Рішення № 57459264, 27.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.04.16р. Справа № 904/2510/16

За позовом Виконуючого обов'язку керівника Криворізької місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області в особі Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 4793 від 07.09.2004 у загальному розмірі 46 500 грн. 58 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від прокурора: Ягольник Г.В. - прокурор відділу (посвідчення № 032900 від 10.04.2015)

від позивача-1: не з'явився

від позивача-2: Чеботарьов А.С. - провідний юрисконсульт (довіреність № 10 від 15.02.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Виконуючий обов'язки керівника Криворізької місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач-1) в особі Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач-2), в якому просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 4793 від 07.09.2004 у загальному розмірі 46 500 грн. 58 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

33 374 грн. 46 коп. основний борг;

1 452 грн. 02 коп. - пеня;

10 650 грн. 77 коп. - інфляційні втрати;

1 023 грн. 33 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 4793 від 07.09.2004 в частині проведення вчасних та повних розрахунків за спожиту в період з 01.01.2014 по 31.01.2016 теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 33 374 грн. 46 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 15.04.2015 по 04.03.2016 в сумі 1 452 грн. 02 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за період прострочення з березня 2014 року по січень 2016 року втрати від інфляції у сумі 10 650 грн. 77 коп., а також за період прострочення з 15.02.2014 по 04.03.2016 3% річних у сумі 1 023 грн. 33 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 27.04.2016.

У судове засідання 27.04.2016 з'явилися представники прокурора та позивача-2.

Представники позивача-1 та відповідача у судове засідання 27.04.2016 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, витребуваних судом документів не надали, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Jсоби, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.04.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50027, АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2016 була отримана відповідачем 13.04.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930000205135 (5002703637753).

Також, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2016 була отримана і позивачем-1 11.04.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930000205127 (5010101167007).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 07.04.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, позивач-1 та відповідач з 11.04.2016 та 13.04.2016, відповідно, мали достатньо часу для подання своїх заперечень (пояснень) проти позовних вимог прокурора, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції. При цьому, від позивача-1 та відповідача станом на момент розгляду справи не надійшло жодного доказу, на спростування доводів прокурора, викладених у позовній заяві, а також не заявлено жодного клопотання.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позивач-1 та відповідач не скористалися своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача та позивача-1.

Крім того, представники прокурора та позивача-2 заперечували проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на фінансовому стані позивача-2, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. У судовому засіданні позивач-2 наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі. Представник позивача-2 також повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем-2 не змінилися, будь-яких погашень відповідач не здійснював.

Прокурор у судовому засіданні 27.04.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача-2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити повністю з підстав, викладених у позові.

Оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представників позивача-1 та відповідача документально підтверджена не була, а надані прокурором та позивачем-2 матеріали справи є достатніми та дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокурора та позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 3 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до частин 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням) (пункт 1 частини 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах. Оскільки Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" створене відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та власником майна якого є територіальна громада міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором завдає істотної шкоди інтересам держави, а саме, в особі органу місцевого самоврядування - Криворізької міської ради.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивачів.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача-2 стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач-2 у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення з відповідача 46 500 грн. 58 коп. заборгованості, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача-2 задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 07.09.2004 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - постачальник, позивач-2) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару № 4793 (далі-договір, а.с.13-15), відповідно до умов якого постачальник відпускає споживачу теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та у вигляді пару на технологічні потреби, а споживач оплачує отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки, передбачені договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір діє з 13 серпня 2004 року по 31 грудня 2005 року та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї зі сторін про відмову від договору або його перегляд. За заявою однієї зі сторін про розірвання договору за один місяць і відсутності заборгованості споживача договір може бути розірваний. При наявності заборгованості за споживачем, нарахування за договором припиняються, а договір не розривається до повного погашення заборгованості.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір № 191 від 06.06.2004 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 1.2. договору при його виконанні сторони керуються діючим законодавством України, діючими "Правилами користування тепловою енергією", Правилами технічної експлуатації теплоспоживчих установок теплових мереж, рішеннями Виконавчого комітету Криворізької міської ради та іншими законодавчими актами.

Постачальник відпускає споживачу теплову енергію на об'єкти, зазначені в таблиці № 2 відповідно до встановленого плану теплоспоживання з 13 серпня 2004 року по 31 грудня 2005 року (див. таблиця № 1 та № 2, акт межі розподілу як невід'ємні частини договору). Оплата здійснюється з моменту вказаного періоду дії договору (пункт 1.3. договору).

Додатковими угодами від 15.10.2006 та від 07.01.2008 сторони погодили внести зміни до таблиці 1, 2 договору щодо включення додаткових об'єктів (а.с.16-17).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору облік споживання теплової енергії здійснюється згідно приладів обліку або розрахунковим способом за їх відсутності. Щомісячна сума оплати по договору коригується з урахуванням фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря, кількості днів та годин роботи.

За змістом пункту 4.2. договору, теплова енергія відпускається споживачу в кількості згідно даних таблиці № 2, у вигляді гарячої води та (або) пари на такі потреби:

- опалення і вентиляція - період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - протягом року, за виключенням ремонтного періоду;

- технологічні потреби;

- кондиціювання повітря.

На виконання умов договору позивачем відпускалась теплова енергія у відповідності до щорічних розпоряджень виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду" та до визначених пунктом 4.2. періодів, що підтверджується наступними актами:

- акт від 08.10.2013 складений про те, що 04.10.2013 був поданий теплоносій, зокрема, за адресою вул.Гагаріна, 51 (а.с.23);

- акт № 45 складений про те, що 21.10.2013 був поданий теплоносій за адресою вул.Гагаріна, 24-А (а.с.24);

- акт № 339, складений про те, що 24.03.2014 було припинено подачу теплоносія за адресою вул.Гагаріна, 24-А т/к 230/9 опломбовано по ц/о (а.с.25);

- інформацією № 190 про включення центрального опалення за адресами вул. Єсеніна, 6 та вул. Димитрова, 39 з 05.10.2013 (а.с.26);

- акт від 27.03.2014 складений про те, що 25.03.2014 було припинено подачу теплоносія за адресою вул. Єсеніна, 6 та вул. Димитрова, 39 (а.с.27);

- акт, складений про те, що 24.10.2014 був поданий теплоносій за адресою вул. Єсеніна, 6 та вул. Димитрова, 39 (а.с.29);

- інформацією про те, що 13.04.2015 було припинено подачу теплоносія за адресою вул.Єсеніна, 6 та вул. Димитрова, 39 (а.с.30-31);

- акт від 16.10.2015, складений про те, що 14.10.2015 був поданий теплоносій за адресою вул. Єсеніна, 6 та вул. Димитрова, 39 (а.с.32);

- акт, складений про те, що 21.12.2015 був поданий теплоносій за адресою вул. Гагаріна, 24-А (а.с.33).

Тарифи на теплову енергію передбачені:

- за період з 01.10.2011 по 31.12.2013 тариф за 1 Гкал 954,05 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКРРКП України № 119 від 30.09.2011 для групи "інші споживачі");

- за період з 01.01.2014 по 31.03.2014 тариф за 1 Гкал 892,16 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРКП № 383 від 31.12.2013 для потреб інших споживачів);

- за період з 01.07.2014 по 30.11.2014 тариф за 1 Гкал 1 294,70 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРКГІ № 683 від 13.06.2014 для потреб інших споживачів);

- за період з 01.12.2014 по 28.02.2015 тариф за 1 Гкал 1 555,38 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 489 від 28.11.2014 для потреб інших споживачів);

- за період з 01.03.2015 по 31.03.2015 тариф за 1 Гкал 2 235,73 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 410 від 27.02.2015 для потреб інших споживачів);

- за період з 01.04.2015 по 30.04.2015 тариф за 1 Гкал 1 924,87 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 1088 від 31.03.2015 для потреб інших споживачів);

- за період з 01.05.2015 по 31.10.2015 тариф за 1 Гкал 1 839,26 гри. (з ГІДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 1438 від 30.04.2015 для потреб інших споживачів);

- за період з 01.11.2015 по теперішній час тариф за 1 Гкал 1 771,62 грн. (з ПДВ) (згідно постанови НКДРЕКП № 2690 від 29.10.2015 для потреб інших споживачів).

На виконання умов договору Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" здійснило поставку теплової енергії Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.01.2016 на загальну суму 61 770 грн. 71. коп. та, відповідно, позивачем-2 були виставлені відповідачу рахунки-фактури на оплату (а.с.34-51).

Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Вказане законодавче положення знайшло своє відображення у пункті 3.1. договору, в якому зазначено, що оплата за відпущену теплову енергію здійснюється споживачем щомісячно, самостійно, у грошовій формі, та іншими формами розрахунку за домовленістю сторін до 15-го числа місяця наступного за розрахунковим. В іншому разі постачальник має право без додаткового попередження припинити повністю або обмежити частково подачу теплової енергії споживачу.

Згідно з пунктом 3.4. договору споживач здійснює передоплату у грошовій формі, у розмірі планового місячного споживання в строк до 20 числа кожного місяця.

Відповідачем зобов'язання в частині розрахунків за спожиту в період з 01.01.2014 по 31.01.2016 теплову енергію у встановлений договором строк порушувались, спожита у вказаний період теплова енергія оплачена лише частково - в сумі 28 396 грн. 25 коп., що призвело до утворення заборгованості перед позивачем-2 в сумі 33 374 грн. 46 коп.

Отже, наявність вищевказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем-2, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 33 374 грн. 46 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 3.1. договору) господарський суд встановив, що строк оплати спожитої у спірний період теплової енергії, є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги прокурора в частині стягнення основного боргу в сумі 33 374 грн. 46 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 3.3. договору сторони визначили таке: якщо споживач, який є суб'єктом іншого сектора господарювання економіки не здійснив оплату за надану теплову енергію в строк, встановлений пунктом 3.1. договору, він несе відповідальність на підставі пунктів 4-7 статті 231 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем-2 його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в загальний період з 15.04.2015 по 04.03.2016 в сумі 1 452 грн. 02 коп. Отже, позивач-2 розрахував, а прокурор просить суд стягнути вказану пеню.

Дослідивши здійснений позивачем-2 розрахунок пені, що доданий прокурором до позовної заяви (а.с.21), судом встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, отже, визнається судом обґрунтованим.

Враховуючи вказане, вимоги прокурора щодо стягнення пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 1 452 грн. 02 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, прокурором на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з березня 2014 року по січень 2016 року в сумі 10 650 грн. 77 коп. та 3% річних за період прострочення з 15.02.2014 по 04.03.2016 в сумі 1 023 грн. 33 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого позивачем-2 розрахунку.

Дослідивши здійснені позивачем-2 розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, що додані прокурором до позовної заяви (а.с.21-22), судом встановлено, що вони відповідають умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, отже, визнаються судом обґрунтованими.

Враховуючи вказане, вимоги прокурора в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 10 650 грн. 77 коп. та 3% річних в сумі 1 023 грн. 33 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 378 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

При цьому, у позовній заяві прокурор просив суд стягнути судовий збір в сумі 1 378 грн. 00 коп. з відповідача на користь прокуратури Дніпропетровської області.

Згідно з платіжним дорученням № 269 від 12.03.2016 судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп. за подання позову до суду (а.с.12) сплачувався прокуратурою Дніпропетровської області, оскільки Криворізька місцева прокуратура № 3 Дніпропетровської області не є юридичною особою, а тому не може сплачувати судовий збір. Юридичною особою є саме прокуратура Дніпропетровської області. Господарський процесуальний кодекс передбачає можливість подання позову Криворізькою місцевою прокуратурою № 3 Дніпропетровської області, а сплату судового збору саме юридичною особою, якою є прокуратура Дніпропетровської області, тому судовий збір має відшкодовуватись на користь платника.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 55, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50027, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, провулок Дежньова, будинок 9; ідентифікаційний код 03342184) 33 374 грн. 46 коп. - основного боргу, 1 452 грн. 02 коп. - пені, 10 650 грн. 77 коп. - інфляційних втрат, 1 023 грн. 33 коп. - 3% річних.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50027, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49000, м. Дніпропетровськ, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38; ідентифікаційний код 0290993) 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко