Рішення № 57464584, 18.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2016Справа №910/2425/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова

корпорація України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРС ПЛЮС»

про стягнення 785 115,42 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Василенко Н.В.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРС ПЛЮС» про стягнення 785 115,42 грн. (з яких: 289 258,32 грн. пені, 256 304,85 грн. штрафу, 231 426,73 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 8 125,52 грн. три відсотки річних), у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 р. порушено провадження у справі № 910/2425/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 09.03.2016 р., зобов'язано сторін надати певні документи та пояснення.

Через відділ діловодства суду 09.03.2016 р. від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які залучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 09.03.2016 р. надав оригінали документів для огляду в судовому засіданні.

Представник відповідача в дане судове засідання 09.03.2016 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р. відкладено розгляд справи до 06.04.2016 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання, невиконанням ним вимог ухвали суду.

Через відділ діловодства суду 06.04.2016 р. від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.04.2016 р. представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов у повному обсязі; подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів, для надання йому можливості надати суду додаткові докази у справі.

Розглянувши клопотання представника позивача про продовження строку розгляду спору, суд його задовольнив для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 06.04.2016 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 р. відкладено розгляд справи до 13.04.2016 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання, невиконанням ним вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 13.04.2016 р. представник позивача повідомив, що 13.04.2016 р. подав через відділ діловодства суду документи на виконання вимог ухвали.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що наразі дані документи відсутні в матеріалах справи.

Представник відповідача в судове засідання 06.04.2016 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2016 р. відкладено розгляд справи до 18.04.2016 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання, невиконанням ним вимог ухвали суду та для дослідження та для дослідження поданих представником позивача доказів у справі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва 15.04.2016 р., керуючись ст. 89 ГПК України, виправлено описки в ухвалі суду від 13.04.2016 р.

Представник позивача в судовому засіданні 18.04.2016 р. надав суду усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засіданні 18.04.2016 р. не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

У судовому засіданні 18.04.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (надалі - покупець, ПАТ «ДПЗКУ», позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРС ПЛЮС» (надалі - ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС», постачальник, відповідач) укладено договір поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р. (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014 року (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. п. 5.1. та 5.2. Договору, оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку, зазначеного в специфікаціях. Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що на виконання умов договору, ПАТ «ДПЗКУ» перерахувало ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» 6 417 967,05 грн. (шість мільйонів чотириста сімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят сім грн. 05 коп.).

Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» поставку товару здійснило частково на суму 2 756 469,27 грн.

Таким чином, на суму 3 661 497,78 грн. зобов'язання з поставки товару ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» не виконало.

Враховуючи наведене, ПАТ «ДПЗКУ» направило відповідачу лист-вимогу з проханням до 21.08.2015 року здійснити поставку товару, а також сплатити штрафні санкції за неналежне виконання умов договору. Однак дана вимога була залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Крім того, позивач пояснив суду, що між ПАТ «ДПЗКУ» та ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» існували зустрічні однорідні вимоги, зокрема, вимога ПАТ «ДПЗКУ» до відповідача щодо поставки товару згідно з договору № ХАР109К-С від 02.12.2014 року, а також вимога відповідача до ПАТ «ДПЗКУ» щодо повернення зерна, переданого на зберігання філіям ПАТ «ДПЗКУ».

Відповідно до ч. 2 ст. 601 ЦК України, зарахування зустрічних однорідних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

За таких обставин, ПАТ «ДПЗКУ» направило ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» заяву при припинення зобов'язання зарахуванням, згідно з яким зарахувало основне зобов'язання ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» за вказаним вище договором в рахунок припинення свого зобов'язання перед ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС».

Таким чином, основна заборгованість ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» перед ПАТ «ДПЗКУ» за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р. у розмірі 3 661 497,78 грн. була погашена.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену даним договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язанням є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Пунктом 8.5. договору встановлено, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару більш як на 30 (тридцять) календарних днів, покупець може частково або в повному обсязі відмовитись від договору і вимагати від постачальника повернення оплачених коштів по даному договору (у випадку їх здійснення).

Відповідно до п. 10.1. договору, договір діє до 30 червня 2015 року, а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно з п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Пунктом 8.4. договору визначено, що у випадку непоставки або несвоєчасної поставки товару згідно умов даного договору, постачальник сплачує покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення.

Згідно з п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було створене як державне підприємство згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764 «Про заходи з утворення Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», на виконання якої був виданий наказ Міністерства аграрної політики України від 8 вересня 2010 р. № 549 «Про утворення Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. № 593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764» було перетворено Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у Державне публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»:

- повноваження з управління корпоративними правами підприємства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України;

- 100 відсотків акцій Державного публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України;

Отже, ПАТ «ДПЗКУ» є суб'єктом господарювання державного сектора економіки відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України.

Таким чином, відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 199, 230, 231 Господарського кодексу України та згідно з п. п. 8.4., 8.5. договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 0,1 % та штраф у розмірі 7 %.

Так як кінцевий термін поставки товару 30 червня 2015 р., то з 01 липня 2015 р. ПАТ «ДПЗКУ» має право проводити нарахування 0,1 % пені за кожний день прострочки поставки товару та штраф у розмірі 7 % від суми непроставленого товару.

Таким чином, загальна сума пені за договором складає 289 258,32 грн. За період з 01.07.2015 р. до 17.09.2015 р.. а сума 7 % штрафу - 256 304,85 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У випадку, коли договором та законом за користування чужими грошовими коштами на період прострочення виконання зобов'язання розмір процентів не встановлений, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України за аналогією повинна застосовуватись ч. 1 ст. 1048 ЦКУ, згідно з якою, якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 24.01.2006 р. № 14/130 дійшов висновку про застосування ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин за аналогією в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки між сторонами розмір проценту не встановлено.

Таким чином, загальна сума процентів за користування коштами складає 231 426,73 грн. за період з 01.07.2015 р. до 17.09.2015 р.

Також позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу за період з 22.08.2015 р. до 17.09.2015 р. три відсотки річних у розмірі 8 125,52 грн., оскільки, на йог думку, листом від 13.08.2015 р. № 130-2-12/4120 ПАТ «ДПЗКУ» просило ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» до 21.08.2015 року поставити товар згідно умов договору, а у разі неможливості здійснити поставку товару - повернути 3 661 497,78 грн., у зв'язку з чим з 22.08.2015 р. ПАТ «ДПЗКУ» має право провести нарахування інфляційних втрат та 3 % річних.

За таких обставин, Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРС ПЛЮС» про стягнення 785 115,42 грн. (з яких: 289 258,32 грн. пені, 256 304,85 грн. штрафу, 231 426,73 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 8 125,52 грн. три відсотки річних), у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р., тоді як відповідач свої зобов'язання щодо поставки за даним договором не виконав неналежним чином.

Згідно з п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що основна заборгованість ТОВ «МАСТЕРС ПЛЮС» перед ПАТ «ДПЗКУ» за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р. у розмірі 3 661 497,78 грн. була погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень, належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві суду не надав, розмір позовних вимог не оспорив.

Позивач просить стягнути з відповідача 256 304,85 грн. 7 % штрафу та 289 258,32 грн. пені за період з 01.07.2015 р. до 17.09.2015 р. за неналежне виконання зобов'язання щодо поставки товару за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 8.4. договору визначено, що у випадку непоставки або несвоєчасної поставки товару згідно умов даного договору, постачальник сплачує покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення.

Згідно з п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Оскільки відповідачем було допущено невиконання зобов'язань за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р., з нього підлягають стягненню 256 304,85 грн. 7 % штрафу та 289 258,32 грн. пені за період з 01.07.2015 р. до 17.09.2015 р.

Також позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 231 426,73 грн. за період з 01.07.2015 р. до 17.09.2015 р.

Згідно з ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У випадку, коли договором та законом за користування чужими грошовими коштами на період прострочення виконання зобов'язання розмір процентів не встановлений, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України за аналогією повинна застосовуватись ч. 1 ст. 1048 ЦКУ, згідно з якою, якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

При цьому, Верховний Суд України в постанові від 24.01.2006 р. № 14/130 дійшов висновку про застосування ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин за аналогією в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки між сторонами розмір проценту не встановлено.

Таким чином, за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 231 426,73 грн. за період з 01.07.2015 р. до 17.09.2015 р.

Щодо стягнення трьох відсотків річних, то господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача у розмірі 8 125,52 грн. за період з 22.08.2015 р. до 17.09.2015 р. на суму боргу, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р., то господарський суд відмовляє у задоволенні даної вимоги, з огляду на наступне.

У відповідності до п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи наведене, оскільки позивач вимагав повернути грошові кошти, сплачені наперед відповідачу за поставку товару, спочатку відмовляючись від його поставки, а потім провівши зарахування зустрічних однорідних вимог, то у відповідача не виникає обов'язку повернути зазначені кошти з урахуванням процентів річних, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 8 125,52 грн. за період з 22.08.2015 р. до 17.09.2015 р. на суму боргу, через порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № ХАР109К-С від 02.12.2014 р.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРС ПЛЮС» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРС ПЛЮС» (03040, м. Київ, проспект Голосіївський, 70, офіс 438, код ЄДРПОУ 39364732) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) 289 258 (двісті вісімдесят дев'ять тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн. 32 коп. пені, 256 304 (двісті п'ятдесят шість тисяч триста чотири) грн. 85 коп. штрафу, 231 426 (двісті тридцять одна тисяча чотириста двадцять шість) грн. 73 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 11 654 (одинадцять тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 85 коп. витрат на сплату судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 25.04.2016 р.

Суддя І.О. Андреїшина