Рішення № 57464884, 25.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2016Справа №910/6134/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова

компанія «АСКА»

До Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача

ОСОБА_1

про стягнення 6239,39 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Лапай О.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» про стягнення 6239,39 грн. страхового відшкодування, виплаченого заявником страхувальнику за договором №3342520 від 25.11.2014р. страхування транспортного засобу.

Ухвалою від 05.04.2016р. було порушено провадження по справі №910/6134/16 та призначено її розгляд на 25.04.2016р. Одночасно, ухвалою від 04.04.2016р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1.

25.04.2016р. представником позивача надано документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження.

У судовому засіданні 25.04.2016р. позивачем надано усні пояснення з приводу заявленого позову, відповідно до змісту яких підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 25.04.2016р. не з'явився, проте, через канцелярію господарського суду подав відзив на позов, згідно якого проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

Третя особа в судове засіданні 25.04.2016р. не з'явилась, представника не направила, пояснень по суті спору не надала.

Проте, за висновками суду відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача та третьої особи у судове засідання 25.04.2016р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічними правами наділено відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач та третя особа не з'явились у судове засідання 25.04.2016р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 25.04.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2015р. у Печерському районі міста Києва по вул. Лютеранська сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. Ford, державний номер НОМЕР_1, що належав Товариству з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна», керування яким здійснював ОСОБА_3 та 2. Аudi, державний номер НОМЕР_2, що належав ОСОБА_1, яка і здійснювала керування транспортним засобом.

Згідно постанови від 17.06.2015р. Печерського районного суду міста Києва по справі №757/7042/15-п дорожньо-транспортна пригода сталась в результаті порушення водієм автомобіля Аudi, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 вимог п.10.9 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до договору №3342520 від 25.11.2014р. страхування транспортного засобу страховиком майнових інтересів власника автомобіля Ford, державний номер НОМЕР_1, пов'язаних з володінням та користуванням транспортним засобом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди було Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА».

Частиною 2 статті 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 23.02.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» з заявою про збитки, завдані транспортному засобу. У вказаній заяві страхувальник просив перерахувати суму страхового відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобот».

Згідно змісту звіту №12/02/15 від 27.02.2015р. про оцінку матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля Ford, державний номер НОМЕР_1, який було складено суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 на замовлення Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 23.02.2015р., з урахуванням фізичного зносу складових автомобіля становить 18 858,61 грн.

Одночасно, відповідно до рахунку №000498 від 03.03.2015р., виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Автобот», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Ford, державний номер НОМЕР_1 становила 25 098 грн.

19.03.2015р. представниками Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» було проведено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №301/10, згідно змісту якого страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування за наслідками настання 23.02.2015р. страхового випадку в розмірі 25 098 грн.

Наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №10144 від 20.03.2015р. підтверджується, що позивачем було перераховано суму страхового відшкодування в розмірі 25 098 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобот», що в повному обсязі відповідало вимогам страхувальника про порядок перерахування грошових коштів.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» з претензією №421-18/1 від 16.07.2015р., в який просило сплатити Приватному акціонерному товариству «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» суму страхового відшкодування в розмірі 25 098 грн. До означеної претензії заявником було додано, в тому числі, копію висновку №12/02/15 від 27.02.2015р.

Проте, за поясненнями Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», відповідачем було лише частково сплачено суму страхового відшкодування, а саме перераховано позивачу грошові кошти в сумі 18 858,61 грн. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з вимогами про стягнення різниці між фактично понесеними страховиком витратами та сумою страхового відшкодування, що була перерахована відповідачем.

Як зазначалось вище, відповідач у відзиві без номеру та дати, який надійшов до господарського суду 25.04.2016р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що відповідальність Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» у даному випадку обмежується розміром належним чином оціненої шкоди, яка заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В пункті 4 Постанови №6 від 27.03.1992р. Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди (23.02.2015р.) цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу Аudi, державний номер НОМЕР_2 було застраховано Приватним акціонерним товариством «Просто-страхування».

Згідно статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Зазначена правова норма також кореспондується зі статтею 993 Цивільного кодексу України.

До спору, що виник між двома страховиками щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку з виплатою коштів за договором добровільного страхування застосовуються вказані вище правові норми. В цих правовідносинах відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика.

Згідно частини 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти.

Відповідно до п.22.1 ст. 22, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Тобто, відповідач, як страховик винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, зобов'язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі (у цьому випадку - позивачу) в обсязі, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому слід враховувати, що визначення розміру та виплати страхового відшкодування за договорами добровільного майнового страхування і договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності мають різне правове регулювання і в кожному випадку на страховика не можна покладати більшу відповідальність, ніж та, що передбачена відповідним законом та договором зі страхувальником.

Згідно з Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003р. Міністерства юстиції України та Фонду державного майна «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», який є обов'язковим для виконання особами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень, розмір матеріального збитку визначається шляхом проведення відповідної експертизи.

Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (стаття 7 Закону), і здійснюється суб'єктами оціночної діяльності. У відповідності до означеної статті проведення оцінки майна є обов'язковим, в тому числі, для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Як зазначалось вище, відповідачем було сплачено позивачу страхове відшкодування виходячи саме з розміру матеріального збитку, завданого власнику вказаного транспортного засобу Ford, державний номер НОМЕР_1 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 23.02.2015р., визначеному у звіті №12/02/15 від 27.02.2015р. про оцінку матеріального збитку, що в повному обсязі відповідає приписам п.22.1 ст. 22, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд зазначає, що у даному випадку у відповідача відсутній обов'язок відшкодувати позивачу фактично понесені останнім витрати на врегулювання страхового випадку, оскільки сплачена заявником страхувальнику сума страхового відшкодування перевищує обсяг відповідальності Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», що передбачений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Отже, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» про стягнення 6239,39 грн. страхового відшкодування.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 06.04.2016р. Вищого господарського суду України по справі №910/25583/15р.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

29.04.2016р.

Суддя О.М. Спичак