Ухвала суду № 57458738, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Київ К/800/27680/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Сіроша М.В.

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю.О.

представника позивача Петрощук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.03.2013

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013

у справі № 2а/1270/3823/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Сєвєродонецький Склопластик»

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби

за участю Прокуратури міста Луганська

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НВО «Сєвєродонецький Склопластик» (далі по тексту - позивач, ТОВ «НВО «Сєвєродонецький Склопластик») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сєвєродонецьку Луганської області ДПС), за участю Прокуратури міста Луганська про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2011 № 0000092306 на суму 6194603,03 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04.03.2013, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.09.2011 по 12.10.2011 посадовими особами ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області проведена планова виїзна перевірка ТОВ «НВО «Сєвєродонецький Склопластик» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2011, за результатами проведення якої складено акт від 19.10.2011 № 1901/23-36221647.

Згідно висновків вказаного акту встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР), пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.3 п. 139.1 ст.139, п. 3, п. 5 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток до сплати всього в сумі 21883,50 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР), п. 198.1, п.198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України - завищено суму податкового кредиту у загальному розмірі на 32377,24 грн.;

- пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР та п. 200.4 ст. 200 ПК України - розбіжність у сумі бюджетного відшкодування з ПДВ у загальному розмірі на 6192908,03 грн.;

- п. 1, п. 9 ст. 3 розділу ІІ Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР) в частині незабезпечення друкування та зберігання в книзі обліку розрахункових операцій фіскальних звітних чеків та не роздрукування відповідних розрахункових документів встановленої форми;

- п. 249.6 ст. 249 ПК України, в результаті чого встановлено заниження екологічного податку у 1 кварталі 2011 року на 52,50 грн.;

- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, п. 164.1 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп.169.1.2, пп.169.1.3 п. 169.1, пп.169.4.1 п. 169.4 ст. 169, п. 171.1, п. 171.2 ст. 171, п.176.2 ст. 176 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 1596,27 грн.;

- п. 51.1 ст. 51 розділу ІІ, абз. б) п.176.2 ст. 176 ПК України - надано рахунок за формою 1-ДФ до органу державної податкової служби за місцем свого розташування з відсутністю інформації про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків по СГ-ФО за період з 01.01.2011 по 30.06.2011;

- п. 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637 в частині несвоєчасності оприбуткування готівкових коштів на загальну суму 3673,69 грн.

На підставі акту перевірки від 19.10.2011 № 1901/23-36221647 відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 17.11.2011 №0000092306 на суму 6194603,03 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону № 168/97-ВР, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, актами виконаних робіт (прийнятих послуг), накладними, податковими та видатковими накладними, рахунками, вантажними митними деклараціями, прибутковими ордерами та ін.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування валових витрат від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентом платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на валові витрати по операціям з такими контрагентами.

Також, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

За вимогами п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В силу норм п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

- залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Наведеними нормами встановлено, що попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному податковому періоду, а залишок від'ємного значення податку на додану вартість після бюджетного відшкодування, включений до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, підлягає бюджетному відшкодуванню у будь-який з наступних звітних періодів у разі проведення розрахунків за товари в частині від'ємного значення податку на додану вартість.

Таким чином, висновок податкового органу про те, що платник добровільно відмовився від отримання належної йому суми заниження бюджетного відшкодування, та така сума підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, є помилковим.

З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2011 року позивачем було надано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2011 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 9700356,00 грн. що відображено в рядку 23.1 податкової декларації.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом зазначено, що перевіркою нарахування позивачем податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість порушень не встановлено.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис) М.В.Сірош