Постанова № 57461194, 28.04.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"28" квітня 2016 р. Справа № 902/395/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Розізнана І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу боржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.01.2016 р.

за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на дії Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції

у справі № 902/395/14 (суддя Маслій І.В.)

стягувач Приватне підприємства "Торгтехніка - ПАК"

боржник фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про стягнення 11 626,78 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2;

від боржника: не з'явився;

від органу ДВС: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.02.2016 р. у справі №902/395/14 скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на дії Ленінського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції відхилено повністю.

При винесенні вищевказаної ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах доданих, державним виконавцем, до заперечень наявна заява ПП "Торгтехніка-Пак" в якій другим абзацом викладено клопотання про накладення арешту на майно та кошти боржника відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, державним виконавцем подано суду завірені копії конвертів, які направлялись на адресу боржника з відмітками відділення поштового зв'язку "За закінченням терміну зберігання" від 12.11.2014 р. та "За зазначеною адресою не проживає" від 08.12.2014 р., що спростовує твердження скаржника щодо не направлення йому постанов відповідно до ст. 31 ЗУ "Про виконавче провадження".

Ураховуючи окремі положення Закону України "Про виконавче провадження", а також розяснення, наведені у п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.12 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, в зв'язку з чим відхилив його скаргу в повному обсязі.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.2016 р. у справі №902/395/14 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задоволити скаргу на дії органу ДВС.

Скаржник (боржник) вважає, що ухвала господарського суду є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх вимог, скаржник вказує на таке:

постановами, передбаченими частиною другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Крім того, копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом;

в порушення вищезгаданих норм Закону, старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС ВМУЮ ОСОБА_3 постанову про арешт майна боржнику не направлено та ним не одержано. Більше того, боржником не одержувалась постанова про відкриття вказаного виконавчого провадження № 43829097, що свідчить про недотримання старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС ВМУЮ ОСОБА_3 вимог ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої такий вид постанов повинен надсилатись на адресу боржника виключно рекомендованим листом з повідомленням про вручення;

судом не встановлено, чи дійсно за допомогою кореспонденції направлялись на адресу боржника саме винесені 02.07.2014 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС ВМУЮ постанови про відкриття виконавчого провадження №43829097 та про арешт майна боржника, та оголошення заборони на його відчуження;

згідно матеріалів виконавчого провадження № 43829097 сума стягнення за виконавчим провадженням по виконанню наказу господарського суду Вінницької області від 17.06.2014 року у справі № 902/395/14 становить 16 999,16 грн. (з урахуванням виконавчого збору), в той же час постановою про арешт майна боржника накладено арешт на все майно, у тому числі на рухоме і нерухоме майно, земельні ділянки, тощо;

старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС ВМУЮ ОСОБА_3 у порушення вимог ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» не вжито заходів щодо накладення арешту на окремі предмети у межах розміру суми стягнення за виконавчим провадженням № 43 829097, а накладено арешт на все майно боржника;

наклавши у виконавчому провадженні №43829097 арешт на все майно боржника, а не на його частину у межах розміру суми стягнення, старший державний виконавець Ленінського ВДВС ВМУЮ ОСОБА_3 фактично перевищив надані йому законом повноваження, внаслідок чого допустив порушення прав та законних інтересів боржника, який був позбавлений можливості добровільно запропонувати належне йому майно в межах суми стягнення;

суд першої інстанції не прийняв в якості доказів від скаржника: звіт про незалежну оцінку майна, що є його власністю, який доводить ту обставину, що скаржнику належить майно на суму понад 2,5 млн. грн., а також звіт про незалежну оцінку земельної ділянки площею 9792 м2, яка знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с. Вінницькі Хутори, Немирівське шосе, 170, ринкова вартість якої становить понад 2,8 млн. грн. Також судом не прийнято в якості доказу інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно об'єктів нерухомості щодо фізичної особи ОСОБА_1 від 30.12.2015р.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що судом першої інстанції було відхилено скаргу на дії органу ДВС за відсутності на те визначених законом підстав, у звязку з чим ухвалу суду першої інстанції належить скасувати.

Від Приватного підприємства "Торгтехніка - ПАК" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні останньої.

На підтвердження своєї правової позиції, стягувач вказує на те, що з огляду на положення чинного законодавства, державний виконавець під час відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого документа наділений правом накладення арешту на майно та кошти боржника за заявою стягувана. Ураховуючи норми, визначені ч. 1, 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" та те, що стягувач у заяві про відкриття виконавчого провадження просив накласти арешт на майно боржника, а ст. 57 Закону передбачено, що постановою може бути накладений арешт на майно боржника, державний виконавець правомірно виніс постанову про арешт майна боржника з забороною здійснювати відчуження цього майна.

Також процесуальний опонент скаржника наголошує на тому, що доказів того, що державним виконавцем вчиняються будь-які дії зі звернення стягнення на належне боржнику майно, з порушення визначеної ст. 52 Закону черговості, суду першої інстанції не надано, а отже боржник жодним чином не позбавлений права добровільно виконати рішення суду та запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення, але в жодному разі такі обставини не можуть бути підставою для скасування цілком законної та обґрунтованої ухвали суду, та визнання недійсною та скасування постанови про накладення арешту на майно боржника.

Окрім того, як зазначає стягувач, визначений Законом процесуальний строк для направлення постанови про арешт майна боржнику, пов'язаний з оскарженням рішення державного виконавця і не може бути формальною підставою для скасування постанови про арешт майна боржника, яка, на думку ПП «Торгтехніка-ПАК», винесена у повній відповідності до вимог ст. ст. 25, 57 Закону України «Про виконавче провадження» з метою забезпечення виконання рішення.

Також стягувач зважає на те, що предметом скарги по даній справі є постанова про арешт коштів боржника, а не постанова про відкриття виконавчого провадження, а тому не надсилання державним виконавцем боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження не може бути підставою для визнання недійсною та скасування у зв'язку з цим постанови про арешт майна боржника.

За наведеного вище, стягувач вважає, що оскаржена ухвала є цілком законною, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Орган ДВС не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення (в даному випадку - ухвали) місцевого господарського суду.

28 квітня 2016 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник стягувача заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржену ухвалу такою, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржену ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.01.2016 р. у справі №902/395/15 - залишити без змін.

Представники боржника (скаржника) та органу ДВС в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що всі учасники судового процесу були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені останнім у справі (арк. матеріалів оскарження ухвали 120, 127-128), а також те, що явка представників сторін та органу ДВС в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників боржника та органу ДВС.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення представника стягувача, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а оскаржену ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів оскарження ухвали, 03.06.2014 року господарським судом Вінницької області прийнято рішення у справі № 902/395/14, яким позов Приватного підприємства "Торгтехніка-Пак" задоволено та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 10 909,70 грн. - основного боргу; 134,50 грн. - 3% річних; 582,58 грн. - пені; 1827,00 грн. - судового збору та 2 000 грн. - витрат на послуги адвоката. 17.06.2014 року видано наказ про примусове виконання рішення суду по даній справі.

04.01.2016 року до господарського суду Вінницької області надійшла скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 б/н від 30.12.2015 року на дії Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції, в якій просив: визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк на оскарження дій Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції; визнати незаконними дії старшого державного виконавця Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_4; визнати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену 02.07.2014 р. старшим державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 43829097 недійсною та скасувати її.

Ухвалою суду першої інстанції від 21.02.2016 р. у справі №902/395/14 скаргу боржника на дії органу ДВС відхилено повністю.

Переглядаючи оскаржену ухвалу суду першої інстанції від 21.02.2016 р. у справі №902/395/14 на предмет відповідності вимогам діючого законодавства та, зясовуючи питання щодо наявності підстав для задоволення скарги боржника на дії органу ДВС, суд апеляційної інстанції враховує таке.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

За приписами ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

У відповідності до положень ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, в тому числі наказів господарських судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Ч. 1 ст. 121-2 ГПК України визначає, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Предметом оскарження згідно скарги боржника на дії органу ДВС виступають, зокрема, дії державного виконавця в частині винесення постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Як убачається з матеріалів оскарження ухвали, 02.07.2014 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 43829097) з виконання виконавчого листа №902/395/14 від 17.06.2014р. господарського суду Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 15 453, 78 грн., з наданням самостійного терміну для виконання в строк до 09.07.2014 та направлено сторонам, боржнику для виконання, стягувачу - до відома (арк. матеріалів оскарження ухвали 28).

Окрім того, у виконавчому провадженні (ВП №43829097) 02.07.2014 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, внесено відомості до реєстрів обтяжень рухомого та нерухомого майна (арк. матеріалів оскарження ухвали 30).

Як убачається із пояснень органу ДВС, у зв'язку із тим, що все рухоме майно, що перелічено скаржником, на даний момент арештоване та знаходиться у розшуку, місце його знаходження, так як і механічний та технічний стан, державному виконавцю невідомо, тому визначити його ринкову вартість на даний момент не представляється можливим.

Окрім того, відповідно до постанови про арешт коштів боржника (ВП №45553946) державним виконавцем при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 44543587 на загальну суму заборгованості 1 161 431, 23 грн., на підставі виконавчих листів №127/12077/14 від 17.11.2014р., № 127/7215/14-ц від 24.06.2014р., № 902/395/14 від 17.06.2014р., № 902/1476/13 від 29.11.2013р. про стягнення з боржника заборгованості по кредитному договору №КЛ-1950/1-980 від 26.06.2013р. на загальну суму 1 130 076, 18 грн., судового збору в сумі 958, 91 грн., заборгованості на суму 15 453, 78 грн., заборгованості в сумі 14 942, 36 грн., постановлено накласти арешт на кошти, що містяться на всіх рахунках боржника (арк. матеріалів оскарження ухвали 33).

Відповідно до постанови державного виконавця про розшук майна боржника від 08.12.2014р. ВП №45553946 постановлено оголосити розшук майна, що належить боржнику: ОСОБА_1 (арк. матеріалів оскарження ухвали 34).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Приписами ч. 1, 2 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Між тим, у ч. 5 ст. 52 Закону зазначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Аналіз наведеної вище норми закону свідчить про те, що вказаною нормою права регулюється черговість звернення стягнення на належне боржнику майно, а не черговість накладення арешту на майно.

Окрім того, в абз. 3, 4 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень стягнень учасників виконавчого провадження» роз'яснено, що стягнення на нерухоме майно (будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку) звертається за відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна з додержанням правил ст. 62 Закону N 606-XIV. При введенні спеціальною нормою закону мораторію на примусову реалізацію певного майна виконавче провадження підлягає зупиненню. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу (ст. 56 Закону N 606-XIV). Відмова державного виконавця задовольнити зазначену вимогу боржника може бути визнана в судовому порядку необґрунтованою, коли очевидно, що ця вимога не порушувала інтересів стягувача й не ускладнювала виконання рішення.

Відповідно до п. 3.6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерстві юстиції України №512/5 від 02.04.2012р., у разі якщо державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження накладено арешт на майно, в тому числі на кошти боржника, до закінчення строку для самостійного виконання, боржник може запропонувати державному виконавцю списати кошти, необхідні для виконання рішення, з його рахунку та зарахувати їх на відповідний рахунок органу ДВС з подальшим перерахуванням стягувачу. У разі надходження відповідного звернення боржника державний виконавець невідкладно готує платіжні вимоги про примусове списання коштів з рахунку боржника та направляє до банку.

Ураховуючи наведені вище правоположення, належить відзначити, що боржник жодним чином не позбавлений права та можливості добровільно виконати рішення суду та запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Натомість, у даному випадку, боржником не було вчинено таких дій.

Окрім того, боржником (скаржником) не надано належних доказів того, що державним виконавцем вчиняються дії зі звернення стягнення на належне боржнику майно з порушенням визначеної ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" для того процедури.

Водночас, колегія суддів ураховує, що частиною 1 статті 57 Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Отже, на законодавчому рівні унормовано право державного виконавця накладати арешт у розмірі суми стягнення як на все майно боржника, так і на окремі предмети.

Відтак, доводи скаржника про те, що вартість майна, на яке накладено арешт, значно перевищує суму боргу перед стягувачем, що суперечить ч. 3 ст. 57 Закону, та, як наслідок, існують підстави для визнання недійсною постанови державного виконавця, є безпідставними, а тому не приймаються колегією суддів до уваги.

Окрім того, належить враховувати той факт, що у боржника (скаржника), серед іншого, існує заборгованість за кредитним договором перед ПАТ «Радикал Банк» на суму 1 130 076, 18 грн. А тому, ураховуючи наявність заборгованості боржника перед Приватним підприємством "Торгтехніка - ПАК" на суму 15 453, 78 грн., державним виконавцем у межах зведеного виконавчого провадження № 44543587 накладено арешт на кошти боржника на загальну суму 1 161 431, 23 грн.

За таких обставин, колегія суддів не встановила порушень у діях державного виконавця при вчиненні виконавчих дій, зокрема, при винесенні постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Між тим, як правильно врахував суд першої інстанції, державним виконавцем подано суду завірені копії конвертів, які направлялись на адресу боржника з відмітками відділення поштового зв'язку "За закінченням терміну зберігання" від 12.11.2014 р. та "За зазначеною адресою не проживає" від 08.12.2014 р., що спростовує твердження скаржника щодо не направлення йому постанов відповідно до ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження".

Пунктом 9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено правову позицію, згідно з якою у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження".

Пунктом 9.13 вищевказаної Постанови визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, та дійшов правильного висновку щодо відсутності визначених законом підстав для задоволення скарги боржника на дії державного виконавця.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Відтак, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскарженої ухвали в порядку статті 104 ГПК України.

За таких підстав, ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.2016 р. у справі №902/395/14 належить залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.2016 р. у справі №902/395/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

2. Матеріали оскарження ухвали у справі від 21.01.2016р. №902/395/14 повернути в господарський суд Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Розізнана І.В.