Рішення № 57461591, 19.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Качана В.Я.

при секретарі Матвійчуку І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2016р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», третя особа: ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, пені та моральної шкоди,

встановила:

у січні 2015р. позивач звернулася до суду з позовом, який неодноразово уточнювала під час судового розгляду, і остаточно просила визнати дії відповідача щодо невиплати страхового відшкодування незаконними, зобов'язати відповідача здійснити виплату страхового відшкодування у сумі 100 000грн., яке складається з витрат на лікування у сумі 14 322грн. 57коп., моральної шкоди - 52 000грн., витрат, пов'язаних із стійкою втратою працездатності у сумі 34 560грн., стягнути з відповідача пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 93 915грн. 07коп., інфляційні втрати у сумі 76 920грн. 42коп., 3% річних у сумі 12 197грн. 26коп., моральну шкоду за невиплату страхового відшкодування у сумі 200 000грн. та оплату юридичних послуг у сумі 20 000грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 27 липня 2011р. біля будинку АДРЕСА_1 з вини водія ОСОБА_3, який керував транспортним засобом марки «Сітроєн», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої вона отримала тяжкі тілесні ушкодження та стала інвалідом 1 групи.

Позивач стверджувала, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Сітроєн» була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «СК «ВУСО», куди було направлено повідомлення про настання страхового випадку та протягом 30 днів подана заява про виплату страхового відшкодування, проте, відповідач відмовився здійснити таку виплату.

Рішенням суду від 20 січня 2016р. у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник позивача посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, так як неповідомлення протягом трьох днів про настання страхового випадку не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/4219/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Новак А.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М. Також представник позивача вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим доказам, а відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування

- 2 -

моральної шкоди, суд не врахував, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач стала інвалідом 1 групи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 27 липня 2011р. у с. Мощун Києво-Святошинського району Київської обл. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Сітроєн», реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської обл. від 6 березня 2012р. ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 8 липня 2011р.

Також судом було встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля «Сітроєн» ОСОБА_1 завдано тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, хребетно-спинномозкової травми, забою спинного мозку, компресійного уламкового перелому тіла 7-го шийного хребця, антеролістез 6-го шийного хребця, мієломація на рівні 6-го шийного хребця, садного правого плеча..

На підставі висновку медико-соціальної комісії Ульяновського району Кіровоградської обл. від 18 листопада 2011р. ОСОБА_1 встановлена перша група інвалідності.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Сітроєн» була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «СК «ВУСО» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/0772140 від 10 березня 2011р. з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю (на одного потерпілого) - 100 000грн., франшиза - нуль.

17 серпня 2011р. ОСОБА_3 подав до ПрАТ «СК «ВУСО» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

23 квітня 2013р. ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «СК «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Листом від 14 березня 2014р. ПрАТ «СК «ВУСО» відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на ненадання страхувальником документів, які б підтвердили правомірність керування ОСОБА_3 транспортним засобом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі закон) у редакції, яка діяла на момент дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 6 закону страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно ст. 22.1 закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 23 закону визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода),

- 3 -

пов'язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим; із смертю потерпілого.

Відповідно до ст. 24.1. та 24.3. закону у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів. Зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом.

З наданих суду першої інстанції позивачем документів вбачається, що з 27 липня 2011р. по 12 серпня 2011р. ОСОБА_1 проходила стаціонарне лікування у Київській обласні лікарні, , з 13 серпня 2011р. по 22 серпня 2011р. у Центральній районній лікарні Києво-Святошинського району Київської обл., а у подальшому продовжила лікування у домашніх умовах, що підтверджено відповідними листками непрацездатності.

Звертаючись до відповідача 23 квітня 2013р. із заявою про виплату страхового відшкодування, позивач надала відповідні медичні документи та чеки, які підтверджували придбання лікарських препаратів за період стаціонарного лікування.

Відповідачем суду була надана ксерокопія страхової справи, яка містить відповідні медичні документи та копії чеків на придбання лікарських препаратів, тому суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення з відповідача витрат, які понесла позивач у зв'язку із лікуванням та придбанням ліків.

Висновок суду, що саме позивач повинна була надати докази у підтвердження того, що придбанні нею ліки були необхідні для лікування тілесних ушкоджень, отриманих у результаті ДТП, суперечить положенням ст. 60 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У підтвердження своїх вимог, позивач надала докази перебування на стаціонарному лікуванні та продовження лікування у домашніх умовах, докази надання страховику оригіналів чеків про придбання лікарських препаратів, які датовані у період перебування її на лікуванні, тобто надала докази понесених нею витрат, тому саме відповідач, заперечуючи проти вимог позивача, повинен був надати докази, що вказані лікарські препарати були придбані позивачем не у зв'язку із лікуванням ушкоджень, отриманих нею у результаті ДТП, яка є страховим випадком.

Так як відповідачем таких доказів суду першої інстанції надано не було, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на лікування.

Крім того, позивачем суду першої інстанції була надана виписка стаціонарного хворого, відповідно до якого вона у період з 2 жовтня 2013р. по 1 листопада 2013р. перебувала на лікуванні у Київській міській лікарні у зв'язку із тілесними ушкодженнями, отриманими у результаті ДТП, та надала чеки про придбання лікарських препаратів у цей період, розмір вказаних витрат не перевищує ліміт відповідальності, встановлений полісом страхування, вони пов'язані із лікуванням ушкоджень, отриманих у результаті ДТП, яка є страховим випадком, тому колегія суддів вважає, що вони підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем.

Згідно наявних у матеріалах справи копії чеків, наданих страховику, розмір понесених позивачем витрат становить 5856,61грн., оригіналами чеків підтверджено понесення позивачем витрат на лікування у жовтні-листопаді 2013р. на суму 1356,54грн., а всього 7213,15грн.

Разом з тим, вимоги позивача про відшкодування витрат на лікування у сумі 14 322грн. 57коп. не підтверджені належними документами, тому зазначені вимоги підлягають частковому задоволенню.

- 4 -

Відповідно до ст. 26.1. та ст. 26.2. закону у зв'язку із стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані потерпілим у результаті стійкої втрати потерпілим працездатності (інвалідності), які не відшкодовуються за рахунок іншого обов'язкового виду страхування. Страхове відшкодування за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності, виплачується не рідше одного разу на місяць до відновлення працездатності потерпілого. За умовами договору або за поданням потерпілого до страховика

та за погодженням із страховиком страхове відшкодування може бути

виплачене у вигляді одноразової компенсації.

З наданих суду документів встановлено, що на момент ДТП позивач працювала у ТОВ «Пуща Лісна», звільнена з роботи 3 січня 2012р. на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає подовженню цієї роботи.

Довідкою Ульяновської м/р МСЕК Кіровоградської обл. підтверджено встановлення позивачу з 18 листопада 2011р. 1 групи інвалідності, яка продовжена 12 грудня 2014р. до 1 січня 2018р., що є підтвердженням стійкої втрати позивачем працездатності та права на отримання відшкодування.

Відповідно до довідки ТОВ «Пуща-Лісна» від 14 березня 2016р. заробітна плата позивача на момент ДТП становила 1000грн., і була виплачена роботодавцем до січня 2012р., тому з лютого 2012р. по день звернення, як до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, так і на час звернення до суду, позивач має право на відшкодування не отриманих доходів у зв'язку із стійкою втратою працездатності у сумі 1000грн. щомісячно.

Оскільки позивачем зазначені вимоги заявлені у розмірі 34 560грн., що не перевищує ліміт відповідальності страховика, з лютого 2012р. по грудень 2014р. вказане відшкодування становить 35 000грн., тому вказані позовні вимоги підлягають задоволенню з врахуванням положень ст. 11 ЦПК України.

При цьому, апеляційний суд вважає за можливе прийняти надані представником позивача докази у підтвердження працевлаштування позивача на момент ДТП та довідку про доходи, оскільки у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв позивачу, як інваліду першої групи, у витребуванні вказаних доказів, хоча матеріали справи та страхової справи містили інформацію, що позивач на момент ДТП працювала.

Згідно ст. 22.3. закону потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23

Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктами 1 та 2 частини 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною повіденкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст. 9.3. закону обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду,

заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 51000 гривень на одного потерпілого.

Отже, розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик, не може перевищувати 2550грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у порядку страхового відшкодування, суд першої інстанції неправомірно не врахував, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачу були завдані тяжкі тілесні ушкодження, що потребує тривалого лікування, вона стала інвалідом 1 групи, тому колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині є незаконним, а позивач має право на відшкодування відповідачем

- 5 -

моральної шкоди у сумі 2550грн.

Разом з тим, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у сумі 52 000грн. не ґрунтуються на вищезазначених нормах матеріального права.

Згідно ст. 37.1. та ст. 37.2 закону виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду. За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідач отримав заяву позивача про виплату страхового відшкодування та документи у підтвердження понесених витрат на лікування 23 квітня 2013р., страхове відшкодування у сумі 5856грн. 61коп. безпідставно виплачено не було, тому з 23 травня 2013р. по 21 грудня 2015р. (відповідно до вимог позовної заяви) відповідач повинен виплатити позивачу пеню згідно ст. 37.2 закону, що становить 4 571грн. 51коп. (розрахунок проведено за допомогою програми «Право. Версія ПРОФ.»)

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов'язання страховика про виплату страхувальнику страхових виплат у разі настання страхового випадку є грошовим зобов'язанням, у разі невиконання якого одночасно можуть застосовуватись наслідки, передбачені як нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, так і нормами ст. ст. 549 - 550 ЦК України.

Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у справі 6-49цс12 і є обов'язковим для застосування судами відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Отже, позовні вимоги про сплату відповідачем інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із невиплатою страхового відшкодування є правомірними і підлягають задоволенню.

За період з 23 травня 2013р. по 21 грудня 2015р. із суми страхового відшкодування 5 856грн. 61коп. інфляція становить 4 579грн. 86коп., 3% річних - 453грн. 93коп. (розрахунок здійснено за допомогою програми «Право. Версія ПРОФ.»

Разом з тим, до розміру страхового відшкодування, на яке нараховується пеня, індекс інфляції та 3% річних, не підлягають врахуванню суми 1356грн. 54коп. за лікування у жовтні 2013р., стійка втрата працездатності у сумі 34 560грн. та моральна шкода у сумі 2550грн., оскільки позивачем страховику не були надані документи про понесені нею витрати на лікування у жовтні 2013р., а також документи, на підставі яких можна було б розрахувати стійку втрату працездатності, надані ці документи були тільки до суду, а відповідно до змісту

ст. 22.3. закону розмір моральної шкоди визначається судом.

Посилання представника позивача на те, що пеня, інфляція та 3% річних необхідно нараховувати з 1 вересня 2011р. є неправомірними, оскільки із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернулася до відповідача 23 квітня 2013р. та надала необхідні документи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність застосування представником позивача при пред'явленні позовних вимог редакції Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, яка діяла після настання дорожньо-транспортної пригоди, так як це суперечить положенням ст. 5 ЦК України.

Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_3 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду було подано страховику не у триденний строк, передбачений законом, що є підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування позивачу, колегія суддів вважає необґрунтованими.

- 6 -

У статті 33.1.2. закону зазначено, що учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

ОСОБА_3 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду було подано страховику 17 серпня 2011р., при цьому також була надана виписка з історії хвороби стаціонарного хворого, відповідно до якої він з 27 липня 2011р. (з моменту ДТП) до 17 серпня 2011р. перебував на стаціонарному лікуванні у Київській обласній клінічній лікарні з приводу закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, перелому ребер, забою лівої нирки, що на думку колегії суддів, є поважною причиною не повідомлення страховика про настання ДТП протягом трьох днів. Крім того, після закінчення лікування, в цей же день ОСОБА_3 повідомив страховика про ДТП.

Крім того, такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягувався до кримінальної відповідальності, від якої звільнений по нереабілітуючим обставинам, тому сам по собі факт невчасного повідомлення ОСОБА_3 страховику про настання страхового випадку не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування потерпілому.

Також неправомірним колегія суддів вважає відмову відповідача виплатити страхове відшкодування позивачу у зв'язку із ненаданням ОСОБА_3 документів, на підставі яких він керував транспортним засобом, оскільки страховику була надана постанова Києво-Святошинського районного суду Київської обл. від 6 березня 2012р. про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію», в якій не зазначено, що ОСОБА_3 неправомірно заволодів транспортним засобом. Крім того, ненадання ОСОБА_3 зазначених документів, не може бути достатньою підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування потерпілій, яка у результаті ДТП отримала тяжкі тілесні ушкодження та стала інвалідом 1 групи.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 200 000грн. моральної шкоди за несплату страхового відшкодування, задоволенню не підлягають, оскільки нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» така відповідальність не передбачена, а встановлена інша відповідальність у вигляді сплати пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Частиною 2 статті 79 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на правову допомогу.

Отже, позивач має право на відшкодування за рахунок відповідача понесених нею витрат на правову допомогу, але у разі надання доказів, які документально підтверджують такі витрати.

Разом з тим, з наданих позивачем суду першої інстанції квитанцій (с.с.221 т.1) не вбачається, що перерахування грошових коштів нею здійснювалася представнику за надання правової допомоги, так як у призначенні платежів вказано «надходження готівки за платіжними картами».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 20 000грн. понесених витрат на правову допомогу не має.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню у

- 7 -

прибуток держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, так як позивач, як інвалід 1 групи, звільнена від сплати судового збору, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розраховуючи розмір судового збору, колегія суддів враховує, що задоволенню підлягають як вимоги майнового характеру, так і вимоги немайнового характеру, які оплачуються судовим збором окремо (513,79 + 243,60= 757,39грн. - за подачу позову; 833грн. 13коп. - за подачу апеляційної скарги).

Судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, не оцінені надані сторонами докази, неправильно застосовані норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, тому відповідно до ст. 309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2016р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у сумі 41 773грн. 15коп., моральну шкоду у сумі 2550грн., пеню - 4 571грн. 51коп., інфляційні втрати у сумі 4 579грн. 86коп., 3% річних у сумі 453грн. 93коп., а всього 53 928грн. 45коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь держави судовий збір у сумі 1590грн. 52коп. (на розрахунковий рахунок № 31210206780010; отримувач УДКС у Солом'янському районі м. Києва; банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві; ЄДРПОУ 38050812; код банку отримувача 820019).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: