Постанова № 57461073, 26.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р. Справа№ 910/24390/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників

від ПАТ „Укртатнафта": не з'явилися

від ПАТ „Укртранснафта": Чабан Д.Ф. - дов. від 15.12.2015 року № 218, Якименко Ю.В. - дов. від 22.12.2015 року № 221

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2016 року

у справі № 910/24390/15 (головуючий суддя Сташків Р.Б., судді: Пригунова А.Б., Бондарчук В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" (м. Кременчук Полтавської області)

до Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" (м. Київ)

про стягнення 489 517 373 грн. 59 коп.

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" (м. Київ)

до Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" (м. Кременчук Полтавської обл.)

про визнання договору оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 № 669/8/2107 удаваним та недійсним

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулося Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" з позовом (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) до Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 року № 669/8/2107 на загальну суму 422 192 672 грн. 00 коп., а саме: за квітень 2015 року - 46 057 382 грн. 40 коп., за травень 2015 року - 47 592 628 грн. 48 коп.; за червень 2015 року - 46 057 382 грн. 40 коп.; за липень 2015 року - 47 592 628 грн. 48 коп.; за серпень 2015 року - 47 592 628 грн. 48 коп.; за вересень 2015 року - 46 057 382 грн. 40 коп.; за жовтень 2015 року - 47 592 628 грн. 48 коп.; за листопад 2015 року - 46 057 382 грн. 40 коп.; за грудень 2015 року - 47 592 628 грн. 48 коп.; про стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 7 253 908 грн. 14 коп., 3% річних у сумі 4 187 310 грн. 08 коп., та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 62 412 001 грн. 37 коп.

Ухвалою від 30.09.2015 року господарський суд міста Києва прийняв до сумісного розгляду з первісним позовом у справі № 910/24390/15 зустрічний позов Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" до Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" про визнання удаваним договору оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 року № 669/8/2107, укладеного між Публічним акціонерним товариством „Укртранснафта" та визнання недійсним договору оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 року № 669/8/2107, укладеного між ПАТ „Укрататнафта" та ПАТ „Укртранснафта".

Рішенням від 24.02.2016 року господарський суд міста Києва первісний позов Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" задовольнив частково. Стягнув з ПАТ „Укртранснафта" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" заборгованість у розмірі 329 602 268 грн. 69 коп., пеню у розмірі 44 591 962 грн. 65 коп., 3% річних від простроченої суми, що становить 2 806 083 грн. 75 коп., інфляційні втрати у розмір 7 253 908 грн. 14 коп. та 182 700 грн. 00 коп. - судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ПАТ „Укртранснафта" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2016 року скасувати повністю та постановити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ПАТ „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" відмовити в повному обсязі та задовольнити повністю зустрічний позов ПАТ „Укртранснафта" до ПАТ „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 року апеляційна скарга ПАТ „Укртранснафта" була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 910/28103/15 у судовому засіданні за участю представників сторін з врахуванням ухвали про виправлення описки від 23.03.2016 року.

В судове засідання 26.04.2016 року повноважні представники позивача [за первісним позовом] не з'явилися. Позивач [за первісним позовом] надіслав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги в зв'язку зі значним розміром суми заборгованості, що є предметом первісного позову. Після обговорення судова колегія відхилила дане клопотання як необґрунтоване.

Представник відповідача [за первісним позовом] підтримали вимоги апеляційної скарги.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників відповідача [за первісним позовом], перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути скасовано повністю з прийняттям нового рішення по справі про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.04.2014 року Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" та Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" уклали договір № 3/2014 про надання послуг зі зберігання нафти, за умовами якого [за первісним позовом] зобов'язався передати, а позивач [за первісним позовом] - прийняти на безоплатній основі на зберігання нафту у кількості та якості згідно з актами приймання - передачі, підписаними представниками сторін відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1.4 договору зберігання від 01.04.2014 року № 3/2014 нафта, передана на зберігання, зберігається в резервуарах зберігача, розташованих на його території за адресою: 39610, Україна, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3.

Відповідно до п. 5.2 договору зберігання від 01.04.2014 року № 3/2014 позивач [за первісним позовом] має право достроково розірвати договір зберігання у разі невиконання відповідачем [за первісним позовом] зобов'язань, повідомивши останнього за 10 календарних днів.

Договір, відповідно до п. 9.1, набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом року з подальшою пролонгацією на рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не побажала іншого.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 24.04.2014 року до договору зберігання від 01.04.2014 року № 3/2014 кількість нафти, яка передається на зберігання становить 240 000 тон.

Судом встановлено, що передача нафти позивачеві [за первісним позовом] відбулась на підставі актів прийому-здачі нафти: від 07.04.2014 року № 1; від 10.04.2014 року № 2; від 23.04.2014 року № 3; від 26.04.2014 року № 4; від 30.04.2014 року № 5 та від 08.05.2014 року № 6.

Згідно з додатковою угодою № 3 від 28.05.2014 року до договору зберігання від 01.04.2014 року № 3/2014 позивач [за первісним позовом] зобов'язався прийняти на безоплатній основі на зберігання нафту на термін, погоджений сторонами (але не більше 90 календарних днів), забезпечити її схоронність, вести її облік, повернути відповідачу [за первісним позовом] зі зберігання нафту відповідної якості у термін та кількості, що зазначені у письмовому зверненні.

Додатковою угодою № 4 від 28.10.2014 року сторони дійшли згоди розірвати договір про надання послуг зі зберігання нафти від 01.04.2014 року № 3/2014 та вважати повернутою нафту згідно з актом приймання-передачі нафти зі зберігання від 06.07.2014 року.

Пунктом 5 додаткової угоди № 4 від 28.10.2014 року передбачено, що з моменту повернення нафти зі зберігання сторони не будуть вважати зобов'язаними правами та обов'язками за договором від 01.04.2014 року № 3/2014.

Крім того, 28.10.2014 року сторонами підписано акт приймання-передачі нафти, за змістом якого сторони підтверджують, що позивач [за первісним позовом] передав, а відповідач [за первісним позовом] прийняв зі зберігання нафту сиру в загальній кількості 239 882, 20 метричних тонн нетто; нафта фізично не переміщалась з резервуарних ємностей позивача [за первісним позовом] в систему магістральних нафтопроводів Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта".

28.10.2014 року Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" та Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" уклали договір оренди резервуарних ємностей № 2632/8/2107, відповідно до умов якого позивач [за первісним позовом] зобов'язався передати відповідачу [за первісним позовом] в тимчасове платне користування (оренду) майно, що належить орендодавцеві на праві власності, а саме: резервуар № 735 (інв. № 26896); резервуар № 737 (інв. № 26898), резервуар № 739 (інв. № 4001575), резервуар № 740 (інв. № 4001576), резервуар № 741 (інв. № 4001577), резервуар № 743 (інв. № 26904), резервуар № 745 (інв. № 26906), резервуар № 747 (інв. № 26892), резервуар № 751 (інв. № 26448), резервуар № 752 (інв. № 20135), резервуар № 753 (інв. № 2642), резервуар № 754 (інв. № 20075), резервуар № 755 (інв. № 20384) зі строком оренди майна з 06.07.2014 року до 31.10.2014 року включно.

Позивач [за первісним позовом] передав, а Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" прийняло у тимчасове платне користування майно, розташоване за адресою: 39610, Україна, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3, що є об'єктом договору оренди № 2632/8/2107 від 28.10.2014 року, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 24.10.2014 року.

Відповідно до акту поклажі нафти від 28.10.2014 року сторони підтверджують розміщення відповідачем [за первісним позовом] в орендованих резервуарах нафти сирої у кількості 239 882,2 метричних тонн.

05.11.2014 року Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" та Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" уклали договір оренди резервуарних ємностей № 2633/8/2107, відповідно до умов якого позивач [за первісним позовом] зобов'язався передати відповідачу [за первісним позовом] в тимчасове платне користування (оренду) майно, що належить Публічному акціонерному товариству „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" на праві власності, а саме: резервуар № 735 (інв. № 26896); резервуар № 737 (інв. № 26898), резервуар № 739 (інв. № 4001575), резервуар № 740 (інв. № 4001576), резервуар № 741 (інв. № 4001577), резервуар № 743 (інв. № 26904), резервуар № 745 (інв. № 26906), резервуар № 747 (інв. № 26892), резервуар № 751 (інв. № 26448), резервуар № 752 (інв. № 20135), резервуар № 753 (інв. № 2642), резервуар № 754 (інв. № 20075), резервуар № 755 (інв. № 20384) зі строком оренди майна з 01.11.2014 року до 31.12.2014 року включно.

05.11.2014 року сторонами складено акт приймання-передачі майна за договором оренди резервуарних ємностей № 2633/8/2107 від 05.11.2014 року та акт поклажі нафти у кількості 239 882,2 метричних тонн.

Також судом встановлено, що 10.02.2015 року, 18.02.2015 року та 05.03.2015 року Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" та Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" укладали договори оренди резервуарних ємностей, предметом яких визначено зобов'язання позивача [за первісним позовом] передати відповідачу [за первісним позовом] в тимчасове платне користування (оренду) майно, що належить Публічному акціонерному товариству „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" на праві власності, а саме: резервуар № 735 (інв. № 26896); резервуар № 737 (інв. № 26898), резервуар № 739 (інв. № 4001575), резервуар № 740 (інв. № 4001576), резервуар № 741 (інв. № 4001577), резервуар № 743 (інв. № 26904), резервуар № 745 (інв. № 26906), резервуар № 747 (інв. № 26892), резервуар № 751 (інв. № 26448), резервуар № 752 (інв. № 20135), резервуар № 753 (інв. № 2642), резервуар № 754 (інв. № 20075), резервуар № 755 (інв. № 20384).

Крім того, сторонами складались акти приймання-передачі майна за договором оренди резервуарних ємностей та акти поклажі нафти у кількості 239 882,2 метричних тонн.

Як зазначає позивач [за первісним позовом] та не спростовано відповідачем [за первісним позовом], вказані договори виконані сторонами у повному обсязі та, відповідно, у Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» відсутня заборгованість за оренду майна, що належить Публічному акціонерному товариству "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" за період з 06.07.2014 року до 31.03.2015 року.

01.04.2015 року Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" та Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" уклали договір оренди резервуарних ємностей № 669/8/2107, відповідно до умов якого позивач [за первісним позовом] зобов'язався передати відповідачу [за первісним позовом] в тимчасове платне користування (оренду) майно, що належить Публічному акціонерному товариству „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" на праві власності, а саме: резервуар № 735 (інв. № 26896); резервуар № 737 (інв. № 26898), резервуар № 739 (інв. № 4001575), резервуар № 740 (інв. № 4001576), резервуар № 741 (інв. № 4001577), резервуар № 743 (інв. № 26904), резервуар № 745 (інв. № 26906), резервуар № 747 (інв. № 26892), резервуар № 751 (інв. № 26448), резервуар № 752 (інв. № 20135), резервуар № 753 (інв. № 2642), резервуар № 754 (інв. № 20075), резервуар № 755 (інв. № 20384) зі строком оренди майна з 01.04.2015 року до 30.04.2015 року включно.

Пунктами 3.1, 3.2 договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107 визначено, що добова орендна плата за користування майном позивача [за первісним позовом] встановлюється у розмірі 6 грн. 40 коп., в т.ч. податок на додану вартість - 1 грн. 70 коп., за розміщення і знаходження в ньому однієї тонни нетто нафти відповідача [за первісним позовом]. Розмір орендної плати за користування майном (А) визначається, починаючи з дати початку надання послуг за формулою: А= С х К х Т, де, С - добова орендна плата за користування майном, К - фактична кількість діб користування майном протягом звітного періоду, що підтверджується актом наданих послуг, підписаним сторонами, Т - кількість тонн нафти, що розміщена в орендованих резервуарах згідно з актом поклажі нафти.

Пунктами 3.4, 3.5 договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107 визначено, що відповідач [за первісним позовом] протягом 15-ти банківських днів з моменту складання акта наданих послуг сплачує орендну плату у розмірі, зазначеному в акті. Акт наданих послуг складається орендодавцем, підписується уповноваженою особою і направляється орендарю протягом п'яти днів, наступних за звітним періодом. У випадку відсутності заперечень акт наданих послуг підписується уповноваженим представником орендаря.

Згідно з пунктом 3.6 договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107 у випадку незгоди орендаря на підписання акта, він зобов'язаний у п'ятиденний термін направити орендодавцю письмове вмотивоване повідомлення про таку незгоду. У випадку неодержання орендодавцем протягом п'ятиденного терміну підписаного орендарем акта наданих послуг або вмотивованого повідомлення останнього, акт наданих послуг вважається таким, що підписаний, і орендар зобов'язаний здійснити оплату вартості послуг відповідно до такого акта.

Відповідно до п. 8.1 договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107 у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором.

Згідно з п. 8.3 договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107 відповідач [за первісним позовом] несе відповідальність за несвоєчасну оплату наданих послуг у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми невиконаних платежів за кожен день прострочення.

Пунктом 10.1 договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107 визначено, що останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 30.04.2015 року включно, а в частині проведення взаєморозрахунків - до повного їх завершення.

Відповідно до п. 10.2 договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107 сторони підтверджують, що нафта відповідача [за первісним позовом] станом на 01.04.2015 року знаходилась в орендованих за договором ємностях, що, в свою чергу, підтверджує факт надання послуг за договором з 01.04.2015 року

01.04.2015 року між сторонами підписано акт приймання передачі майна за договором від 01.04.2015 року № 669/8/2107, за яким Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" передало, а Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" прийняло майно, розташоване за адресою: 39610, Україна, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3 та є предметом вказаного договору.

Як встановлено судом, позивачем [за первісним позовом] направлено на адресу Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" та отримано останнім наступні документи: акт наданих послуг та рахунок на оплату від 30.04.2015 року на суму 46 057 382 грн. 40 коп.; акт наданих послуг та рахунок на оплату від 31.05.2015 року на суму 47 592 628 грн. 48 коп.; акт наданих послуг та рахунок на оплату від 30.06.2015 року на суму 46 057 382 грн. 40 коп.; акт наданих послуг та рахунок на оплату від 31.07.2015 року на суму 47 592 628 грн. 48 коп.; акт наданих послуг та рахунок на оплату від 31.08.2015 року на суму 47 592 628 грн. 48 коп.; акт наданих послуг та рахунок на оплату від 30.09.2015 року на суму 46 057 382 грн. 40 коп.; акт наданих послуг та рахунок на оплату від 31.10.2015 року на суму 47 592 628 грн. 48 коп.; акт наданих послуг та рахунок на оплату від 30.11.2015 року на суму 46 057 382 грн. 40 коп. та акт наданих послуг та рахунок на оплату від 31.12.2015 року на суму 47 592 628 грн. 48 коп.

Вказані акти наданих послуг відповідачем [за первісним позовом] не підписані; зазначена обставина учасниками провадження також не спростована.

Відповідно до наявних у справі листів Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" від 07.07.2015 року № 04-02/192/2976, від 20.07.2015 року № 04-02/234/3194, від 13.08.2015 року № 04-02/331/3606, останнє не вбачає підстав для проведення розрахунків за зберігання нафти після 30.04.2015 року з огляду на припинення договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107.

Відповідно до заяви від 24.07.2015 року № 14/02-490 Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 92 590 403 грн. 31 коп., що становить заборгованість Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" за договором від 01.04.2015 року № 669/8/2107 за квітень 2015 року у розмірі 46 057 382 грн. 40 коп. та травень 2015 року у розмірі 46 533 020 грн. 90 коп. та заборгованість Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" за договором купівлі-продажу сирої нафти від 22.05.2013 року № 23-00/55-13.

Листом від 18.08.2015 року № 04-02/341/3686 Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" повідомило про передчасність розгляду будь-яких заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог з огляду на неузгодженість суми заборгованості Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" за договором від 01.04.2015 року № 669/8/2107.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" стверджує, що відповідачем [за первісним позовом] допущено порушення грошових зобов'язань за договором від 01.04.2015 року № 669/8/2107 щодо оплати оренди резервуарів для зберігання нафти за квітень 2015 року та відзначає, що оскільки після закінчення терміну дії договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107 Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" не повернуло з оренди майно та нафта продовжує знаходитись у орендованих резервуарах, останній зобов'язаний оплачувати фактичне користування вказаними резервуарами, в той час як відповідач [за первісним позовом] свої грошові зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим Публічним акціонерним товариством „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" заявлено вимоги про стягнення заборгованості за користування орендованим майном за період квітень-грудень 2015 року на загальну суму 422 192 672 грн. у судовому порядку.

Спір між сторонами у даній справі виник внаслідок неоднакового розуміння сторонами правової природи договору оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 року № 669/8/2107, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" вважає вказаний правочин удаваним, вчиненим з метою приховання фактично вчиненого правочину зберігання майна без дотримання процедури, встановленої Законом України „Про здійснення державних закупівель", Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", що зумовлює недійсність фактично вчиненого договору.

Між тим, враховуючи невизнання Публічним акціонерним товариством „Укртранснафта" договору від 01.04.2015 року № 669/8/2107, останній не вбачає підстав для здійснення оплати за вказаним договором.

Приймаючи рішення про часткове задоволення первісного позову, місцевий господарський суд виходив з того, що обов'язок відповідача [за первісним позовом] сплатити орендну плати пов'язується з фактичним знаходженням нафти в орендованих резервуарах, а не із закінченням строку дії договору. Встановивши, що відповідач [за первісним позовом] свої зобов'язання за договором оренди щодо сплати орендної плати за квітень 2015 року не виконав, і після закінчення строку дії договору передане майно за договором оренди не повернув, що сторонами не заперечується, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 6, 525, 526, 625, 762 ЦК України та ст. ст. 230, 231, 286 ГК України та п. 10.1 договору дійшов висновку, що відповідач [за первісним позовом] зобов'язаний здійснити оплату орендної плати за весь час фактичного користування таким майном, зокрема, за спірний період у розмірі 329 602 268 грн. 69 коп., а також сплатити 44 591 962 грн. 65 коп. пені, 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 806 083 грн. 75 коп. та інфляційні втрати у розмірі 7 253 908 грн. 14 коп., розмір яких визначений за розрахунком суду. В іншій частині у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами дійсно був укладений договір оренди для зберігання нафти, який відповідно до абз. 8 ч. 3 ст. 2 Закону України „Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) та ст. 4 Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" укладається без застосування процедур закупівель, передбачених Законом України „Про здійснення державних закупівель", і відповідачем [за первісним позовом] не доведено, що сторони мали на меті укладення іншого правочину, ніж той, який вони фактично уклали, оскільки судом встановлено, що правовідносини сторін за договором зберігання після закінчення визначеного договором безкоштовного строку зберігання припинилися, і з 2014 року між сторонами виникли орендні правовідносини, що підтверджується договорами оренди від 28.10.2014 року № 2632/18/2107, від 05.11.2014 року № 2633/8/2107, від 10.02.2015 року № 228/8/2107, від 18.02.2015 року № 371/8/2107 та від 05.03.2015 року № 643/8/2107.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пленум Верховного Суду України у п. 25 Постанови „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 роз'яснив, що в разі, якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про визнання його недійсним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

В той же час, приписами ч. 1 ст. 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Основною відмінністю між цими договорами є їх мета: при зберіганні - це збереження цілісності речі і її споживчих властивостей (при цьому, в зв'язку з необхідністю зберігання речі використання її стороною при договорі зберігання виключається), а при оренді - використання даної речі.

Проаналізувавши зміст оспорюваного договору та з'ясувавши, що за його умовами на Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" покладений обов'язок за власний рахунок забезпечувати схоронність нафти ПАТ „Укртранснафта" (п. 6.4), здійснювати проведення перевірки наявності нафти, визначення її кількості та якості представниками сторін зі складанням відповідного акту уповноваженими особами (акт інвентаризації) (п. 6.6) та відшкодувати вартість нафти у випадку її втрати або погіршення якості (п. 6.9), натомість Публічне акціонерне товариство „Укртранснафта" не має право експлуатувати та обслуговувати резервуари в період дії договору оренди резервуарних ємностей (п. 6.1), здійснювати контроль кількості та якості нафти, розміщеної згідно з актами поклажі нафти в орендованому майні, представниками ПАТ „Укртранснафта", не втручаючись у господарську діяльність ПАТ „Укртатнафта" та дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку (п. 5.1), колегія суддів визнає, що договір оренди резервуарів фактично приховує договір зберігання нафти ПАТ „Укртранснафта", тобто є удаваний відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України.

З огляду на наведене, до вищезгаданих фактичних обставин справи та правовідносин сторін судом першої інстанції помилково застосовано норми права, які регулюють відносини оренди, й відхилено доводи позивача за зустрічним позовом про удаваність укладеного між сторонами Оспорюваного договору.

Правову оцінку договорам на предмет їх удаваності у подібних правовідносинах неодноразово давав Вищий господарський суд України в своїх постановах від 28.01.2014 року № 5023/10687/11(н.р.5023/2153/11)-5011-7/364-2012, від 18.04.2012 року №55/87-3/337, від 01.04.2015 року № 916/4161/14, від 21.11.2013 року №923/763/13, від 01.12.2014 року №916/1504/14, від 16.01.2013 року №14/140-11/10-12, від 16.10.2014 року №916/2545/13, де висловлено правову позицію щодо необхідності застосування до удаваного правочину правового регулювання відносин за правочином, який сторони вчинили насправді.

Встановивши в ході розгляду справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків (п. 3.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11).

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ПАТ „Укртранснафта" вказувало на те, що при укладені оспорюваного договору сторони мали дотриматися визначених ст. 12 Закону України „Про здійснення державних закупівель" вимог, оскільки ПАТ „Укртранснафта" є суб'єктом, на якого поширюється дія цього закону.

Так, згідно Статуту ПАТ „Укртранснафта" утворено на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.06.2001 року № 256-р внаслідок реорганізації Державних акціонерних товариств „Магістральні нафтопроводи „Дружба" та „Придніпровські магістральні нафтопроводи" із залишенням 100% акцій цього товариства у державній власності і передачею їх до статутного фонду НАК „Нафтогаз України". Згаданим розпорядженням Кабінету Міністрів України передбачено, що майно магістральних і розподільних нафтопроводів передано ПАТ „Укртранснафта" у користування.

Метою діяльності ПАТ „Укртранснафта" є здійснення транспортування, закупівлі, зберігання, переробки, перевалки та реалізації нафти і нафтопродуктів, надання супутніх при цьому послуг резидентам та нерезидентам України, провадження іншої підприємницької діяльності на території України та за її межами з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України „Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 03.11.2010 року № 999 ПАТ „Укртранснафта" належить до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, оскільки відповідає наступному критерію: підприємства, що провадять діяльність з транспортування магістральними газо- та нафтопроводами і зберігання у підземних нафто- та газосховищах.

Крім цього, згідно Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 04.03.2015 року № 83 ПАТ „Укртранснафта" включено до об'єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України „Про здійснення державних закупівель".

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України „Про здійснення державних закупівель" (в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору) замовники - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є одержувачем бюджетних коштів та уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, в межах такого фінансування; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків. До замовників також належать замовники, визначені п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

На підставі цієї норми Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" (в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору) замовники: юридичні особи, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону; суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону, та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб'єкта господарювання у розмірі більш ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб'єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу чи наглядової ради суб'єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав.

У відповідності до п.п. 20, 21 ст. 1 Закону України „Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) послуги - будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), зокрема, транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренда), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт. Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, які закуповуються замовником в межах єдиної процедури закупівлі, на які учасникам дозволяється подавати пропозиції конкурсних торгів (кваліфікаційні, цінові пропозиції) або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України „Про здійснення державних закупівель" встановлено, що особливості здійснення процедур закупівлі, визначених цим Законом, для юридичних осіб, які провадять діяльність в сфері забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих встановлюються окремими законами.

Наведеній нормі кореспондує ч. 1 ст. 2 Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", згідно якої дія цього Закону поширюється на суб'єктів, які є замовниками відповідно до статті 1 цього Закону та провадять діяльність, зокрема у сфері забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" замовники здійснюють закупівлі на підставі Закону України „Про здійснення державних закупівель" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Виходячи з системного аналізу згаданих положень Закону, у разі коли на правовідносини поширюється дія Закону України „Про здійснення державних закупівель", застосуванню підлягає спеціальний Закон, який регулює особливості здійснення саме процедур (порядку) закупівель в окремих сферах господарської діяльності.

Таким чином, ПАТ „Укртранснафта" є суб'єктом, на якого розповсюджується дія Закону України „Про здійснення державних закупівель" з урахуванням приписів Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) дія цього Закону поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг для здійснення ними діяльності у сферах, визначених статтею 2 цього Закону, які: повністю або частково здійснюються за рахунок бюджетних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень; здійснюються за рахунок власних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Виходячи з кількості розміщеної в резервуарах нафти, добової плати за кожну тонну та кількості календарних днів терміну дії Оспорюваного договору сума спірного договору перевищує 1 мільйон гривень (6 грн. 40 коп. (розмір добової плати за розміщення і знаходження в ньому однієї тонни нетто нафти) х 30 (фактична кількість діб користування) х 239 882,20 (кількість тонн нафти) = 46 057 382 грн. 40 коп.).

Разом з тим, при укладенні сторонами цього правочину не було застосовано будь-якої передбаченої ст. 12 Закону України „Про здійснення державних закупівель" процедури закупівлі, незважаючи на те, що приписами ч. 4 ст. 40 цього Закону України забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель.

Проте суд першої інстанції, посилаючись на ст. 4 Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", дійшов помилкового висновку про те, що укладення правочину для зберігання належної ПАТ „Укртранснафта" нафти здійснюється без застосування процедур закупівель.

Так, приписами п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) було визначено, що без застосування процедур закупівель, передбачених Законом України „Про здійснення державних закупівель" та цим Законом, замовник здійснює закупівлі, зокрема, вуглеводневої сировини, нафтопродуктів для їх подальшої переробки і реалізації, та пов'язаних і необхідних для цього супутніх послуг: з переробки, виробництва, транспортування, фрахтування, страхування, переміщення, вантажних перевезень, зберігання, зливу/наливу, інспекції кількості та якості, митно-брокерських, інформаційно-аналітичних послуг щодо ринкових цін та біржових котирувань, фінансових послуг, послуг бірж, аукціонів, систем електронних торгів.

Із диспозиції наведеної норми вбачається, що без застосування процедур закупівель замовник може здійснювати закупівлі, зокрема, нафтопродуктів, проте такі закупівлі нафтопродуктів повинні здійснюватися з метою їх подальшої переробки і реалізації.

Крім цього, приписами наведеної норми дозволено здійснення закупівель без застосування відповідних процедур окремих видів супутніх послуг, зокрема, і зберігання, однак обов'язковою умовою для цього є пов'язаність та необхідність таких супутніх послуг для здійснення основної в даному випадку операції - закупівлі нафтопродуктів.

Таким чином, якщо послуги зі зберігання нафти не пов'язані із здійсненням закупівель цієї нафти з метою її переробки і реалізації, такі послуги не є необхідними для здійснення таких закупівель і не є супутніми послугами, то здійснення закупівель таких послуг зберігання нафти потребує застосування процедур закупівель, передбачених Законом України „Про здійснення державних закупівель" та Законом України „Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

На думку колегії суддів, договір оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 року № 669/8/2107 приховує договір зберігання, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України, і цей прихований договір суперечить Закону України „Про здійснення державних закупівель", так як укладений без проведення процедур закупівель, а тому його слід визнати недійсним відповідно ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

За таких обставин договір оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 № 669/8/2107 укладено між сторонами всупереч вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Такий правочин має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, адже недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу є підставою визнання такого договору недійсним.

Зважаючи на те, що фактично укладений 01.04.2015 року між сторонами договір зберігання є недійсним з моменту його укладення в силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, а відтак на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні первісного позову про стягнення з ПАТ „Укртранснафта" заборгованості, штрафних санкцій, 3% річних та втрат від інфляції за договором від 01.04.2015 року № 669/8/2107 слід відмовити.

Такого ж висновку дійшов Вищий господарський суд України в постанові від 13.04.2016 року по справі № 910/23996/15.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що виходячи із правової природи як орендних правовідносин, так і відносин зберігання, вказані договори фактично є безповоротними, що, в свою чергу, унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки використання майна - „річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо.

У ч. 1 ст. 236 ЦК України, єдиною нормою, яка визначає момент недійсності правочину, чітко та однозначно встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Ч. 3 ст. 207 ГК України не визначає момент, з якого настає недійсність правочину, а лише вказує на наслідки його недійсності, зокрема, момент припинення виконання господарського зобов'язання. Так, відповідно до вказаної правової норми, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Твердження про те, що ПАТ „Укртранснафта" в будь-якому випадку зобов'язано сплатити орендну плату за вже здійснене користування майном відповідно до вимог ч. 3 ст. 207 ГК України є невірним, оскільки між сторонами взагалі не виникли орендні відносини, тобто, не було здійснене користування майном за договором майнового найму (оренди), за яке передбачена сплата орендної плати. Відтак відсутні і підстави для стягнення орендної плати до моменту винесення рішення про визнання недійсним договору. Водночас, це не виключає можливість подання окремого позову про застосування наслідків недійсності договору зберігання. Так, відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Аналогічні наслідки недійсності господарського зобов'язання визначені у ч. 2 ст. 208 ГК України, зокрема, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

В той же час колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що односторонній правочин Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 92 590 403 грн. 31 коп. є таким , що відбувся незалежно від волі відповідача [за первісним позовом] і в разі незгоди з ним ПАТ „Укртранснафта" має оскаржити його в судовому порядку.

За змістом ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань.

При цьому, якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання, то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Відтак, зарахування зустрічної однорідної вимоги здійснюється в силу положень ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

Між тим, чинним законодавством України не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину, а відтак - такий правочин вважається вчиненим, а зобов'язання, відповідно, припиненим внаслідок заліку однорідних вимог у момент вчинення правочину, тобто у момент реалізації правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє виявлення.

При цьому висновок місцевого господарського суду про те, що заява Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою що відповідає вимогам чинного законодавства України колегія суддів вважає передчасним та розцінює як вихід за межі позовних вимог.

Колегія суддів не застосовує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 14.11.2012 року у справі № 6-133цс12, на яку послався місцевий господарський суд, оскільки він стосується визнання удаваним договору дарування, укладеного одним із подружжя під час зареєстрованого шлюбу, з метою приховати договір купівлі-продажу земельної ділянки, тобто стосується інших правовідносин, ніж ті, що виникли між сторонами у даній справі.

Посилання місцевого господарського суду на постанови Верховного Суду України від 23.12.2015 року № 3-1143гс15 та від 19.08.2014 року № 3-38гс14 є недоречним, оскільки ці постанови стосуються інших обставин, де йдеться про непотрібність визнання недійсним договору, якщо останній був розірваний і сторонами було повернено отримане за цим договором, а не про відсутність правових підстав для визнання його недійсним. Верховний Суд України у вказаних справах № 3-1143гс15 та № 3-38гс14 вказав, що права позивача у випадку розірвання договору і повернення сторонами отриманого за цим договором не є порушеними, а тому не підлягають захисту, але Верховний Суд України не вказує на відсутність підстав для визнання такого договору недійсним.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання місцевого господарського суду на постанови Верховного Суду України від 02.09.2014 року, від 05.02.2014 року у справі № 907/669/13, від 08.12.2011 року у справі № 37/121, від 22.10.2009 року у справі № 26/399, в яких викладена правова позиція про те, що орендар зобов'язаний сплачувати оренду плату за весь час фактичного користування майном, оскільки колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами не виникло орендних правовідносин.

Оскільки, як встановлено Київським апеляційним господарським судом місцевий господарський суд прийняв рішення за невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційного господарського суду, переглянувши справу відповідно до ст. 101 ГПК України, дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню повністю з прийняттям нового рішення по справі про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову повністю.

Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта".

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2016 року по справі № 910/24390/15 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2016 року по справі № 910/24390/15 скасувати повністю та прийняти нове рішення по справі, яким у первісному позові відмовити повністю. Зустрічний позов задовольнити повністю. Визнати удаваним та недійсним договір оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 року № 669/8/2107, укладений між Публічним акціонерним товариством „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" та Публічним акціонерним товариством „Укртранснафта".

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" (39609, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3; ідентифікаційний код 00152307) на користь Публічного акціонерного товариства „Укртранснафта" (01133, вул. Кутузова, 18/7; ідентифікаційний код 31570412) 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. судового збору за розгляд зустрічного позову та 203 649 (двісті три тисячі шістсот сорок дев'ять) грн. 60 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу виконавчих документів доручити господарському суду міста Києва.

5. Справу № 910/24390/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун