Рішення № 57464886, 26.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2016Справа №916/431/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Пріс»

до 1. Міністерства оборони України

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ Південь»

про стягнення 793 912,96 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Ревуцька А.О. (представник за довіреністю від 15.04.2016р.);

від відповідача 1: Бойко В.Г. (представник за довіреністю №220/28/д від 60.01.2016р.);

від відповідач 2: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Пріс» (надалі також - позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Міністерства оборони України (надалі також - відповідач-1) суми в розмірі 792 912,96 грн., а з Товариство з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ Південь» (надалі також - відповідач-2) суми в розмірі 1 000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач-1 є боржником за зобов'язаннями за Договором про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/2/15/88 від 19.10.2015р., оскільки не сплатив у строки передбачені Договором суму вартості поставленого товару, а відповідач-2 є поручителем за Договором поруки №1 від 20.10.2015р. за невиконання відповідачем-1 своїх обов'язків по Договору.

Під час перебування справи в провадженні позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог та викладено пункт 2 прохальної частини позовної заяви в наступній редакції: «Стягнути з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Пріс» 788 487,00 грн. основного боргу та 4 425,96 грн. інфляційних нарахувань».

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. (п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Таким чином, враховуючи право позивача на збільшення розміру позовних вимог, а також те, що зазначена вище заява подана з дотриманням встановленого законом порядку, то уточнені позовні вимоги приймаються судом до розгляду.

Відповідачем-1 надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, зазначаючи при цьому, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути позивач не була зареєстрована ним у органах Державної казначейської служби України як бюджетне зобов'язання, а рахунки направлено МОУ після закінчення 2015 бюджетного року, що суперечить п. 4.2. Договору та вимогам Бюджетного кодексу України.

Відповідачем-2 надано до суду клопотання про можливість розгляду судом справи за відсутності повноважного представника в судовому засіданні за наявними в матеріалах справи доказами.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.02.2016р. позовні матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Пріс» було направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Листом від 10.03.2016р. позовні матеріали №916/431/16 було надіслано до Господарського суду міста Києва.

Проведеним 15.03.2015р. автоматизованим розподілом судових справ між суддями в Господарському суді міста Києва, дана справа була розподілена на суддю Морозова С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №916/431/16, розгляд призначено на 29.03.2016р.

В судовому засіданні 29.03.2016р. розгляд справи було відкладено до 19.04.2016р.

В судовому засіданні 19.04.2016р. розгляд справи №916/431/16 було відкладено до 26.04.2016р.

В судове засідання 26.04.2016р. представники від відповідача-2 не з'явились.

Однак, судом враховано наявне в матеріалах справи клопотання відповідача-2 про можливість розгляду справи за відсутності повноваженого представника в судовому засіданні.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 26 квітня 2016 року в справі №916/431/16 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2015 року між відповідачем-1 (замовник) та позивачем (постачальник) було укладено Договір про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №283/2/15/88 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого позивач зобов'язується у 2015 році поставити відповідачу-1 прилади електричні побутові, інші, а саме: машина для нарізання овочів, в комплекті з сьома дисками, машини для чищення картоплі, в комплекті з підставкою та фільтром, м'ясорубка механічна, продуктивність до 200 кг/годину, м'ясорубка механічна, продуктивність до 400 кг/годину, слайсер, електрокип'ятильник наливаний 40 л., для підігріву води та гарячих напоїв, котел електричний 160 л., сковорода електрична 130 л., фритюрниця електрична, пароконвекційна електрична піч інжекторна, на 20 листів, пароконвекційна електрична піч інжекторна, на 7 листів, плита електрична 6-ти кофточна з конвекційною духовкою, плита електрична 2-х конфорочна з конвекційною духовкою, жарочна поверня електрична, борошнопросіювач, тістоміс з діжею, шафа жарочна електрична на 2 секції, в комплекті з розстійкою, мікрохвильова піч СВЧ, посудомийна машина купольного типу, посудомийна машина фронтального типу, марміт електричний, тепловий (надалі - товар), зазначений у специфікації, а відповідач-1 забезпечити приймання та оплату товару в кількості та строки, які визначені у специфікації товару (п. 1.2.).

Згідно п. 1.2. Договору ціна товару з ПДВ становить: 1 539 370,20 грн. і включає доставку, накладку та пусконаладку обладнання. Строк постачання - 30 календарних днів з моменту підписання договору. Зазначений у специфікації товар є технологічними засобами, які використовуються для обладнання їдалень.

Товар постачається на умовах DDP - склад відповідача-1 відповідно до міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно із положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений у специфікації Договору (п. 1.2.). (п. 5.1. Договору).

Згідно з п. 4.1. Договору на підставі частини другої статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (зі змінами) та відповідно до пункту 1 підпункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014р. №117 «Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» (зі змінами від 04.03.2015р. №102), відповідач-1 має право здійснення попередньої оплати товарів, що згідно з Договором передбачається поставити протягом 2015 року у розмірі, що не перевищує 50% суми Договору на термін не більше трьох місяців, але не пізніше терміну постачання, вказаного в специфікації. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2012р. №1407 «Про затвердження порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами» позивач зобов'язується надати відпвідачу-1 документи, що підтверджують фактичну поставку товарів у 2015 році протягом 3-х робочих днів після завершення терміну на який надано попередню оплату. Розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання (форма 4) товару на підставі надання позивачем відповідачу-1 належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачено штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Позивач протягом 10 календарних днів з дати прийняття товару одержувачем у місцях поставки товару (п. 5.2.) надає належним чином оформлені документи на оплату. Без вищезазначених документів або відсутності в них встановленої інформації, оплата поставленого товару не проводиться. (п 4.2. Договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. (п. 10.1. Договору).

Додатком 12.1.1. до Договору сторони оформили Рознарядку Міністерства оборони України за специфікацією, якою визначили найменування товару, місце постачання товару та терміни його поставки.

Додатковою угодою №1 від 09.11.2015р. до Договору сторони погодили п. 4.1. викласти в наступній редакції: «З метою повного використання бюджетних асигнувань на 2015 рік, на підставі частини другої статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (зі змінами) та відповідно до вимог абзацу 13, п.п. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014р. №117 «Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» (зі змінами від 04.03.2015р. №102) та дозволу Головного розпорядника коштів від 06.11.2015р. №22436/3, відповідач-1 здійснює попередню оплату товарів у розмірі, що не перевищує 50% суми Договору, а саме 750 883,20 грн. на термін один місяць, але не пізніше кінцевого терміну постачання згідно Договору. Розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання (форма 4) товару на підставі надання позивачем відповідачу-1 належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачено штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі). Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2012р. №1407 «Про затвердження порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами» позивач зобов'язується надати відпвідачу-1 документи, що підтверджують фактичну поставку товарів у 2015 році на суму попередньої оплати протягом 3-х робочих днів після завершення терміну на який надано попередню оплату, про що сторонами складається акт звіряння фактично наданих послуг.».

В забезпечення виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань перед позивачем, між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) укладено Договір поруки №1 від 20.10.2015р. (надалі - Договір поруки).

У відповідності до п. 1.1. Договору поруки відповідач-2 зобов'язується відповідати перед позивачем за своєчасне виконання відповідачем1, а саме Міністерством оборони України, усіх його зобов'язань за Договором які існують на момент укладення Договору поруки, так і тими, що виникнуть на його підставі у майбутньому.

Цей Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами (уповноваженими представниками сторін). (п. 4.1. Договору поруки).

Позивачем було виставлено відповідачу-1 рахунок на оплату №325 від 09.11.2015р. на суму в розмірі 750 883,20 грн.

Відповідачем-1 16.11.2015р. було здійснено перерахування суми коштів в розмірі 750 883,20 грн. на рахунок позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки по рахунку позивача за вказану дату.

Позивачем було здійснено поставку товарів на суму в розмірі 1 539 370,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами прийому та видатковими накладними, а саме:

- згідно акту прийому №79 від 19.11.2015р. позивачем здійснено поставку товару на суму в розмірі 241 919,76 грн. (видаткова накладна №411 від 19.11.2015р.);

- згідно акту прийому №80 від 09.12.2015р. позивачем здійснено поставку товару на суму в розмірі 1 000 737,00 грн. (видаткова накладна №429 від 09.12.2015р.);

- згідно акту прийому №87 від 29.12.2015р. позивачем здійснено поставку товару на суму в розмірі 13 935,42 грн. (видаткова накладна №462 від 29.12.2015р.);

- згідно акту прийому №85 від 08.01.2016р. позивачем здійснено поставку товару на суму в розмірі 282 778,02 грн. (видаткова накладна №1 від 08.01.2016р.)

В подальшому позивачем було виставлено відповідачу-1, на підставі умов Договору, рахунки на оплату вартості не оплаченого товару, а саме:

- №403 від 09.12.2015р. на суму в розмірі 491 773,56 грн.;

- №434 від 29.12.2015р. на суму в розмірі 13 935,42 грн.;

- №7 від 08.01.2016р. на суму в розмірі 282 778,02 грн.;

Як вбачається з матеріалів справи товар було прийнято відповідачем-1, що підтверджується підписами його повноважних представників і відбитками печатки на зазначених Актах прийому та видаткових накладних.

З урахуванням проведеної відповідачем-1 попередньої оплати в розмірі 750 883,20 грн., залишок неоплаченої вартості товару складає 788 487,00 грн. (1 539 370,20 грн. - 750 883,20 грн. = 788 487,00 грн.).

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує, що відповідач-1 своїх зобов'язань за Договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ГК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Дослідивши умови укладеного між сторонами Договору, судом встановлено, що за своєю правовою природою він належить до договорів поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається із матеріалів справи, нарікань на якість поставленого товару, його кількість та час поставки у відповідача-1 відсутні, оскільки відповідні супроводжувальні документи підписані зі сторони останнього та зауважень до них, згідно умов Договору, відповідачем-1 у письмовому вигляді не оформлено.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 4.1. Договору (з урахуванням змін внесених Додатковою угодою №1 від 09.11.2015р.), обов'язок відповідача щодо остаточного проведення розрахунку за отриманий товар повинен був бути виконаний ним протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання товару на підставі надання позивачем відповідачу-1 належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар.

Таким чином, прострочення обов'язку із вчасної оплати вартості товару у відповідача-1 виникло з:

- за актом прийому №80 від 09.12.2015р. (видаткова накладна №429 від 09.12.2015р., рахунок на оплату №403 від 09.12.2015р.) на частину неоплаченої частини товару в розмірі 491 773,56 грн. у відповідача виникло прострочення оплати з 09.01.2016р.;

- за актом прийому №87 від 29.12.2015р. (видаткова накладна №462 від 29.12.2015р., рахунок на оплату №434 від 29.12.2015р.) у відповідача виникло прострочення оплати з 29.01.2016р.;

- за актом прийому №85 від 08.01.2016р. (видаткова накладна №1 від 08.01.2016р., рахунок на оплату №7 від 08.01.2016р.) у відповідача виникло прострочення оплати з 06.02.2016р.

Заперечення відповідача-1 з приводу того, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути позивач не була зареєстрована у органах Державної казначейської служби України як бюджетне зобов'язання, а рахунки направлено МОУ після закінчення 2015 бюджетного року, що суперечить п. 4.2. Договору та вимогам Бюджетного кодексу України і у відповідача-1 відсутні обов'язки з оплати вартості отриманого товару, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже зазначалось вище, відповідачем-1 не оформлено належним чином відповідних зауважень до якості поставленого товару, його кількості та часу поставки, а тому згідно зі ст. 688 Цивільного кодексу України, вказаний товар є таким що прийнятий відповідачем-1 за відсутності заперечень.

Окрім того, відповідно до умов Договору у позивача відсутнє таке зобов'язання як реєстрація суми заборгованості відповідача-1 у органах Державної казначейської служби України як бюджетного зобов'язання, навпаки, обов'язком відповідача-1 згідно умов п. 4.1. Договору є здійснення повної оплати вартості поставленого товару протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання товару на підставі надання позивачем відповідачу-1 належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар.

Згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а тому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування як на підставу невиконання своїх грошових зобов'язань є безпідставними та необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція з приводу того, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання викладена у постанові Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012 р.

Крім того, між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, щодо відповідальності за порушення зобов'язань.

Відповідно до частини 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, обставини, викладені відповідачем-1, не можуть розглядатись як встановлення терміну виконання обов'язку останнього з оплати товару, з огляду на те, що поняття «термін» передбачає вказівку на подію, яка має неминуче настати, тоді як умова про надходження бюджетного фінансування такої вказівки не містить.

Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, свої зобов'язання відповідач-1 за Договором щодо повної оплати вартості товару в строк визначений Договором не виконав, а тому заборгованість останнього по оплаті вартості поставленого позивачем товару складає 788 487,00 грн.

Таким чином, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №916/431/16 про стягнення з відповідача-1 основної суми заборгованості в розмірі 788 487,00 грн. є обґрунтованими.

Як зазначалось вище, в забезпечення виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань перед позивачем, між позивачем та відповідачем-2 було укладено Договір поруки.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 2.1.1. Договору поруки визначено, що у разі невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором поставки, протягом 5 робочих днів з дня невиконання пред'явити свої вимоги до відповідача-1 або безпосередньо до відповідача-2 шляхом стягнення штрафу у розмірі 1 000,00 грн.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 4.1.3. Постанови Пленуму ВГСУ №1 від 24.11.2014р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» якщо в договорі поруки передбачено субсидіарну відповідальність поручителя, то господарським судам необхідно виходити з того, що кредитор зобов'язаний спочатку пред'явити вимогу до боржника, а у разі незадоволення цієї вимоги боржником вправі вимагати виконання зобов'язання від поручителя. У розгляді справ за позовом кредитора до боржника та поручителя як солідарних боржників господарським судам слід враховувати, що відповідно до статті 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. Разом з тим, якщо кредитор подав позов до поручителя, то останній відповідно до абзацу першого частини першої статті 555 ЦК України зобов'язаний подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Позивачем було складено та направлено відповідачу-2 вимогу щодо сплати штрафних санкцій №04/02 від 08.02.2016р., яку останній отримав 10.02.2016р. (згідно відмітки, що міститься на вимозі).

Станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачами не залучені до матеріалів справи докази на підтвердження погашення заборгованості з оплати вартості товару на суму в розмірі 788 487,00 грн.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Здійснивши перерахунок наведеної в позовних матеріалах суми штрафу, судом встановлено, що здійснена вона у відповідності до умов Договору поруки, а тому, відповідна вимога в справі №916/431/16 підлягає задоволенню на суму в розмірі 1 000,00 грн.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача-1 суми інфляційних втрат в розмірі 4 425,96 грн., нарахованої за грудень 2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, здійснений на суму в розмірі 491 773,56 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, що встановлено раніше, прострочення обов'язку із вчасної оплати відповідачем-1 вартості товару на суму в розмірі 491 773,56 грн. за актом прийому №80 від 09.12.2015р. (з урахуванням попередньої оплати, проведеної відповідачем-1) виникло з 09.01.2016р., а тому нарахування індексу інфляції за заявлений період, а саме за грудень 2015 року, є необґрунтованим, оскільки фактично в цей період у відповідача-1 ще не виникло обов'язку з оплати вартості поставленого товару на суму в розмірі 491 773,56 грн.

Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи встановленні судом обставини, вимога позивача в справі №916/431/16 про стягнення з відповідача-1 суми інфляційних втрат в розмірі 4 425,96 грн. задоволенню не підлягає.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №9106/431/16 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача-1 на користь позивача 788 487,00 грн. основного боргу та стягненню з відповідача-2 на користь позивача суми штрафу в розмірі 1 000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір в розмірі 11 893,69 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідачів в частинах, що відповідають пропорції стягнутих з них сум.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022; адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Пріс» (код ЄДРПОУ 36155826; адреса: 65012, м. Одеса, пров. Мукачівський, 6/5. кв. 1) суму основної заборгованості в розмірі 788 487,00 (сімсот вісімдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 00 копійок) та суму витрат по сплаті судового збору в розмірі 11 827,30 грн. (одинадцять тисяч вісімсот двадцять сім гривень 30 копійок).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ Південь» (код ЄДРПОУ 39370039; адреса: 65012, м. Одеса, провулок Мукачівський, 6/3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Пріс» (код ЄДРПОУ 36155826; адреса: 65012, м. Одеса, пров. Мукачівський, 6/5. кв. 1) суму штрафу в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок) та суму витрат по сплаті судового збору в розмірі 15,00 грн. (п'ятнадцять гривень 00 копійок).

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.04.2016р.

Суддя С.М. Морозов