Постанова № 57461041, 26.04.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р. Справа № 924/17/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Коломис В.В. ,

суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "ОСОБА_1 України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Хмельницької області від 15.03.2016 року у справі № 924/17/16 (суддя Крамар С.І.)

за позовом Дочірньої компанії "ОСОБА_1 України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Південно-Західні тепломережі"

про стягнення 228339,30 грн., з яких: 34388,71 грн. - основного боргу, 79993,46 грн. - пені, 26479,31 грн. - штрафу, 80297,65 грн. - інфляційних втрат, 7180,17 грн. - 3% річних

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю,

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю, ОСОБА_1, за довіреністю,

В судовому засіданні від 26.04.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 15.03.2016 року у справі позов Дочірньої компанії "ОСОБА_1 України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "ОСОБА_1 України" НАК "Нафтогаз України", позивач) в до Комунального підприємства "Південно-Західні тепломережі" (далі - КП "Південно-Західні тепломережі", відповідач) про стягнення 228339,30 грн., з яких: 34388,71 грн. - основного боргу, 79993,46 грн. - пені, 26479,31 грн. - штрафу, 80297,65 грн. - інфляційних втрат, 7180,17 грн. - 3% річних задоволено частково. Стягнуто з КП "Південно-Західні тепломережі" на користь ДК "ОСОБА_1 України" НАК "Нафтогаз України" 37823,81 грн. пені, 13239,66 грн. штрафу, 52791,18 грн. інфляційних втрат, 7180,17 грн. 3% річних та 2947,29 грн. витрат на оплату судового збору. Видано наказ. В частині стягнення 34388,71 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В решті суми позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 42169,65 грн., штрафу у розмірі 13239,65 грн. та інфляційних витрат у розмірі 27506,47 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги останнього в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив задовольнити останню.

Представники відповідача заперечили проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у письмовому відзиві, просили останню залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, апеляційний суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 28.05.2012 року між позивачем (кредитор) та відповідачем (боржник) укладено договір № 14/12-106 про реструктуризацію заборгованості, згідно умов якого кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 14.10.2010 року № 06/10-1239-ТЕ-34.

Згідно п. 2.1 відповідного договору загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації складає 2063322,37 грн. Зазначений факт підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки розрахунків.

Відповідно до умов договору боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п. 2.1 договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок кредитора у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.

Графіком погашення заборгованості передбачено сплату щомісячних платежів у розмірі: 34388,48 грн. (травень 2012 року) та 34388,71 грн. (червень 2012 року квітень 2017 року).

Пунктом 2.3 договору сторони визначили, що зобовязання відповідача по здійсненню чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів у термін та сумі, встановлених у п. 2.2 договору про реструктуризацію на відповідний місяць.

Згідно п. 2.4 договору за відсутності заборгованості (прострочення сплати по платежах поточного місяця та попередніх місяців згідно графіку) боржник має право дострокового погашення заборгованості, строк погашення якої не настав. У випадку, якщо у боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника як погашення заборгованості простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

Пунктом 3.4 договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобовязань, визначених у пункті 2.2 договору, боржник зобовязується сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу. Згідно п. 5.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 30.04.2017 року, а в частині виконання зобовязань за договором - до їх повного здійснення.

Як вбачається з акту звірки розрахунків від 10.05.2012 року, станом на 31.03.2012 року заборгованість боржника за природний газ перед кредитором відповідно до договору № 06/10-1239-ТЕ-34 склала 2063322,37 грн.

Із платіжних доручень та поданого позивачем до суду першої інстанції розрахунку боргу, вбачається, що відповідачем було частково сплачено заборгованість згідно договору про реструктуризацію, зокрема: 01.06.2012 року (за травень 2012 року) - на суму 34388,48 грн.; 27.06.2012 року (за червень 2012 року) - на суму 34388,48 грн.; 26.07.2012 року (за липень 2012 року) - на суму 34388,48 грн.; 31.08.2012 року (за серпень 2012 року) - на суму 34388,48 грн.; 28.09.2012 року (за вересень 2012 року) - на суму 34388,48 грн.; 29.11.2012 року (за жовтень 2012 року) - на суму 34388,48 грн.; 04.12.2012 року (за листопад 2012 року) - на суму 34388,48 грн.; 28.12.2012 року (за грудень 2012 року) - на суму 34388,48 грн.; 31.01.2013 року (за січень 2013 року) - на суму 34388,48 грн.; 20.03.2013 року (за лютий 2013 року) - на суму 34388,48 грн.; 30.04.2013 року (за березень 2013 року) - на суму 34388,48 грн.; 27.05.2013 року (за квітень 2013 року) - на суму 34388,48 грн.; 01.07.2013 року (за травень 2013 року) - на суму 34388,48 грн.; 23.07.2013 року (за червень 2013 року) - на суму 34388,48 грн.; 21.10.2013 року (за липень-серпень 2013 року) - на суму 74779,56 грн.; 12.11.2013 року (за вересень-жовтень 2013 року) - на суму 62778,27 грн.; 28.11.2013 року (за листопад 2013 року) - на суму 34388,71 грн.; 03.01.2014 року (за грудень 2013 року) - на суму 34388,71 грн.; 07.03.2014 року (за січень 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 31.03.2014 року (за лютий 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 05.05.2014 року (за березень 2014 року) на суму 34388,71 грн.; 20.06.2014 року (за квітень 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 24.06.2014 року (за травень 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 30.07.2014 року (за червень 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 01.09.2014 року (за липень 2014 року) - на суму 10000,00 грн.; 11.09.2014 року (за липень 2014 року) - на суму 24388,71 грн.; 01.10.2014 року (за серпень 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 26.11.2014 року (за вересень 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 17.02.2015 року (за жовтень 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 27.03.2015 року (за листопад 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 01.04.2015 року (за грудень 2014 року) - на суму 34388,71 грн.; 05.05.2015 року (за січень 2015 року) - на суму 34388,71 грн.; 14.07.2015 року (за лютий 2015 року) - на суму 34388,71 грн.; 28.08.2015 року (за березень 2015 року) - на суму 34388,71 грн.; 25.12.2015 року (за квітень-травень 2015 року) - на суму 68777,42 грн.; 29.12.2015 року (за червень 2015 року) - на суму 34388,71 грн.; 30.12.2015 року (за липень 2015 року) на суму 34388,71 грн.

Після порушення провадження у справі відповідачем здійснено оплату, зокрема: 06.01.2016 року (за серпень-вересень 2015 року) - на суму 68777,42 грн.; 21.01.2016 року (за жовтень 2015 року) - на суму 34388,71 грн.; 22.01.2016 року (за листопад 2015 року) - на суму 34388,71 грн.; 08.02.2016 року (за грудень 2015 року) - на суму 34388,71 грн.; 23.02.2016 року (за січень 2016 року) - на суму 34388,71 грн.

Як встановлено судом, згідно заяви № 31/13 -731 від 24.02.2016 року, позивач зменшив суму боргу та просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 228339,30 грн., з яких: 34388,71 грн. - основного боргу, 79993,46 грн. - пені, 26479,31 грн. - штрафу, 80297,65 грн. - інфляційних втрат, 7180,17 грн. - 3% річних.

Рішенням від 15.03.2016 року господарський суд Хмельницької області позов ДК "ОСОБА_1 України" НАК "Нафтогаз України" до КП "Південно-Західні тепломережі" задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 37823,81 грн. пені, 13239,66 грн. штрафу, 52791,18 грн. інфляційних втрат, 7180,17 грн. 3% річних та 2947,29 грн. витрат на оплату судового збору. В частині стягнення 34388,71 грн. основного боргу провадження у справі припинив. В решті суми позовних вимог відмовив.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є , зокрема, договір.

В силу ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначено вище та встановлено судом, згідно договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-106 від 28.05.2012 року, сторони передбачили розстрочку погашення заборгованості основного боргу у сумі 2063322,37 грн., яка виникла у відповідача перед позивачем за договором поставки природного газу від 14.10.2010 року № 06/10-1239-ТЕ-34.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобовязання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України визначає як порушення зобовязання.

Пунктом 2.2. договору про реструктуризацію, сторони передбачили графік погашення заборгованості та встановили погашення зобовязання шляхом сплати основного боргу частинами (щомісячними платежами), зокрема: 34388,48 грн. (травень 2012 року) та 34388,71 грн. (з червня 2012 року по квітень 2017 року).

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач неналежно виконав передбачений укладеним договором обов'язок щодо своєчасного внесення щомісячних платежів, у зв'язку з чим позивачем було заявлено до суду першої інстанції вимогу (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 24.02.2016 року № 31/13-731) про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 34388,71 грн.

Проте, судом встановлено, що відповідач виконав грошові зобовязання, сплативши частину боргу до порушення провадження у справі, а також 34388,71 грн. було погашено після порушення провадження у справі. Зазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними платіжними дорученнями.

Відтак, судом першої інстанції, з яким повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, правомірно встановлено, що на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем згідно договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-106 від 28.05.2012 року за період - січень 2016 року відсутня, в зв'язку з чим, судом першої інстанції припинено провадження у справі в частині стягнення 34388,71 грн. основного боргу.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 3.4 укладеного договору про реструктуризацію заборгованості сторони передбачили, що за прострочення виконання зобовязань відповідач зобовязується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми прострочення.

Суд першої інстанції, перевіривши поданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені, а також враховуючи сплату за простроченим платежем за червень 2015 року - 29.12.2015 року, встановив, що правомірно нарахованою є пеня у розмірі 75647,62 грн. Перевіривши законність задоволення позовних вимог судом першої інстанції в цій частині, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість такого висновку.

Позивачем заявлено в суді першої інстанції вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 26479,31 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість задоволення господарським судом Хмельницької області заявленої позивачем суми штрафу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність останнього.

У випадку нарахування неустойки, яка не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та частинах першій, другій ст. 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому враховується: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідне право суд реалізує, як за клопотанням сторони, так і за власною ініціативою.

В силу ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд першої інстанції, прийнявши до уваги сплату відповідачем в повному обсязі заявленої до стягнення основної заборгованості згідно договору, а також той факт, що всі надходження від споживачів за теплопостачання здійснюються відповідно до Постанови Кабміну України від 18.06.2014 року № 217 та надходять для проведення розрахунків з постачальником природного газу на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ПАТ "Державний ощадний банк України", який в свою чергу за реєстрами нормативів здійснює розподіл коштів; звертаючи увагу на вказані відповідачем обставини несвоєчасного відшкодування різниці в тарифах та проведення розрахунків бюджетів всіх рівнів, касові різниці розрахунків населення, рішення міської ради про надання поворотної фінансової допомоги; враховуючи відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань за договором, у той час як негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов'язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи норми матеріального та процесуального права, підставно та правомірно зменшив розмір пені та штрафу на 50%.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в суді першої інстанції заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 80297,65 грн. за період з жовтня 2013 року по січень 2016 року.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Отже при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Судом першої інстанції правомірно враховано, що позивач при нарахуванні інфляційних нараховує їх за періоди прострочення менші одного місяця, натомість відповідачем сплачувалась заборгованість протягом базового місяця. До того ж, позивач почав застосовувати індекс інфляції не з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, а з місяця, у якому виникла заборгованість. Відтак, визначення розміру інфляційних нарахувань суд першої інстанції встановив частково неправильним.

Здійснивши перевірку законності перерахування судом першої інстанції суми інфляційних, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що останнім правомірно задоволено заявлені позовні вимоги в частині стягнення 52791,18 грн. інфляційних втрат та відмовлено в решті нарахованих позивачем інфляційних втрат.

При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за період з 28.02.2013 року по 19.02.2016 року в сумі 7180,17 грн.

Перевіривши правильність такого нарахування, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про задоволення такої позовної вимоги ДК "ОСОБА_1 України" НАК "Нафтогаз України".

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "ОСОБА_1 України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 15.03.2016 року у справі № 924/17/16 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.