Рішення № 5746023, 18.03.2009, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" березня 2009 р.Справа № 6/7-100(10/106-2723) Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

Розглянув справу

за позовом : Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача : Тернопільського районного споживчого товариства, вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль,46000

третя особа: Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2, АДРЕСА_2

про визнання незаконним договору купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 укладений між Тернопільським РайСТ та ОСОБА_2

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: Помазанська С.І.,

третьої особи: ОСОБА_2,

Суть справи:

У липні 2008 року Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільського районного споживчого товариства, третьої особи Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, про визнання незаконним договору купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, укладеного між Тернопільським РайСТ та ОСОБА_2

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 17 жовтня 2008 року провадження у справі № 10/106-2723 припинено в порядку ст. 80 п.1-1 ГПК України, оскільки між сторонами відсутній предмет спору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2008 року апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 17 жовтня 2008 року скасовано. Справу № 10/106-2723 передано до господарського суду Тернопільської області для вирішення по суті.

У звязку з тим, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 20 ГПК України, суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю, розпорядженням в.о. голови господарського суду Тернопільської області від 20 січня 2009 року, справу №10/206-2723 на розгляд передано судді І.П. Шумському.

21 січня 2009 року відповідною ухвалою справу №10/206-2723 прийнято до провадження, присвоєно новий №6/7-100(10/207-2723).

В судовому засіданні, призначеному до розгляду на 13 лютого 2009 року, оголошувалась перерва до 25 лютого 2009 року, а пізніше до 18 березня 2009 року

Позивач свої вимоги підтримав повністю, мотивуючи їх тим, що спірний договір не відповідає вимогам закону, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі чинної на той час ст. 48 ЦК УРСР. А також просив суд поновити строк звернення до суду.

У запереченнях на позов та усних поясненнях, представник відповідача проти позову заперечив з огляду на те, що зобовязання за спірним договором між Тернопільським РайСТ та ОСОБА_2 не існують, а також вказали на відсутність у позивача права бути стороною в господарському суді, оскільки в останнього, станом на час розгляду справи немає статусу субєкта підприємницької діяльності фізичної особи.

Третя особа підтримала доводи відповідача.

Учасникам процесу розяснено належні їм права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання, аудіозапис судового засідання не здійснювався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, суд встановив:

- 07 травня 2003 року правління Тернопільського РайСТ звернулось до Тернопільської облспоживспілки про дачу згоди на продаж обєктів основних засобів, в тому числі спірного магазину «Заготівельник».

07 червня 2003 року Тернопільського облспоживспілкою в газету «Вільне життя»було дано інформаційне оголошення про продаж обєктів районних споживчих товариств через аукціон, в т.ч. і магазину «Заготівельник».

11 липня 2003 року позивачем ОСОБА_1 на імя організатора аукціону було подано заяву про участь в аукціоні з продажу спірного магазину.

15 липня 2003 року позивачем сплачено в касу організатора аукціону реєстраційний внесок.

22 липня 2003 року правління Тернопільського РайСТ звернулось з відношенням до Тернопільської облспоживспілки про відкликання листа від 7 травня 2003 року і дачі згоди на продаж магазину без аукціону.

Постановою правління облспоживспілки від 5 серпня 2003 року дозволено Тернопільському РайСТ продати спірний магазин в порядку, визначеному Положенням про неподільне громадське майно споживчої кооперації України.

06 серпня 2003 року позачергові збори уповноважених пайовиків Тернопільського районного споживчого товариства прийняли рішення надати дозвіл правлінню РайСТ продати павільйон «Заготівельник»вул. Шептицького, 12а, м. Тернопіль, пайовику, заготовачу ОСОБА_2 за 40 (сорок) тисяч грн.

10 вересня 2003 року правління Тернопільського РайСТ уклало договір купівлі-продажу магазину-павільйону «Заготівельник»з ОСОБА_2 за 40 000 грн.

Правомірність укладення даного договору було предметом розгляду цивільної справи першої, апеляційної та касаційних судових інстанцій за позовом ОСОБА_1, який вперше звернувся з цього приводу до загального суду у серпні 2005 року.

Зокрема, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15 листопада 2005 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 16 лютого 2006 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення міськрайонного суду скасовано, договір купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник" від 10 вересня 2003 року визнано недійсним та зобовязано повернути сторони у попередній стан.

Дане рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідно до п.п.5.5 Положення «Про громадське майно ( основні засоби) споживчої кооперації України», затвердженого постановою VІ зборів Ради Укоопспілки сімнадцятого скликання від 3.04.2003 року, обєкти основних засобів ( будівлі та споруди ) та підприємства (їх частини) продаються з аукціону, а інші обєкти основних засобів продаються з аукціону або на конкурсній основі.

Таким чином, оскільки спірне майно було продано не через аукціон, чим було порушено вимоги п.п.5.5 вищевказаного Положення, то відповідно до ст.48 ЦК УРСР, який діяв на час укладення договору, цей договір купівлі-продажу магазину-павільйону «Заготівельник»визнано незаконним.

Ухвалою Верховного Суду України від 19 вересня 2006 року рішення апеляційного суду залишено без змін.

У звязку з цим, підприємець ОСОБА_2 звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільського РайСТ про повернення йому суми коштів за придбане майно, з врахуванням його ринкової вартості та індексу інфляції.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01 грудня 2006 року у справі №10/220-4327 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та постановлено стягнути з Тернопільського районного споживчого товариства м. Тернопіль вул. Бродівська 47 , ідентифікаційний код 01767347, на користь Приватного підприємця ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - 115215 грн. боргу, у т.ч. 92420 грн. ринкової вартості споруди магазину павільйону «Заготівельник», 19200 грн. інфляційних нарахувань, 3595 грн. 3% річних.

У звязку з відсутністю у Тернопільського РайСТ коштів для виконання судового рішення у справі №10/220-4327, сторони звернулись до суду із заявою про затвердження мирової угоди, за змістом якої:

1. Відповідач Тернопільське районне споживче товариство передає Позивачу СПД ОСОБА_2 у власність споруду магазину павільйону "Заготівельник", що знаходиться по АДРЕСА_3, яка зазначена в Генплані під літ. "А", а саме 1-1 приміщення площею 45.0 кв. м., 1-2 приміщення площею 16.9 кв. м., загальною площею 61,90 кв. м.

2. Позивач СПД ОСОБА_2 вважає рішення господарського суду Тернопільської області у справі №10/220-4327 виконаним передачею йому у власність об'єкта нерухомості, вказаного у п. 1 даної Мирової угоди.

Ухвалою суду від 10 січня 2007 року у справі №10/220-4327 мирову угоду затверджено.

Згідно з довідкою ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації»№291/072 від 29 січня 2009 року, на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Тернопільської області від 10 січня 2007 року у справі №10/220-4327, ТОВ «Міське БТІ»проведено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на споруду магазину - павільйону "Заготівельник".

Разом з тим, 12 червня 2008 року, ухвалою Верховного Суду України, перелічені вище рішення Тернопільського міськрайонного суду від 15 листопада 2005 року, рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 лютого 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 19 вересня 2006 року переглянуто за винятковими обставинами, їх скасовано, а провадження в справі закрито.

Таке рішення ВСУ мотивоване підсудністю даного спору господарським судам.

Дана обставина, стала підставою звернення ОСОБА_1 в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільського районного споживчого товариства, м. Тернопіль, третьої особи Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, про визнання незаконним договору купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, укладеного між Тернопільським РайСТ та ОСОБА_2

Судом також зясовано, що 01 серпня 2001 року між Коопзаготобєднанням Тернопільського РайСТ та підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди частини приміщення магазину-павільйону "Заготівельник" строком до 01 червня 2011 року.

Законність даного договору оспорювалась також в судовому порядку. За наслідками розгляду, постановами Вищого господарського суду від 18 вересня 2008 року та Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2004 року, договір оренди (контракт) від 01.06.2001р. нежитлового приміщення площею 15м.кв. у АДРЕСА_3 визнано недійсним на майбутнє.

Крім того, заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 16 січня 2007 року, скасовано рішення зборів уповноважених учасників Тернопільського РайСТ від 06 серпня 2003 року про продаж приміщення магазину-павільйону "Заготівельник" ОСОБА_2.

Касаційну скаргу Тернопільського РайСТ на судові рішення від 08.11.06р. та 16.01.07р Ухвалою Верховного суду України від 12 березня 2007 року передано для вирішення питання про прийняття до Вищого господарського суду України, ухвалою ВГСУ від 10 квітня 2007 року касаційну скаргу залишено без розгляду, а ухвалою від 12 липня 2007 року колегією суддів ВСУ у порушенні касаційного провадження з перегляду ухвали ВГСУ від 10 квітня 2007 року відмовлено.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст.ст.4-3,33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зібраними у справі доказами підтверджується невідповідність договору купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, укладеного між Тернопільським РайСТ та ОСОБА_2 вимогам закону.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на час укладення спірної угоди) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Угода повинна відповідати вимогам закону, що діє на час її укладення.

За змістом п. 5.5. Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, в редакції погодженій з президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України (постанова 28.03.2003р. № П-10/Р-3), затвердженій Постановою шостих зборів Ради Укоопспілки сімнадцятого скликання 03.04.2003р.,(далі Положення) об'єкти основних засобів (будівлі і споруди) та підприємства (їх частини) продаються з аукціону, а інші об'єкти основних засобів продаються з аукціону або на конкурсній основі.

Судом встановлено, що майно Тернопільського РайСТ по спірному договору купівлі-продажу продано не за наслідками проведення аукціону, чим порушено п.5.5 Положення.

Вказані обставини були встановлені рішенням апеляційного суду від 16 лютого 2006 року та ухвалою Верховного Суду України 19 вересня 2006 року.

Дані рішення скасовані за винятковими обставинами, не у звязку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права.

Крім того, рішення позачергових зборів уповноважених пайовиків Тернопільського районного споживчого товариства про надання дозволу правлінню РайСТ продати павільйон «Заготівельник»вул. Шептицького, 12а, м. Тернопіль, пайовику, заготовачу ОСОБА_2 за 40 (сорок) тисяч грн. від 06 серпня 2003 року (яке стало підставою для укладення спірного договору) скасовано в судовому порядку з моменту прийняття.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»визначено, що за правилами ст.48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.

Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК УРСР). ( Абзац другий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 року).

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

При цьому, безпідставним є посилання відповідача і третьої особи на відсутність між ними зобовязань по спірному договору, на час розгляду справи в суді, оскільки згідно з ст. 59 ЦК УРСР , ст.236 ЦК України, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення, тобто з 10 вересня 2003 року.

Щодо відсутності у позивача права бути стороною у господарському суді, з огляду на припинення державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності фізичної особи, то у період з 20 листопада 2000 року до 6 червня 2007 року та з 20 листопада 2007 року по 30 грудня 2008 року ОСОБА_1 був зареєстрований як приватний підприємець.

Даний факт підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, довідками відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації від 28 січня 2008 року, від 04 лютого 2009 року, іншими документами.

Відповідно до п.п.3.3 п.3 Листа Вищого арбітражного суду № 01-8/556 від 23.10.2000р. "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян" вирішуючи питання щодо підвідомчості і підсудності спорів за участю підприємців, арбітражним судам слід враховувати, що з моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема за його особистою заявою, спори за участю такого громадянина, у тому числі пов'язані із здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено до настання згаданих обставин.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги дати проведення реєстрації субєкта підприємницької діяльності, на час порушення господарським судом провадження у справі (18 липня 2008 року), ОСОБА_1 був зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності фізична особа. Відтак, суд критично оцінює заяву відповідача, щодо непідвідомчості даного спору господарським судам.

Згідно з ч.2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Однак, реституцію за спірною угодою вже проведено за рішеннями у цивільній справі, постановленими апеляційним судом Тернопільської області 16 лютого 2006 року та Верховним судом України 19 вересня 2006 року. На час вирішення спору у справі №6/7-100(10/106-2723), третя особа користується приміщенням магазину-павільйону не на підставі спірної угоди, а на підставі ухвали господарського суду Тернопільської області від 10 січня 2007 року у справі №10/220-4327 про затвердження мирової угоди.

Тому, у суду відсутні підстави для повторного повернення сторін у попередній стан, та передачі усього отриманого по угоді або відшкодування його вартості.

Згідно з наданими суду доказами, після оголошення в пресі про проведення аукціону, на якому повинно було продаватись приміщення магазину «Заготівельник», позивач звернувся із заявою про участь у аукціоні і з приводу цього ним було сплачено реєстраційний внесок. Тому він міг претендувати на спірне майно. Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, на час укладення договору між позивачем і РайСТ існував договір оренди частини спірного приміщення. В подальшому, договір оренди був визнаний судом недійсним лише на майбутнє.

Щодо вимоги позивача про поновлення строку позовної давності, то згідно ст. 80 ЦК УРСР, ст. 267 ЦК України, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Зясовано, що з позовом позивач вперше звернувся за захистом свого права у липні 2005 року, і загальним судом його вимоги були задоволені повністю.

Лише у 2008 році ухвалою Верховного суду України від 12 червня 2008 року попередні рішення були скасовані у звязку з непідвідомчістю спору загальним судам. Після чого ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом в господарський суд.

Таким чином суд вважає, що причини пропуску строку позовної давності є поважними, а порушене право позивача підлягає захисту.

Згідно з ст.ст.44,49 ГПК України судові витрати відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1,2,12,4-3,33,34,43,44,49,82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Поновити строк позовної давності.

2. Позов задовольнити.

3. Визнати недійсним договір від 10 вересня 2003 року купівлі - продажу магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 укладений між Тернопільським РайСТ та ОСОБА_2

4. Стягнути з Тернопільського районного споживчого товариства, (вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль, код 01767347)

На користь Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) 85 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

5. У відповідності до п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993р. № 7-93 державне мито в сумі 315 грн., сплачене згідно з квитанцією №95 від 14 липня 2008 року підлягає поверненню Приватному підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2), як зайво внесене.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 26 березня 2009р., через місцевий господарський суд.

СуддяІ.П. Шумський