Рішення № 57464917, 26.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2016Справа №910/4818/16За позовом Публічного акціонерного товариства «Хімнафтомашпроект»

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна

про визнання недійсним договору, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Кубрак Я.А. (представник за довіреністю від 04.04.2016р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не звились.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Хімнафтомашпроект» (надалі також - позивач), звернулось до суду з позовом про визнання недійсним з моменту вчинення Договору іпотеки №З_01Ю/6 від 21.03.2013р., укладеного з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Південкомбанк» (надалі також - відповідач).

Під час перебування справи в провадженні позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд:

- визнати недійсним з моменту вчинення Договір іпотеки №З_01Ю/6 від 21.03.2013р., укладений з відповідачем;

- вилучити запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек;

- зняти заборону відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А), нежилі приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., яке є власністю позивача накладеного Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною (надалі також - третя особа) за іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013р. за реєстровим №416641 від 21.03.2013р. запису про обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

У відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України вказана заява про зміну предмету позову була прийнято судом до розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір іпотеки не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки він укладений з перевищенням повноважень представників, які його підписали, чим порушено приписи п. 1 ч. 3 ст. 92, ч. 2 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 180 ГК, України та ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства».

Відповідачем відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Однак, відповідачем надіслано до суду пояснення з яких вбачається, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Екс-Райт» укладено Договір про відступлення прав за іпотечним договором від 20.04.2016р. Таким чином, укладення вказаного договору стало підставою для заміни сторони кредитора, тобто і сторони в даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2016р. у справі №910/4818/16 було порушено провадження та призначено судове засідання на 05.04.2016р. Окрім того, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Бочкарьову Аллу Володимирівну.

Ухвалою від 05.04.2016р. було задоволено заяву позивача про забезпечення позову у справі № 910/4818/16 та з метою забезпечення позову, до вирішення спору по суті та набранням рішенням у даній справі законної сили, заборонити органам державної реєстрації прав (державним реєстраторам) вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, яке належить ПАТ «Хімнафтомашпроект» (код ЄДРПОУ 00219632) на підставі Свідоцтва про право власності №976-В від 23 грудня 2011 року, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА), а саме:

- нерухоме майно (нежитлова нерухомість): нежилі приміщення площею 2684,40 кв.м. (літера А), в тому числі: з №1 по №4, з №6 по №9 (групи приміщень №16), №№ 1,1, II (групи приміщень №4), з №1 по №31, №І (групи приміщень №11), №1 по №31, №І (групи приміщень №12), №1 по №34, №І (групи приміщень №13), №1 по №28, №І (групи приміщень №14), №1 по №25, №І (групи приміщень №16А);

- нежилі приміщення площею 3365,30 кв.м. (літера А1), в тому числі: з №1 по №17 (групи приміщень №8), №І Підвалу, №1 по №16 (групи приміщень №1), №І Першого Поверху, №1 по №23 (групи приміщень №2), №І Другого Поверху, №1 по №23 (групи приміщень №3), №І третього поверху, №1 по №22 (групи приміщень №4), №І четвертого поверху, №1 по №26 (групи приміщень №5), № І, II, III п'ятого поверху, №1 по №19 (групи приміщень №6), № І, II шостого поверху, №1 по №21 (групи приміщень №7), № І, II сьомого поверху, загальною площею 6049,70 кв.м., які розташовані м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34. Розгляд справи в судовому засіданні 05.04.2016р. було відкладено до 19.04.2016р.

В судовому засіданні 19.04.2016р. розгляд справи було також відкладено до 26.04.2016р., у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання.

25.04.2016р. до суду надійшло клопотання про вихід судом за межі позовних вимог на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та розгляду позовних вимог, які викладені наступним чином:

- визнати недійсним з моменту вчинення Договір іпотеки №З_01Ю/6 від 21.03.2013р., укладений з відповідачем;

- скасувати запис про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер іпотеки №416805 від 21.03.2013р.);

- скасувати запис про заборону відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А), нежилі приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., яке є власністю позивача, який був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною (надалі також - третя особа) за Іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013р. за реєстровим №416641 від 21.03.2013р. запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В судове засідання 26.04.2016р. представники відповідача та третьої особи не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 26 травня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2013р. року між відповідачем (іпотекодержатель) та позивачем (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір №З_01Ю/6 (надалі - Договір, спірний правочин).

Відповідно до п. 1.1. Договору він забезпечує іпотеко держателя, що витікають з:

- Договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №80К0-01Ю від 10.04.2012р., а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладенні до закінчення стоку його дії, надалі за текстом - Кредитний договір 1, укладеного між іпотекодерждателем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансовий дім «Інвестиційний союз» (позичальник 1), за умовами якого позичальник зобов'язаний до 08.04.2014р. (включно) повернути іпотекодержателю отримані за Кредитним договором кредитні кошти у розмірі 147 000 000,00 грн. або отримані в рамках кредитної лінії кошти в доларах США/Євро, сплатити проценти за його користування у розмірі 22,0% річних у гривні, 12,0% процентів річних у доларах США, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених Кредитним договором 1, інші витрати на здійснення забезпеченої вимоги. Строк, порядок повернення кредитних коштів та сплати процентів визначено Кредитним договором 1;

- Договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №85К-01Ю від 31.08.2012р., а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладенні до закінчення стоку його дії, надалі за текстом - Кредитний договір 2, укладеного між іпотекодерждателем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Транзит» (позичальник 2), за умовами якого позичальник зобов'язаний до 28.11.2013р. (включно) повернути іпотекодержателю отримані за Кредитним договором кредитні кошти у розмірі 120 000 000,00 грн. або отримані в рамках кредитної лінії кошти в доларах США/Євро, сплатити проценти за його користування у розмірі 24,0% річних у гривні, 14,5% процентів річних у доларах США, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених Кредитним договором 2, інші витрати на здійснення забезпеченої вимоги. Строк, порядок повернення кредитних коштів та сплати процентів визначено Кредитним договором 2.

В забезпечення виконання позичальниками зобов'язань за Кредитними договорами іпотекодавець відповідно до цього Договору надає в іпотеку нерухоме майно (нежитлову нерухомість): а саме нежилі приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А), в тому числі: з №1 по №4, з №6 по №9 (групи приміщень №16) №№І, І, ІІ (групи приміщень №4), з №1 по №31, №І (групи приміщень №11), з №1 по №31, №1 (групи приміщень №12), з №1 по 34, №1 (групи приміщень №13), з №1 по №28, №1 (групи приміщень №14), з №1 по №25, №1 (групи приміщень №16А); нежилі приміщення площею 3 365,30 кв.м. (літера А), в тому числі: з №1 по №17 (групи приміщень №8), №1 підвалу, з №1 по №16 (група приміщень №1), №1 першого поверху, з №1 по №23 (групи приміщень №2), №1 Другого поверху, з №1 по №23 (групи приміщень №3), №1 третього поверху, з №1 по №22 (групи приміщень №4), №1 четвертого поверху, з №1 по №26 (групи приміщень №5), №№І, ІІ, ІІІ п'ятого поверху, з №1 по №19 (групи приміщень №6), №№І, ІІ шостого поверху, з №1 по №21 (групи приміщень №7), №№І, ІІ сьомого поверху - загальною площею 6 049,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, №34 (предмет іпотеки). (п. 1.2. Договору).

Як вбачається з Договору зі сторони позивача його підписано Волчковим Володимиром Сергійовичем, який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. 25.12.2012р., зареєстрованої в реєстрі за №3219, виданої Головою правління Цупором Іваном Івановичем, діючого на підставі статуту.

Зі сторони відповідача Договір підписано Прісняком Олександром Олексійовичем, який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 21.03.2013р., зареєстрованої в реєстрі за №807, що виступає майновим поручителем за юридичні особи за законодавством України - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансовий дім «Інвестиційний союз» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Транзит».

Звертаючись до суду позивач зазначає, що Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений з перевищенням повноважень представників, які його підписали.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором іпотеки, який підпадає під правове регулювання § 6 Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку».

Згідно зі ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 ЦК України). Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 ЦК України).

Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 577 ЦК України).

Згідно положень ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України «Про заставу», у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Водночас, Законом і, зокрема, ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про заставу», передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Крім того, ЦК України та Закон України «Про іпотеку» визначають такий окремий вид застави, як іпотеку.

За визначенням ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, ст. 18 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Також, вказана ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» розкриває поняття «майнового поручителя», як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно ч. 3 ст. 92 ЦК орган або особа яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 ЦК встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 145 ЦК вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЦК загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Частиною 4 ст. 62 ЗУ «Про господарські товариства» встановлено, що дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Пунктом 10.1. Статуту позивача встановлено, що виконавчим органом позивача є правління.

Згідно пункту 10.2. Статуту правління в кількості 5 членів обирається на загальних зборах терміном на три роки.

Усі рішення правління позивача оформлюються протоколом. (п. 10.5. Статуту).

У відповідності до абзацу 3 ст. 10.7. Статуту позивача, до компетенції правління, зокрема, належить затвердження договорів (угод, контрактів) на проведення всіх операцій з рухомим та нерухомим майном.

Голова правління товариства, крім організації роботи правління, вирішує питання діяльності товариства, зокрема, без доручення здійснює діяльність та дії від імені позивача, представляє його перед усіма установами та організаціями як в Україні, так і за кордоном, крім питань, вказаних в пункті 10.7., абзац 3. (абзац 5, п. 10.9. Статуту).

Таким чином, повноваження щодо погодження та підписання договорів на проведення операцій з нерухомим майном позивача належать виключно лише правлінню, а не голові правління.

Отже, будь-які рішення, прийняті головою правління від імені Товариства з порушенням приписів п. 10.9. цього Статуту є неправомірними.

Як вбачається зі змісту спірного правочину, від імені позивача його підписав представник, якого уповноважено головою правління Цупором Іваном Івапновичем, які не мали відповідних повноважень на укладення такого роду Договору, оскільки правління позивача не приймало відповідного рішення та не уповноважувало своїх представників на укладення такого правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Відповідно до п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» припис абзацу першого частини третьої статі 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень.

Також, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обов'язковою умовою для визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушень прав та інтересів позивача, у зв'язку з його (правочину) вчиненням.

Як зазначалось вище, спірний правочин укладено представником, який не мав на те належних правових повноважень і без фактичної згоди позивача підписав Договір, що в свою чергу свідчить про його неправомірність.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; вчинення правочину у формі, встановленій законом; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9 (надалі - постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. №9), правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України №13 від 17.12.2013 р.) (надалі - постанова Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р.) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10. п. 2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11).

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Поняття визначені ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. (ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У зв'язку із встановленням судом факту невідповідності спірного правочину нормам діючого законодавства, всі наслідки, які він спричинив підлягають скасуванню на підставі рішення суду.

Іпотека припиняється у разі, зокрема, визнання іпотечного договору недійсним (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону «Про іпотеку»).

Отже, у випадку скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасовуються записи про проведену державну реєстрацію прав.

Однак, як вбачається із заявлених позивачем позовних вимог він просить вилучити відповідний запис про іпотеку, що чинним законодавством не передбачено.

Проте, позивач звернувся до суду із клопотання про вихід за межі позовних вимог.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, зокрема, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Таким чином, задля необхідності захисту прав позивача, у зв'язку із встановлення судом факту, що спірний Договір не відповідає нормам законодавства, враховуючи положення ст. 83 Господарського суду міста Києва, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати запис про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасувати запис про заборону відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А) та нежилого приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., які є власністю Публічного акціонерного товариства «Хімнафтомашпроект» (код ЄДРПОУ 00219632, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34), який був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною за Іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013р. за реєстровим №416641 від 21.03.2013р. запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, а також подану позивачем заяву про вихід суду за межі позовних вимог, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/4818/15 підлягають задоволенню та визнанню недійсним з моменту вчинення Іпотечного договору №З_01Ю/6 від 21.03.2013р., скасуванню запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер іпотеки №416805 від 21.03.2013р.) та скасуванню запису про заборону відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А), нежилі приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., яке є власністю позивача, який був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною за Іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013р. за реєстровим №416641 від 21.03.2013р. запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також, з огляду на те, що спір в справі №910/4818/16 виник в наслідок порушення відповідачем прав та інтересів позивача, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 4 134,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним укладений 21.03.2013р. між Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (код ЄДРПОУ 21708016) та Публічного акціонерного товариства «Хімнафтомашпроект» (код ЄДРПОУ 00219632) Іпотечний договір №З_01Ю/6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною, 21.03.2013р. за реєстровим №836.

3. Скасувати запис про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер іпотеки №416805 від 21.03.2013р.).

4. Скасувати запис про заборону відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А) та нежилого приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., які є власністю Публічного акціонерного товариства «Хімнафтомашпроект» (код ЄДРПОУ 00219632, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34), який був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною за Іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013р. за реєстровим №416641 від 21.03.2013р. запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (код ЄДРПОУ 21708016, адреса: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 33-Б) на користь Публічного акціонерного товариства «Хімнафтомашпроект» (код ЄДРПОУ 00219632, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34) 4 134,00 грн. (чотири тисячі сто тридцять чотири гривни 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.

6. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.04.2016р.

Суддя Морозов С.М.