Постанова № 57461087, 26.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р. Справа№ 908/5758/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від прокуратури: Кузьміна К.Г. - прокурор - пос. №040868 від 29.01.16;

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача-1: Громут І.А. - представник;

Від відповідача-2: Краснокутська Г.Ю.-представник;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької обласної ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2016

у справі №908/5758/14 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Прокурора Приморського району Запорізької області в інтересах держави

в особі Запорізької обласної державної адміністрації

до 1)Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна"

2)Запорізької обласної ради

про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Приморського району Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" та Запорізької обласної ради про визнання недійсним договору надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, укладеного Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Україна" та про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" за актом прийому-передачі повернути Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.02.2015 матеріали справи направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 залишено без змін; між сторонами перерозподілено судовий збір.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2015 касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі №908/5758/14 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 скасовано; справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2016 у справі №908/5758/14 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, укладений Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Україна".

Стягнено з Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Україна" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 609 грн.

Присуджено до стягнення з Запорізької обласної ради в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 609 грн.

Стягнено з Запорізької обласної державної адміністрації в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Запорізька обласна рада звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2016 у справі №908/5758/14 в частині визнання недійсним договір надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, укладеного Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Україна" та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Одночасно відповідачем-2 подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з несвоєчасним отриманням оскаржуваного рішення та оформленням сплати судового збору через органи Державного казначейства.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Запорізької обласної ради у справі №908/5758/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів: Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи клопотання про причини пропуску процесуального строку на подання апеляційної скарги, встановила, що дане клопотання підлягає задоволенню, а апеляційна скарга приймається до провадження з наступних підстав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 було поновлено строк на апеляційне скарження, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено на 26.04.2016.

21.04.2016 через відділ документального забезпечення суду від відповідача -1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач -1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договір надання об'єкту, розташованого на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.04.2016 учасники судового процесу надали свої пояснення по суті спору. Повноважні представники позивача в судове засідання не з'явились.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 у справі № 908/5758/14 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Вислухавши думку прокурора представника позивача, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, а саме, що участь, в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2011 Запорізькою обласною радою прийнято рішення №19, яким вирішено: затвердити Порядок надання водних об'єктів (їх частин) у користування на умовах оренди на території Запорізької області; запропонувати обласній державній адміністрації, районним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування привести використання водних об'єктів (їх частин), які розташовані на їх території, у відповідність з вищезазначеним Порядком. Згідно з п. 1.3 Порядку орендодавцем водних об'єктів місцевого значення згідно ст. 51 Водного кодексу України є обласна рада. Порядком також встановлено типову форму договору оренди водного об'єкту місцевого значення, розмір орендної плати за користування такими об'єктами тощо.

28.03.2013 Запорізькою обласною радою прийнято рішення №51, яким вирішено надати Сільськогосподарському виробничому кооперативу "Україна" для риборозведення та підтримки зеленого туризму водний об'єкт місцевого значення (ставок), площею водного дзеркала 11,08 га, що розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, у тимчасове користування на умовах оренди, терміном на 10 років з моменту підписання договору оренди. Також цим рішенням вирішено доручити голові обласної ради підписати договір оренди та всі документи, пов'язані з виконанням такого договору.

10.07.2013 між Запорізькою обласною радою, в особі голови ради - ОСОБА_1, що діяв на підставі Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 8-1, 51 Водного кодексу України та рішення Запорізької обласної ради від 31.03.2011 №19 „Про Порядок надання водних об'єктів (їх частин) у користування на умовах оренди на території Запорізької області" (орендодавець), та Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Україна" (орендар) укладено договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди (далі - Договір), за умовами якого орендодавець згідно з рішенням Запорізької обласної ради №51 від 28.03.2013 надає, а орендар приймає у тимчасове користування на умовах оренди водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11, 08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли для риборозведення та підтримки зеленого туризму.

Відповідно до п. 2.1. Договору, орендна плата за користування водним об'єктом по договору встановлюється в розмірі 200,00 грн. за 1 га водного дзеркала на рік.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що договір складено терміном на 10 років з моменту підписання. Початком дії договору є 10.07.2013, закінченням - 10.07.2023.

К вбачається з наявної в матеріалах справи копії Акта прийому-передачі водного об'єкту місцевого значення (ставок) від 10.07.2013 за договором оренди від 10.07.2013 №78 власник водного об'єкту місцевого значення - Запорізька обласна рада (орендодавець) передав користувачу водного об'єкту місцевого значення юридичній особі - Сільськогосподарський виробничий кооператив „Україна" водний об'єкт місцевого значення (ставок) площею водного дзеркала 11, 08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли для риборозведення та підтримки зеленого туризму, а орендар прийняв вищевказаний водний об'єкт (ставок) в довгострокову оренду терміном на 10 років з моменту підписання договору. Вказаний акт підписаний сторонами (відповідачем 1 та відповідачем 2) та скріплений їх печатками.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зі зміст укладеного між Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Україна" договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, вбачається, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди водного об'єкта.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на порушення інтересів держави в сфері управління та контролю за використанням та охороною вод та завдання шкоди економічним інтересам держави внаслідок укладення договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 з перевищенням відповідачем 2 наданих законом повноважень та всупереч встановленому порядку та умовам надання водних об'єктів (зокрема, щодо встановлення орендної плати, передання земельної ділянки під водним об'єктом), визначених статтею 122 Земельного кодексу України, частинами 2 та 3 статті 14 Закону України „Про аквакультуру", статтею 51 Водного кодексу України (у відповідній редакції).

Прокурор просив суд першої інстанції визнати недійсним договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, укладений між Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Україна", а також зобов'язати Сільськогосподарський виробничий кооператив "Україна" за актом прийому-передачі повернути Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

На думку Прокуратури та позивача, що договір №78 про надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 є недійсним, оскільки укладений зі сторони орендодавця Запорізькою обласною радою без наявності у неї повноважень розпоряджатись водними об'єктами місцевого значення.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією; згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування. Український народ здійснює право на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Враховуючи приписи статей 2, 167, 170 Цивільного кодексу України, учасником цивільних відносин з приводу оренди водного об'єкта є держава, яка набуває і здійснює цивільні права і обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.

Перелік питань, що вирішуються обласними радами, викладені у статті 43 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні"; за частиною 2 даної статті обласні ради можуть вирішувати питання, віднесені до їх відання іншими законами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 8-1 Водного кодексу України (в редакції від 20.11.2012, чинній на час прийняття рішення №51 від 28.03.2013 Запорізькою обласною радою) до компетенції обласних рад у галузі регулювання водних відносин, належало, зокрема, розпорядження водними об'єктами; відповідно частиною 3 статті 51 цього Кодексу обласні ради визначалися орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення, а частинами 7-9 наведеної вище статті визначався порядок оформлення права водокористування на умовах оренди.

Проте, з 01.07.2013 набрав чинності Закон України „Про аквакультуру", яким було внесено зміни до Водного кодексу України, статті 59 Земельного кодексу України, Закону України „Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".

Статтею 1 Закону України "Про аквакультуру" визначено, що аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг;

рибогосподарська технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об'єктів аквакультури.

Ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів (ст. 1 Водного кодексу України).

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії водогосподарського паспорта, водний об'єкт площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли є ставком.

Таким чином, оскільки метою передання в оренду вказаного ставка площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли за рішенням Запорізької обласної ради від 31.03.2011 №19 та договором №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 було риборозведення та підтримка зеленого туризму, враховуючи передбачені ст. 1 Закону України "Про аквакультуру" визначення термінів, на спірні орендні правовідносини поширюються норми Закону України "Про аквакультуру", а ставок площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли є рибогосподарською технологічною водоймою.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про аквакультуру", рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду).

Вказаним законом, було виключено пункт 2 частини 1 статті 8-1 Водного кодексу України, яким передбачалось, що компетенції обласних рад у галузі регулювання водних відносин, належало, зокрема, розпорядження водними об'єктами, а статтю 51 Водного кодексу України викладено у новій редакції, якою визначено, що водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою; водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 та 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Враховуючи вищевикладене, оскільки укладення спірного договору №78 про надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди відбулось 10.07.2013, тобто після набрання чинності Закону України „Про аквакультуру" (01.07.2013), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо застосування в даному випадку норми законодавства, чинного саме на дату укладення такого договору.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

В своїх запереченнях відповідачі зазначили, що оспорюваний договір є похідним від рішення Запорізької обласної ради від 28.03.2013 №51, а тому застосуванню підлягає законодавство, що діяло на час прийняття радою такого рішення, з огляду на те, що вказаним рішенням Запорізька обласна рада, яка діяла на підставі Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 8-1 Водного кодексу України (в редакції від 20.11.2012), фактично висловила лише намір передати в оренду водний об'єкт - ставок місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли для риборозведення та підтримки зеленого туризму, натомість вступ особи в права орендаря в будь-якому випадку відбувається за наслідками укладення договору оренди в порядку, передбаченому чинним на момент укладення такого договору законодавством.

Таким чином, враховуючи, що станом на дату укладення спірного договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди - 10.07.2013 стаття 51 Водного кодексу України (в редакції від 01.07.2013) передбачала, що водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, а відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 та 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, суд дійшов висновку, що правом розпорядження, в тому числі, шляхом передання в користування (оренду) спірного водного об'єкта - ставка місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли - був наділений позивач а саме Запорізька обласна державна адміністрація.

А тому, договір №78 про надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, укладений між Запорізькою обласною радою, як орендодавцем, та Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Україна", як орендарем, є таким, що укладений за відсутності у Запорізької обласної ради правомочностей розпорядження спірним водним об'єктом.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачем незважаючи на те, що він не був стороною оспорюваного договору оренди, доведено наявність його порушених прав, а отже як наслідок і правомірність заявлення ним вимог про визнання договору недійним.

А тому договір №78 про надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 було укладено зі сторони орендодавця Запорізькою обласною радою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення, згідно з ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Як передбачено ст. 51 Водного кодексу України, в редакції від 18.09.2012, що діє з 01.07.2013, та була чинною на момент укладення спірного договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, типова форма договору оренди водних об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового договору оренди водних об'єктів" від 29.05.2013 № 420, яка набрала чинності з 01.07.2013, затверджено Типовий договір оренди водних об'єктів, який містить розділи: "Предмет договору", "Об'єкт оренди", "Строк дії договору", "Орендна плата", "Умови використання об'єкта оренди", "Умови і строки передачі об'єкта в оренду", "Умови повернення об'єкта оренди", "Обмеження (обтяження) щодо використання об'єкта оренди", "Інші права та обов'язки сторін", "Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди чи його частини, заподіяння шкоди третім особам", "Страхування об'єкта оренди", "Зміна умов договору і припинення його дії", "Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору", "Прикінцеві положення", "Реквізити сторін".

Згідно з п. 2 розділу „Об'єкт оренди" Типового договору оренди водних об'єктів, об'єктом оренди за цим договором є: вода (водний простір) водного об'єкта, в тому числі рибогосподарської технологічної водойми (кубічних метрів, гектарів), земельна ділянка під водним об'єктом (гектарів) (кадастровий номер); нормативна грошова оцінка земельної ділянки (п. 5).

Відповідно до п. 9 розділу "Орендна плата" Типового договору орендна плата вноситься орендарем за воду (водний простір), за земельну ділянку за місцем її розташування. Обчислення розміру орендної плати за: водний об'єкт здійснюється відповідно до Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об'єкти, що затверджується Мінприроди; рибогосподарську технологічну водойму - відповідно до Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми, що затверджується Мінагрополітики; земельну ділянку - з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, що визначаються Держземагентством за формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. N 1724 „Деякі питання оренди земель", що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди водного об'єкта чи продовження його дії (п. 10 Типового договору).

В той же час, умовами договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 в розділі 2 „Орендна плата" передбачено, що орендна плата за користування водним об'єктом по договору встановлюється в розмірі 200,00 грн. за 1 га водного дзеркала на рік.

При цьому, сторонами договору №78 про надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 не передбачено умови про земельну ділянку під водою (водним об'єктом, переданим в оренду), її місцезнаходження, розмір, орендну плату за таку ділянку вказаним договором не визначено, оскільки сторонами оскаржуваного договору №78, одна з яких була не уповноваженою на його укладення (відповідач 2 - орендодавець), погоджено умови лише щодо водного об'єкта місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташованого на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.

Як вбачається з листа Відділу Держгеокадастру у Приморському районі Запорізької області Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 09.02.2016 №8-28-02-325/2-16, дані про державну реєстрацію земельної ділянки, розташованої під водним об'єктом місцевого значення площею водного дзеркала 11.08 га, який знаходиться на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, відсутні.

За таких обставин, договір №78 про надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 укладено без урахування змін, внесених до законодавства, що регулює відносини передачі в користування водних об'єктів, у зв'язку з чим земельна ділянка під водним простором площею водного дзеркала 11,08 га, розташованим на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, всупереч ст. 14 Закону України "Про аквакультуру", ст. 51 Водного кодексу України не була передана в оренду відповідачеві 1 в комплексі із водним об'єктом.

З огляду на те, що договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 укладено без урахування змін, внесених до законодавства, що регулює відносини передачі в користування водних об'єктів, такий договір, відповідно, не відповідає Типовому договору оренди водних об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420, яка набрала чинності з 01.07.2013.

В той же час, з огляду на те, що договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 є недійсним у зв'язку з відсутністю у однієї з його сторін необхідного обсягу повноважень на його укладення, невідповідність такого договору умовам Типового договору оренди водних об'єктів в даному випадку має другорядне значення.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору №78 про надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Прокурором також було заявлено вимогу про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" повернути за актом прийому-передачі Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.

В обґрунтування вказаної вимоги, прокурор посилається на недійсність договору №78 про надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 та норми ст. 216 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідно до пояснень, поданих 12.02.2016, дана вимога додатково обґрунтована нормами ст. 387 Цивільного кодексу України та безпосереднім перебуванням водного об'єкта у користуванні орендаря - відповідача 1 та необхідністю повернення об'єкта уповноваженому на розпорядження ним органу - позивачу.

Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зі змісту постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9, вбачається, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Таким чином, оскільки позивач не є стороною недійсного договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, підстав для застосування передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності (реституційних наслідків) немає про, що вірно вказав суд першої інстанції.

Як передбачено ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до п. 2.7. Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11, частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

Враховуючи викладене, реституція (як повернення отриманого за недійсним правочином, а в даному випадку предметом договору було саме право користування, а не сам по собі об'єкт оренди) при визнанні недійсним договору оренди не передбачає безпосереднього повернення самого об'єкту оренди, так само як і права користування.

Окрім того, оскільки за приписами ст. 14 Закону України "Про аквакультуру", об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій особі, об'єктами неправомірного володіння відповідача 1, набутого в оренду за недійсним договором №78 від 10.07.2013, фактично є як водний простір (ставок місцевого значення площею водного дзеркала 11.08 га), так і земельна ділянка під цим ставком, а тому вимога про повернення самого лише водного об'єкта, що у розумінні норм Закону України "Про аквакультуру" та Водного кодексу України є невід'ємною частиною земельної ділянки в орендних правовідносинах, суперечить підходам до розуміння правової природи водного об'єкта як єдиного об'єкта орендних правовідносин у комплексі із земельною ділянкою, на якій він розташований. Водний об'єкт у даних правовідносинах не є самостійним об'єктом цивільного обороту, тобто не може окремо від земельної ділянки передаватись за договором оренди та, відповідно, повертатись уповноваженому органові - орендодавцю про що вірно вказав суд першої інстанції.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності „небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути „ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Нормами ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, такі способи захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, та примусове виконання обов'язку в натурі.

Разом з тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений договором чи законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів).

Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту щодо зобов'язання відповідача за актом прийому-передачі повернути водний об'єкт, власне, є типовим та ефективним у випадку припинення договору оренди та наявності підстав повернення за актом прийому-передачі об'єкта оренди орендодавцю як стороні договору оренди, тобто зобов'язання відповідача вчинити ті дії, які передбачені нормами ст. 785 Цивільного кодексу України (ч. 1).

Проте заявлена прокурором та підтримана позивачем вимога в частині зобов'язання відповідача 1 за актом прийому-передачі повернути позивачу водний об'єкт місцевого значення в будь-якому випадку не зможе забезпечити поновлення прав позивача, порушення яких обґрунтовано саме користуванням відповідачем 1 об'єктом оренди (за відсутності правової підстави), оскільки сам факт складання сторонами акту прийому-передачі водного об'єкта не забезпечує реального (фактичного) припинення користування таким об'єктом та його повернення у володіння та користування власника (особи, наділеної правом розпорядження).

А тому, прокурором (позивачем) не доведено ефективність обраного способу захисту в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на особливості характеру об'єкта оренди (природних властивостей водного об'єкту та земельної ділянки, на якій він знаходиться), а як наслідок, вимога прокурора про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" повернути за актом прийому-передачі Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першо інстанції, що позовні вимоги обґрунтовані фактичним зайняттям відповідачем 1 спірного об'єкта, переданого йому за недійсним договором №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013. Натомість спору щодо позбавлення позивача титулу власника (особи, що здійснює розпорядження водами в порядку ст. 6 Водного кодексу України) в цілому, зокрема, внаслідок незаконної реєстрації права, між сторонами немає.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Проте, спірний водний об'єкт, переданий за договором №78 від 10.07.2013, разом з земельною ділянкою, яка, з урахуванням змін до законодавства, фактично також була передана за цим договором, що визнаний судом недійсним, було надано відповідачу 1 виключно в користування, будь-яких доказів формальної зміни титулу володільця об'єкту договору №78 від 10.07.2013, як-от внесення відповідних відомостей до реєстру речових прав, сторонами не було надано.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновком, суду першої інстанції, що позов прокурора в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" та Запорізької обласної ради про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" за актом прийому-передачі повернути Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру", чинного на дату подання позову до суду першої інстанції визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

З положень ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи той факт, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції розпорядження у спірних відносинах (щодо передання в користування (оренду) водного об'єкта місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташованим на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли) є Запорізька обласна державна адміністрація, а договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 укладено зі сторони орендаря не уповноваженою особою - Запорізькою обласною радою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказаним неправомірним укладенням зазначеного договору порушено інтереси держави у сфері управління та контролю за використанням і охороною вод, що підтверджує наявність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2016 у справі № 908/5758/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 908/5758/14 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська