Рішення № 57464938, 26.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2016Справа №910/3645/16За позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»

до Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

про стягнення 6 186,90 грн.

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Бриль П.О. (представник за довіреністю №02-Д від 04.01.2016р.).

Обставини справи:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі також - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі також - відповідач) суми боргу в розмірі 6 186,90 грн. за орендні платежі, а саме 5 143,18 грн. основного боргу та 1 043,72 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору на оренду жилого приміщення №3525 від 01.01.2005р., відповідно до розділів 2, 3 якого відповідач зобов'язався вносити плату за оренду приміщення за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 10, кв. 56 та оплачувати комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість за оренду житлового приміщення.

Відповідач надав відзив на позовну заяву до матеріалів справи, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що договір не є пролонгованим. Окрім того, балансоутримувачем приміщення є Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району», а тому відповідачем в справі повинна бути саме зазначене підприємство. Також, відповідачем зазначено, що ним було направлено на адресу позивача акт прийому-передачі (повернення) житлового приміщення, а тому приміщення є повернутим і стягнути кошти за його оренду у позивача немає підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2016р. порушено провадження у справі №910/3645/16, розгляд справи призначено на 05.04.2015р.

В судовому засіданні 05.04.2016р. в справі було оголошено перерву до 19.04.2016р.

В судовому засіданні 19.04.2016р. в справі було оголошено перерву до 26.04.2016р.

26.04.2016р. до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що представник приймає участь в іншому судовому засіданні.

Розглянувши клопотання позивача та додані до нього докази, судом визнано його не обґрунтованим, оскільки позивачем у справі є підприємство, а не окремий його представник, в ГПК України передбачена участь через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.

Окрім того, строк розгляду спору, передбачений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спливає і сторонами не продовжений, а тому клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 26 квітня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2005 між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (орендодавець) та УЖГ Шевченківського району м. Києва (правонаступник - Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району») (орендар) укладено Договір оренди жилого приміщення №3525 (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору орендодавець надає, а орендар, на визначений у п. 6.1 термін, приймає в орендне користування жиле приміщення: квартиру № 56 у будинку № 10 по вул. Борщагівській з характеристикою: житлова площа - 39,5 кв.м, загальна площа - 57,3 кв.м..

Будинок №10 по вул. Борщагівській, як будинок маневреного фонду, закріплено за КП «Спецжитлофонд» відповідно до Розпорядження Голови Київської міської державної адміністрації № 2419 від 12.11.2001 «Про будинки комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (додаток №1 до даного розпорядження).

Розділами 2, 3, 4, 5, 7 Договору сторони обумовили права, обов'язки та відповідальність сторін, строк оплати орендної плати та комунальних послуг.

Згідно з п.п. 6.1 Договору термін дії договору: з 01.01.2005р. до 01.07.2005р.

За Актом прийому-передачі орендованого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 10, кв. 56, позивачем передано, а відповідачем прийнято в орендне користування згідно з Договором жиле приміщення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по сплаті орендної плати за період з 01.09.2014р. по 31.01.2016р. в розмірі 6 186,90 грн., у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням Господарського суду міста Києва №22769/14 від 18.11.2014р. встановлено наступне.

Підпунктом 2.1.5 Договору встановлено, що орендні платежі сплачуються орендарем, починаючи з моменту підписання цього Договору та акта прийому-передачі жилого приміщення.

На виконання умов Договору, як зазначалось вище, сторонами підписано акт прийому-передачі жилого приміщення до Договору №3525 від 01.01.2005 (додаток №1 до Договору), відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в оренду жиле приміщення: квартиру №56 у будинку №10 по вул. Борщагівській з характеристикою: житлова площа - 39,5 кв.м, загальна площа - 57,3 кв.м.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах Договору станом на час його підписання з боку представників сторін у суду відсутні.

За змістом ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як встановлено судом, пунктом 6.1. Договору визначено термін його дії: з 01.01.2005р. до 01.07.2005р.

Цей Договір може бути продовжений за згодою Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії договору від орендаря надійшло письмове звернення з проханням пролонгації договору. Після закінчення терміну дії договору або у випадку відмови орендаря від оренди жилого приміщення, воно передається орендодавцю за актом прийому-передачі (п. 6.2. Договору).

При цьому в п. 6.3 Договору сторонами погоджено, що, зокрема, після закінчення терміну дії договору воно передається орендодавцю за актом прийому-передачі.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких Договір вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії Договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

В контексті наведених норм про припинення Договору будь-якій із сторін достатньо заявити протягом місяця після закінчення терміну дії Договору. Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

Частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Доказів того, що сторонами підписувався акт приймання-передачі орендованого майна сторонами суду не надано. Наданий відповідачем акт повернення жилого приміщення не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки він не підписаний обома сторонами.

Враховуючи відсутність будь-яких доказів припинення дії спірного договору станом на час розгляду даної справи, господарський суд дійшов висновку про те, що Договір не припинив свою дію та вважається продовженим. Відповідна правова позиція щодо даних правовідносин між тими ж сторонами та за вказаним Договором оренди викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 25 червня 2014 року за №910/24379/13.

За правилами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно п. 2.6. Постанови №18 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 09.10.2007р. по справі № 13/296/22 викладена правова позиція, згідно якої у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, яка прийнята судом до уваги при вирішенні спору.

Таким чином, факти, встановлені рішенням господарського суду міста Києва по справі №910/22769/14 від 18.11.2014р., яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення.

Отже, заперечення відповідача щодо того, що Договір не пролонгований, а також те, що приміщення за актом повернуто позивачу повністю спростовуються вищевикладеним.

Щодо того, що Договір припинив свою дію, відповідно до заяви №044/24-4657 від 01.07.2008р., то зазначені твердження відповідача також є необґрунтованими, оскільки Договір прияє свою дію у випадку погодження обома сторонами (розділ 6 Договору), а також на підставі прийняття позивачем повернутого відповідачем за актом приміщення, чого в даному випадку не відбулось. Навпаки, приміщення перебуває у користуванні, що підтверджується Актом обстеження житлового приміщення від 17.02.2016р., наданого позивачем.

З приводу заперечень відповідача щодо того, що він є неналежним відповідачем в даній справі, то суд не може прийняти такі твердження до уваги, оскільки підставою позову в даній справі є Договір, а його сторонами є Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» та УЖГ Шевченківського району м. Києва, правонаступником якого є Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», отже, визначені в даній справі позивач та відповідач є належними сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Як вже зазначалось вище, підпунктом 2.1.5. Договору встановлено, що орендні платежі сплачуються орендарем, починаючи з моменту підписання цього Договору та акта прийому-передачі жилого приміщення.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати за Договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за пред'явлений до стягнення період становить 5 143,18 грн.

Статтею 762 ЦК України та статтею 286 ГК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 18, ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пунктом 2.1.2. Договору визначено, що орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця.

Таким чином, прострочення сплати відповідачем орендних платежів рахується з 11 числа поточного місяця.

Вказану заборгованість відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5 143,18 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 2.1.2. Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму пені в розмірі 1 043,72 грн., розраховану за вказаний вище період.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору, за несвоєчасне внесення орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню із розрахунку 1%від несплаченої суми за кожен прострочений день.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. в період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3).

Перевіривши наведений позивачем розрахунок сум пені, судом встановлено, що здійснений він у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому, за порушення відповідачем строків сплати орендних платежів за Договором, підлягає стягненню пеня, нарахована позивачем, а отже, згідно вищенаведних розрахунків, сума пені за порушення відповідачем строків оплати орендної плати за Договором становить 1 043,72 грн., а тому позовні вимоги в справі №910/3645/16 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/3645/16 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 5 143,18 грн. та суми пені в розмірі 1 043,72 грн.

Судові витрати позивача в розмірі 1 378,00 грн., відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (код ЄДРПОУ 31731838; адреса: 03190, м. Київ, вул. Кирпоноса, 10/8) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (код ЄДРПОУ 31454734, адреса: 04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34) суму основного боргу в розмірі 5 143,18 грн. (п'ять тисяч сто сорок три гривни 18 копійок), суму пені в розмірі 1 043,72 грн. (одна тисяча сорок три гривни 72 копійки) та суму судового збору в розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.04.2016р.

Суддя С.М. Морозов