Львів, вул.Уманська, буд.25, код 13801670) на користь Приватного підприємства «Левус» (67700, Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул.Чапаєва, 40, код 23272112) 100 000грн. 00коп. основного боргу; 7 778грн. 64коп. пені, 53 095грн. 89коп. 300% річних та 2 413грн. 12коп. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В решті позовних вимог відмовити.

Суддя Іванчук С.В.

Повне рішення складено 27.04.2016р.